«Криворіжсталь» продано за великі гроші. З цього радіють мало не всі, починаючи від Президента, бо, за його словами, влада продемонструвала чесність і відкритість. Чи Прем’єр-міністра Юрія Єханурова, який, усупереч власним обіцянкам, вирішив продовжувати реприватизацію, викуповуючи підприємства в державну власність. Що означає погіршення інвестиційного клімату й призведе до переділу власності, але вже на користь іноземних інвесторів.

Влада, влаштувавши шоу з продажем, досягла мети: чимало громадян чекають, що з грошей заїжджого мільярдера щось і їм перепаде. Сказав же хтось з високопосадовців, що кожен з нас став багатшим на... 100 доларів. Та радіти рано й невідомо чому: держава продала не так «Криворіжсталь», як право реалізовувати її продукцію на внутрішньому ринку. Незалежно від ціни, яку правитиме новий власник. Але ж в Україні є й інші металургійні підприємства. Чи зможуть вони конкурувати на внутрішньому ринку з таким велетом, як Mіttal Steel? Так само, як і на міжнародному. Куди в такому разі їм податися? А куди, як не продаватися потужному конкуренту! За безцінь. От і поміркуймо, чи за такі вже великі гроші уряд продав «Криворіжсталь»...

Чи потраплять кошти від продажу «Криворіжсталі» до бюджету? Може, й так, але навряд чи це сприятиме наповненню нашого гаманця, бо в уряду є інші дірки, що їх негайно слід латати.

Воістину: наша країна перетворюється на острів невезіння, і куди ми прямуємо — хто скаже? Більшість пострадянських держав у своєму економічному розвитку вийшли на рубіж 90-х років. Ми ніяк не сягнемо їх середини. Заради єднання з Європою, але не одержавши від неї нічого, ми розірвали зв’язки з колишніми партнерами, скочуючись у вир загального безладдя, що політологи називають результатом реалізації політики «керованого хаосу». Складається враження, що, зіштовхуючись лобами й не розуміючи, що й до чого, ми все-таки стадом рухаємося за заданим кимось напрямком. А найбільше — що влада й сама не знає, що робити з владою, котра їй дісталася.

Це найкраще видно із ситуації з ухваленням бюджету на 2006 рік: виконати обіцянки, дані народу, уряд не може й цього року. Здається, через це він залишив бюджет 2006 року напризволяще. Тобто передав його до Верховної Ради без відповідного коригування: депутати розглядають власні зауваження, а міністр фінансів продовжує відстоювати перший його варіант. Так, ніби бюджет уряду не потрібен. Чи не тому, що рано чи пізно за його виконання доведеться звітувати? Щоправда, можна почути: нинішній Кабінет — тимчасовий, працюватиме до виборів. То й що? Адже Президент на місці, партії, які сформували уряд і взяли на себе відповідальність за ситуацію в економіці, теж нікуди не поділися. Тож вони мають або засукавши рукава взятися за діло, або підписатися у власній неспроможності вийти з глухого кута, в який влада загнала економіку країни.