Курорт Гусятин

Як доказ, що це були не просто прожекти, —недобудований корпус на 500 місць. Будівельна готовність — 70 відсотків. Щоб здати його «під ключ», потрібно щонайменше 10 млн. грн. Звичайно, у районі таких коштів немає. Судячи з усього, не було їх і у власників санаторію «Збруч», хоч серед них значилися досить імениті. Негоже закидати безгосподарність хіба що Держпостачу УРСР. Це його стараннями на колишній базі угорських будівельників, які прокладали газопровід «Уренгой—Ужгород», було облаштовано санаторій. Згодом збудували лікувальний корпус, кілька будиночків, почали зводити корпус, про який уже згадувалося.

Але настали дев’яності... Після того як Держпостач припинив своє існування, «Збруч» передали у пряме підпорядкування Кабміну, згодом — у його лікувально-оздоровче управління. Останнє пристановище — Державне управління справами при Президентові України. Але, попри високе покровительство, на розвиток санаторію не було виділено ні копійки. Щоправда, 400—500 тисяч гривень на рік на зарплату і погашення заборгованості за енергоносії «Збруч» отримував.

Одне слово, не давали ні жити, ні вмерти. Складається враження, що санаторій свідомо доводили до банкрутства, щоб потім за безцінь «прихватизувати». Адже це не лише оздоровниця, а й свердловини з унікальною мінеральною водою, звідки можна «качати» сотні тисяч гривень.

За словами головлікаря санаторію Тамари Маркушевської, вона немало поїздила Україною у пошуках інвестора. Намагалася зацікавити гусятинською водичкою «Мотор-Січ», металургійний комбінат ім. Ілліча, інші потужні підприємства із промислово розвинених регіонів. Деякі напрацювання були, але після бурхливих президентських виборів усе доводиться починати заново. Тепер ось з’явилася ідея передати «Збруч» Пенсійному фонду України, точніше Центральному комітету його профспілки.

Згідно з листами нинішнього керівника ДУСі Ігоря Тарасюка, адресованими Кабміну і Пенсійному фонду, його відомство не заперечує проти передачі у встановленому порядку до сфери управління Пенсійного фонду цілісного майнового комплексу санаторію «Збруч». У свою чергу Пенсійний фонд устами першого заступника голови правління В. Кравчука обіцяє ДУСі (лист від 16 червня ц. р.) фінансувати діяльність санаторію за кошти профспілки. Готується постанова Кабміну про передачу санаторію. Тамара Маркушевська надіється, що нарешті для санаторію з’явилося світло в кінці тунелю. Але не всі у колективі поділяють її оптимізм. Окремі працівники у розмові зі мною висловлювали сумнів, чи вистачить у профспілки моці утримати «Збруч» на плаву і добудувати корпус. А ще заборгованість санаторію (зарплата, світло, газ) у сумі півмільйона гривень доведеться погасити.

З тендером «пролетіли»

Неоднозначна ситуація склалася і в самому колективі санаторію. Кому до вподоби робота на половину чи чверть окладу? Цього року «Збруч» «пролетів» з тендером на оздоровлення дітей, які постраждали від наслідків аварії на ЧАЕС. А це 80 відсотків його завантаження — 1,6 млн. грн. Якщо торік у розпал літа тут відпочивало 250 осіб і бажаючих не було куди поселяти, то цього літа в серпні було 113 осіб. Програли тендер через дрібницю: у переліку документів, поданих на конкурс, не було свідоцтва про реєстрацію підприємства. Тамара Дмитрівна каже, що її вини у цьому немає, оскільки обов’язки головлікаря тоді виконувала інша людина. А до неї претензії: мала б підказати. Невдоволення методами керівництва головлікаря зріло давно, і не дивно, що коли санаторій сів на фінансову мілину, людей прорвало. Вони висловили Маркушевській недовіру.

