ВАРФАЛЮК Володимир Олександрович, керівник СВК «Агрофірма «Крупець», що в селі Крупець Радивилівського району на Рівненщині, — заслужений працівник сільського господарства України, депутат Рівненської обласної ради, освіта вища.

— Судячи з того, що очолюване вами господарство дає 35 відсотків надходжень до бюджету Радивилівського району, а серед підприємств АПК — 80 відсотків валової продукції району та 10 відсотків в області, воно міцно стоїть на ногах. Тому дивно, що саме ви, а не ті, хто в гіршому економічному становищі, ініціювали (а депутати облради активно підтримали) Звернення до парламенту щодо підтримки сільгоспвиробників.

— До цього спонукала складна ситуація у сільському господарстві. Навіть нефахівці бачать, що ціни на сільськогосподарську продукцію не покривають затрат на її виробництво. Маю на увазі подорожчання порівняно з 2003 роком майже удвічі пального, аміачної селітри, хлористого калію. Тим часом ціни, скажімо, на зернові навпаки — падають. Приміром, якщо в 2003-му за тонну ячменю пропонували 600—700, жита — 600, пшениці продовольчої 800—100 гривень, то нинішнього — відповідно 450, 360, 500 гривень.

Минулими роками рентабельність зернових сягала за 100 відсотків, їх було вигідно вирощувати. Нинішнього ж року сюди вклинилися непрогнозовані витрати, пов’язані з подорожчанням пального, добрив тощо. Погано й те, що немає стабільної ціни на хліб. Щоправда, ті, хто мають власні елеватори, можуть притримати його до весни і вигідно продати. Усім іншим не залишається нічого іншого, як продавати зерно дешево, щоб не зірвати посівну озимих, ріпака тощо, для чого потрібні пальне, добрива...

— А як щодо цін на інші сільгоспкультури, на цукор?

— Кілограм цукру, за моїми підрахунками, повинен коштувати 3 гривні 50 копійок. Якщо не підвищать закупівельної ціни на цукрові буряки із 170 бодай до 250 гривень за тонну, їх буде невигідно вирощувати. Причина та сама — подорожчання удвічі до рівня 2003 року пального, калійних добрив. Скажімо, наше господарство нинішнього цукрового сезону планує здати 30 тисяч тонн цукрових буряків. Якщо продамо їх (за умови, якщо держава виставить мінімальну ціну на цукрові буряки 230—250 гривень) вигідно, то матимемо шанс наступного року ще збільшити виробництво і дати нові робочі місця людям. За старої ціни у нас практично «вимиються» обігові кошти, і ми будемо змушені наполовину скоротити площі під цукровими буряками.

— Як ви думаєте, витримають такі ціни на матеріально-технічні ресурси господарства Рівненщини?

— Припускаю, що з цієї причини може збанкрутувати близько 10 відсотків господарств. Тож згаданим зверненням депутати облради хочуть привернути увагу парламенту і уряду до занепадання села. Ми висловили також конкретні пропозиції, які, на думку депутатів, мають бути враховані під час розробки державної програми сільгоспвиробника. Вони стосуються і рослинницької, і тваринницької галузей, а також необхідності унеможливити інтервенцію на наші ринки сільгосппродукції, яка виробляється в Україні.

— Якось ви казали, що очолюваний вами СВК (потужний виробник бройлерів, яєць) здатен конкурувати з іноземними виробниками. Чи можна розцінювати це, що ви досить спокійно ставитеся до вступу України в СОТ?

— Вступ нашої держави до СОТ неминуче супроводжуватиметься загостренням конкуренції між нашими та зарубіжними товаровиробниками. І тоді держава повинна включити свої правила гри, щоб захистити вітчизняних товаровиробників.

Ще у 1990 році, коли проходило реформування в АПК, я почав готувати себе і господарство до такої конкуренції. Тим часом багато колишніх керівників СПП звикли до того, що держава мусить дбати про село. Вони не переорієнтували себе у світогляді, і тепер їм дуже важко. Я ж себе переорієнтував. Бо вже коли навчався у школі фермерів у Німеччині, зрозумів, що вступ України до СОТ все-таки відбудеться. Тому переймав усе передове, прогресивне не тільки у німців, а й у Голландії, Польщі, щоб господарювати так, як у європейських країнах. На це налаштував і своїх фахівців. Як і те, щоб у всьому розраховувати на власні сили.

Як результат — сьогодні наше господарство міцно стоїть на ногах, бо ми взяли на облік кожен гектар, запровадили новітні технології, закупили таке ж обладнання, як у Європі. Так, торік поляки нам побудували сучасний комбікормовий завод. Це — сучасне підприємство європейського зразка, а тому ми маємо ідеальні результати у птахівництві. Ми побудували нинішнього року сушильний комплекс. Де бачимо результати в доробці зерна після поля. Істотно оновили машинно-тракторний парк. Є і чимало інших прикладів.

— Чи щедрою була крупецька нива?

— Маємо з гектара по 40 центнерів ячменю, 52 —пшениці, хоча й у попередні роки одержували по

58—60 центнерів збіжжя, до 70 центнерів зерна у сухій кукурудзі.

Розмову записала Олександра ЮРКОВА.