Із досьє «Голосу України». Михайло ДОБКІН, народний депутат України по 174-му виборчому округу (Харків). Народився 1970 року в Харкові. У 2002 році закінчив Національний університет внутрішніх справ за спеціальністю правознавство. У парламент прийшов з бізнесу — до обрання народним депутатом очолював ТОВ «Іст Оїл Груп», був головою спостережної ради харківської міської громадської організації «Ведмідь». Член Комітету ВР з питань бюджету, фракції СДПУ(о). Одружений, виховує сина і дочку.

— Михайле Марковичу, ви стали в парламенті таким особливо активним після того, як СДПУ(о) перейшла в опозицію. Ця роль опозиціонера вам близька за духом? Власне, з ким і чим ви нині боретеся?

— З тим, що вважаємо шкідливим для України, що не відповідає чинному законодавству, що, на наш погляд, порушує Конституцію. Що стосується особисто моєї ролі... Людина гадає, а Бог дбає. Чесно кажучи, ніколи не думав, що опинюся в опозиції. По-перше, був упевнений у перемозі В. Януковича на попередніх президентських виборах. По-друге, минула влада, хоча б як її лаяли, називали бандитською чи злочинною, як нині модно, але вона мала чіткий план розвитку України. Комусь він подобався, комусь ні, але ми знали, що робимо сьогодні, що будемо робити завтра і через рік. Так, було дуже багато поганого. Після того, що відбулося на Майдані, розкрилися дуже глибокі нариви, що накопичувалися роками в нашому суспільстві. І, напевно, якби не Майдан, не вдалося б так швидко цього позбутися. Але по суті змінилося лише одне: стала більш вільною преса. Це безсумнівний плюс, і незалежно від того, чим закінчаться парламентські вибори, хто буде наступним Президентом, це потрібно зберігати і примножувати.

— Але хіба такі методи парламентської боротьби, як блокування трибуни, виривання мікрофонів, розвішування гасел — це єдино ефективний метод?

— Іноді так. Соціал-демократи беруть участь у блокуванні трибуни, але ми не ламаємо мікрофони, не поливаємо водою, не кидаємо в обличчя голові парламенту газет, не лаємося непристойно на адресу своїх колег і керівництва ВР. Ми просто намагаємося привернути до себе увагу. Чи був у нас інший шлях і можливість виступити на трибуні під час арешту Івана Різака, щоб переконати наших колег і змусити Генпрокуратуру діяти за законом?

— Під час одного з блокування парламенту ви зайняли в урядовій ложі крісло прем’єра. Це було випадково чи ні?

— Чомусь у це крісло не хотіли сідати мої товариші, і так вийшло, що я його зайняв.

— За час роботи в парламенті ви побували в різних фракціях і групах. Як зараз опинилися в СДПУ(о)?

— Коли блок «За єдину Україну» почав розпадатися на невеликі фракції, була створена депутатська група «Демократичні ініціативи», куди ввійшли більшість харків’ян. Я перебував там доти, поки зрозумів, що ніякого політичного проекту, ніякої політичної партії на базі цієї групи створено не буде. Після цього транзитом через групу «Центр» потрапив до соціал-демократів.

— З приводу вашого переходу було дуже багато різних розмов: що вас нібито змусили перейти у фракцію СДПУ(о), заарештувавши вашого батька...

— Якби це відповідало правді, тільки-но СДПУ(о) із провласної фракції стала опозиційною, у мене були б усі моральні підстави з неї вийти. Насправді мені близька за духом ідеологія соціал-демократів і імпонують ті, хто перебуває в цій партії. Перебування в опозиції так згуртувало лави і фракції, і партії, що сьогодні партія тільки зміцніла. У нас не так багато системних партій: можу назвати тільки комуністів, соціал-демократів і соціалістів. Якщо в цих партіях забрати лідерів, партії не розсипляться і не розбіжаться.

— Під час президентських виборів ви були представником Віктора Януковича у Верховному Суді і буквально билися за його перемогу до останнього. Тепер Віктор Федорович і Віктор Андрійович підписали меморандум, разом посміхаючись перед телекамерами... Не почуваєтеся скривдженим, ошуканим?

— Скривдженим не почуваюся. Соціал-демократи до останнього залишалися поруч з В. Януковичем у найважчі хвилини. На жаль, не з вини соціал-демократів не відбувся блок опозиційних сил, куди ввійшли б «Регіони» і СДПУ(о). Для мене це було першою ластівкою, що наші шляхи незабаром розійдуться. А після підписання меморандуму між Президентом і В. Януковичем від імені опозиції (що мене особливо обурило!) В. Янукович зробив перший крок до великої прірви. Якби він ще підписав цей меморандум від імені лідера Партії регіонів, я його зрозумів би. Але коли він підписує від імені опозиції, куди, хоч як дивно, входимо і ми, перед цим з нами не порадившись, не запитавши нашу думку, хочемо ми того чи ні, оголосивши на всю країну, що опозиція робить добру справу... Для мене це стало повною несподіванкою.

— Тобто соціал-демократи однозначно підуть самі на парламентські вибори і ніякого опозиційного блоку уже точно не буде?

— У нас є внутріпартійна дискусія з цього приводу, йти самостійно чи в блоці. Я стою на боці тих, хто наполягає йти самостійно.

— Як ставитеся до ініціативи Президента скасувати депутатську недоторканність?

— Я вже ніяк не ставлюся до жодних ініціатив Президента. Тому що взагалі не можу зрозуміти його логіку. Як можна підписати закон, а потім засумніватися в його конституційності і вимагати роз’яснення Конституційного Суду? Це нагадує мені людину із зав’язаними очима.

Особисто мені недоторканність не була потрібна дуже довго. Але якби її не було, то, гадаю, зараз ви у мене інтерв’ю не брали б. За те, що зараз говорю, я був би де-небудь в іншому місці.

— Ви в житті поза політикою такий само активний, імпульсивний?

— Напевно, мої емоції й активність проявляються в Верховній Раді, і для домашніх великої кількості емоцій уже не залишається. Але намагаюся приділяти максимум уваги своїм дітям, не зациклюватися тільки на політиці. Ходжу на риболовлю, тільки-но з’являється час, займаюся спортом. Мені 35 років, і політикою життя не закінчується!