У Тамари Дмитрівни своє бачення ситуації. На її думку, працівників уміло використовують, щоб розправитися з нею, оскільки вона перекриває вільний доступ до свердловин. Їх на балансі санаторію три: дві — з водою типу трускавецької «Нафтусі», одна з водою, ідентичною моршинській та прибалтійського курорту «Друскінінкай». «Збруч» є власником торгової марки мінеральної води «Новозбручанська». Санаторій відпускав місцевим підприємцям воду на розлив, але у Маркушевської є сумніви в тому, наскільки порядно використовується ця торгова марка. Має санаторій і власний цех з розливу води, але він примітивний і малопотужний: до ста тисяч пляшок води на рік. Але й ця потужність не використовується. При повному використанні свердловин «Збруч» міг би процвітати. Поза межами санаторію це, мабуть, зрозуміли швидше, ніж у самому «Збручі», «водний» бізнес дуже прибутковий. Але гроші в нього навряд чи хтось вкладатиме, доки він у державній власності. Принаймні за останні десять років у розвиток санаторію не вкладено ні копійки. Може, не випадково, а з прицілом на його банкрутство?

Сумна доля «Медоборів»

Через дорогу від «Збруча» — санаторій «Медобори». Видовище сумне: поросле бур’янами подвір’я, запущений корпус, на балконах встигли звити гнізда ластівки. Далі вестибюля мене не пустили: охоронець Михайло каже, що все опечатано. Увесь штат — директор і три охоронці, поза ним — собаки Рижик, Шарик і Муха. Останній заїзд був 2002 року. Пан Михайло каже, що влітку тут було гамірно, мов у вулику: заїзд — 250—300 осіб, ліжка ставили навіть у коридорі.

Поряд — недобудований корпус на 500 місць. Його вже приватизовано. На шляху до приватизації і «Медобори». Колись санаторій належав ЦК профспілки комунальників, потім його передали у комунальну власність області. «Медобори» навіть приєднували до підприємства «Облпаливо», яким свого часу керував голова обласної ради Анатолій Жукінський, котрий нині перебуває під слідством. Обласна рада не могла, чи не хотіла, підтримувати життєдіяльність санаторію. У багатьох, з ким я розмовляла про долю «Медоборів», виникали підозри: чи не навмисно робився дерибан, щоб зменшити вартість об’єкта і продати за копійки?

Так чи інакше, у квітні цього року обласна рада прийняла рішення про приватизацію санаторію. Повноваження делеговано регіональному відділенню Фонду держмайна України. Але справа посувається повільно. За словами начальника регіонального відділення Михайла Шкільняка, відсутня низка документів, кілька років не працювала бухгалтерія.

Тамара Маркушевська вважає, що ідеальним варіантом було б об’єднати обидва санаторії. У «Медоборах» можна облаштувати житловий корпус, а потужна лікувальна база «Збруча» зможе обслужити удвічі більшу кількість відпочивальників. Раціональне зерно в цьому є, але хтозна, якими будуть розклади у нових господарів «Збруча» і «Медоборів». Одне очевидно: хоч би як змінювалися власники оздоровниць, санаторно-курортне лікування через дорожнечу дедалі більше віддаляється від «маленького» українця. Між тим, тутешні води дуже цілющі, допомагають при захворюваннях нирок, печінки, жовчних шляхів та жовчного міхура, шлунка, кишечника та підшлункової залози. Вони також мають здатність виводити з організму радіонукліди. По той бік Збруча, у Славуті на Хмельниччині, їх використовують набагато раціональніше, там функціонує багато санаторіїв. А в Гусятині ніяк не можуть розкрутитися.

Плюс зелений туризм

Якщо району самому не під силу відновити повноцінну роботу санаторіїв, то поставити на ноги зелений туризм — цілком. Адже край відомий не тільки мінеральними водами. Тут чимало пам’яток історії, культури, на території району — відомий природний заповідник «Медобори», саме в цих місцях знайдено видатну пам’ятку язичництва — Збруцький ідол. Неподалік — Кривченські печери, Почаївська лавра, духовний центр у Зарваниці, багато музеїв, замків...

Якби належно розвинути зелений туризм, то ті, кому не по кишені санаторне лікування, могли б оздоровлюватись, як це давно практикують у Трускавці, Моршині, Східниці. Але поки що в районі немає жодного господаря, який би цим займався. У попередньої адміністрації деякі напрацювання щодо розвитку туризму в районі були. Про це мені свого часу розповідав колишній заступник голови райдержадміністрації Ігор Стефанів. Але теперішня і колишня влади не контактують. А шкода. Може, варто переступити через образи заради спільної справи?

Здається, голова Гусятинської райдержадміністрації Василь Триснюк це розуміє. На столі у нього я побачила фоліант з генеральним планом розвитку міста-курорта Гусятина. Головне, щоб знову він не припав пилюкою...

Тернопільська область.