До процесу прийняття проекту держбюджету—2006, який за своєю суттю є фінансовою конституцією держави на наступний рік, прикута увага не лише народних депутатів, а й переважної більшості суспільства, матеріальний добробут якого прямо залежить від якості документа та принципів, які в ньому закладені. Від цього законопроекту залежить також рівень соціально-економічного розвитку, безпеки та оборони держави. Держ-бюджет — складна економічна категорія, але ми розглянемо, як плануються асигнування на оборону України. Суспільство має усвідомити, що поки є загрози національним інтересам нашої держави, без оборонних витрат нам не обійтися.

А тепер з’ясуймо, чи має реальні економічні можливості держава, щоб їх задовольнити у визначених обсягах, і чи є додаткові джерела покриття оборонних витрат.

Незважаючи на запропонований урядом оптимістичний макроекономічний сценарій, враховуючи стратегічні прорахунки попередників, відсутність науково обгрунтованої програми соціально-економічного розвитку та стратегії економічної політики уряду, а також негативні зовнішньоекономічні чинники, особливо зростання цін на енергоресурси, реальніше за все залишають нам на 2006 рік песимістичний сценарій. Тому вкрай важливим є завдання із забезпечення економії наявних ресурсів та пошуку додаткових.

Спочатку з’ясуймо, чи є системне бачення цієї проблеми, чи вироблено ефективну політику оборонних витрат, чи впроваджена система ефективного та цільового використання бюджетних коштів, економного витрачання ресурсів та використання додаткових джерел надходжень, а також чи налагоджений цивільний, демократичний контроль за цими процесами.

На превеликий жаль, факти та реалії свідчать, що цього зробити поки що не вдалося. Насамперед необхідно вирішити питання з проведення цілковитої та об’єктивної інвентаризації військового майна у ЗС України та завершення переходу військових частин, організацій та установ Міноборони на єдиний бухгалтерський облік. Бо як інакше можна розібратися, де народне добро, куди воно зникає, як ці процеси проконтролювати?

Ще в 1993 році було створено групу, яка почала розробку невідкладних заходів із проведення цієї трудомісткої, копіткої, але вкрай необхідної і важливої роботи. Наступного дня після звільнення з посади міністра оборони генерал-полковника Костянтина Морозова робочу групу було розформовано, а про інвентаризацію поступово забули. Повернулися до цієї проблеми лише 2003 року, зразу після приходу на посаду міністра оборони Євгена Марчука. Але і цього разу не дали завершити розпочату роботу. Після звільнення з посади міністра оборони Є. Марчука було звільнено і мене — посадову особу, на яку був покладений контроль за виконанням наказу МО України «Про визначення реального стану та ефективності управління державним майном», також було звільнено особу з Головного контрольно-ревізійного управління МО України, яка на той час очолювала комісію з проведення перевірки відповідності облікових даних справжньому стану справ за результатами інвентаризації.

А якщо врахувати те, що бізнес не вдалося відділити від влади, то, на мою думку, до цієї проблеми повернуться не скоро. Але повертатися все-таки доведеться, тому що бізнесові інтереси — це ще не національні інтереси. І не так вже часто перші збігаються із другими. Для того, щоб читач реальніше з’ясував для себе параметри проблеми, наведу лише один приклад. Під час проведення інвентаризації військового майна у ЗС України ще наприкінці 2003 року наголошувалося на наявних розбіжностях та помилках у порівнянні з попередніми даними (через порушення у веденні бухгалтерського обліку, невчасне та неповне оприбуткування матеріальних цінностей, нездійснення цілковитої вартісної оцінки військового майна). За оперативними даними ГФЕУ МО України, фінансових служб видів ЗС України та довольчих управлінь Міноборони, які надходили до нас під час інвентаризації, загальна сума виявлених розбіжностей становила більше 900 млрд. грн.

...А тепер зробіть висновок самі на такому прикладі. Вся сума видатків державного бюджету України за 2001 рік становила 40,2 млрд. грн., а вибірковою перевіркою Рахункової палати України було виявлено, що лише додатково протягом року було взято на облік військового майна по МО України на суму 53,4 млрд. грн., що на 25 відсотків більше загальної суми річного державного бюджету України (за звітними даними станом на 01.01.2002 р.). Ось такі масштаби цієї проблеми. Невже комусь вигідно, що ми до сьогодні ще не знаємо величину національного багатства, наявного в оборонній сфері? Невже це не загальнодержавна проблема?

В той час, коли в країні значна частка населення потерпає від бідності, коли хронічно бракує коштів на оборону і безпеку держави, немає кому розібратись, який ресурс ми мали і що з нього залишилось. Як ми його використовуємо і яких заходів необхідно вжити, щоб хоч якусь частку коштів повернути суспільству. Адже після розпаду СРСР Україна успадкувала від нього величезний військовий потенціал, що становив 30—40 відсотків усього військового обладнання колишніх радянських збройних сил, розташованих на захід від Уралу.

Україна успадкувала від Радянського Союзу найбільшу (за межами Росії) кількість стратегічних сил. І все це разом становило загальнодержавну власність України, а відповідно — частку власності кожного громадянина, адже там частка його праці та попередніх поколінь, тож громадянин має право знати, як використовується це майно і чи є воно ще в наявності? А з другого боку, отримати відповідь на запитання: як сталося, що за такого багатства ЗС України самі опинилися у злиднях? Чому й дотепер ситуація мало радує, чому немає підйому оборонної сфери держави і що робиться, щоб це питання вирішити? Це внутрішня сторона медалі, але є і зовнішня.

Сьогодні лише й чути, що Україна — ненадійний партнер, бо заборгувала Російській Федерації за поставлений газ 1,4 млрд. дол. США. Проблема вирішуватиметься на вищому міждержавному рівні. Якщо все-таки Російська Федерація змінить попередні домовленості й підвищить ціни на газ до рівня світових, а економіка України до цього поки що не готова, то основні макроекономічні показники можуть перетнути критичні порогові значення економічної безпеки держави. Обсяги ВВП і промислового виробництва можуть зменшитися на 25—30 відсотків. Ось така ціна проблеми.

Тому спробуємо без зомбування й загроз і з боку російського, і українського політикуму реально порахувати, хто і за що та кому винен, хто насправді є чиїм боржником. Україна отримала за весь період ядерного роззброєння від Російської Федерації у вигляді ядерних твелів для ядерних реакторів і витрат на зберігання ядерних відходів на суму понад мідьярд доларів США (за бартерною схемою взаєморозрахунків). Не будемо говорити про політичні аспекти — візьмім суто економічні. Спочатку Україна передала ядерні боєзаряди, оперативну і тактичну ядерну зброю із двомісячним випередженням встановленого терміну. До Російської Федерації було вивезено 3905* сучасних тактичних ядерних ракет. Якщо навіть оцінити за мінімальною ціною —1 млн. дол. США — за ракету, то мали б отримати 4 млрд. дол. США, але реально не отримали жодного долара. І всі чомусь про це забули, а ведуть лише мову про стратегічні ядерні озброєння.

Як вчить історія і свідчить практика, росіяни все рахують, то чому українці мають відмовитися від боргових претензій, які навіть за мінімальними цінами більш як удвічі перевищують заборгованість України за газ. Але ж до цієї суми, тобто до боргів за передану ядерну оперативно-тактичну зброю, необхідно додати борги за стратегічну ядерну зброю. Є різні оцінки вартості стратегічних ядерних озброєнь України. Вони вражаючі, адже Україна за ядерним потенціалом посідала третє місце у світі після США та Російської Федерації. Це втрачені можливості, тому не лякатимемо цифрами. Перейдемо на мінімальні параметри і розглянемо лише одну їх складову, що, як і газ, належить до палива, хоч називається ядерним.

Наведемо офіційно оприлюднені дані наукового співробітника Міжнародного інституту стратегічних досліджень Тараса Кузьо: «США погодилися не підписувати, жодних угод доти, доки Російська Федерація та Україна не домовляться щодо розподілу 13 мільярдів доларів — саме таку суму передбачається одержати за продаж 500 тонн збагаченого урану»*. Тепер нехай сам читач зробить висновок, хто кому винен, навіть до мільярда доларів США за надане паливо та послуги для українських атомних електростанцій додамо борг 1,4 млрд. дол. США, за спожитий газ, аж ніяк не виходить однакова вартість, навіть з усіма можливими поправками і коефіцієнтами. На мій погляд, абсолютно неадекватною та мізерною виявилася також надана допомога США Україні за проведене ядерне роззброєння, аналога якому не було у світі. Зрозумілим стало й те, що не варто сподіватися на обіцянки стратегічних партнерів, навіть таких, як США та Росії, захист національних інтересів України залежить лише від нас самих.

Другим вагомим джерелом, вважаю, мають стати кошти, як плата за перебування ЧФ Російської Федерації на території України. Необхідно розібратись і навести лад з розрахунками та використанням земель і об’єктів нерухомості Чорноморським флотом Російської Федерації. Тут виходить не краща ситуація, ніж з ядерним роззброєнням. Якщо об’єктивно провести розрахунки, знову вийде, що Російська Федерація є боржником перед Україною. За проведеними експертними оцінками, Україна орієнтовно недоотримала за передані кораблі, судна, плавзасоби від Російської Федерації 6,5 млрд. дол. США. Детальніше про це можна дізнатися із аналітичного дослідження Володимира Безкоровайного «Де шукати кошти, що не попали до бюджету» (www. nru. org. ua/socіety/analіtіk). Там чітко показано, що Україна поки що зазнає від цього втрат і, хоч як це дивно, фактично кредитує перебування Чорноморського флоту на українській землі.

Повернімось до офіційних оплат. У платіжному балансі України за 1999 рік до обсягів експорту товарів включено вартість кораблів, суден, плавзасобів на суму 726 млн. дол. США, що були передані Російській Федерації в рахунок погашення державного зовнішнього боргу України згідно з угодою між урядом України та урядом Російської Федерації від 28.05.97 року «Про взаємні розрахунки, пов’язані з розподілом Чорноморського флоту і перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України». В платіжному балансі за 2000 рік за тією само угодою сума платежів із взаємозаліку з Російською Федерацією в рахунок погашення зовнішнього боргу України становила 1099,6 млн. дол. США (Національний банк України, Київ—2001).

Але Міноборони не отримало й частки коштів від цих сум: ні на погашення боргів, ні на проведення заліків, хоча чинним законодавством передбачено порядок одержання та спрямування коштів.

Як бачимо, наведені джерела вагомі, але поки що із них на оборонні потреби жодних ресурсів перераховано не було. Тому залишається одна надія на держбюджет, але з держбюджетом ситуація не краща. Незважаючи на своє перевантаження, він не виходить на критерії і соціального бюджету, і бюджету розвитку.

У номінальних величинах 2006 року загальна сума оборонного бюджету запланована в обсязі 1,3 відсотка від ВВП, у тому числі по загальному фонду 1,1 відсотка від ВВП, що удвічі нижче мінімально необхідних потреб, тобто критичної межі.

Системне бачення оборони дає можливість усвідомити, що якщо ЗС з часом не змінюються зі змінами в науці, економіці, технології, суспільстві й політиці, то вони самі стають загрозою для суспільства. Враховуючи воєнно-політичну та воєнно-економічну обстановку в світі та навколо країни, ми не маємо права нехтувати обороною держави, позбавляючи ЗС України фінансових ресурсів на реформування та розвиток. Але для цього насамперед необхідно розібратися, кому все-таки вигідне зволікання із проведенням інвентаризації військового майна, які сили за цим стоять, які цілі вони переслідують, чому уникаємо прозорої, відкритої для суспільства теми міждержавних реальних взаєморозрахунків, адже народ України має знати правду, хто кому винен?..

Валерій МУНТІЯН, генерал-лейтенант ЗС України, доктор економічних наук, професор.

* Кузьо Тарас. Національна безпека України (пер. з англ.) Військо України. — 1994 р. № 4—5 — 147, стор. 80, 85, 86, 108.