Наказ Міністерства охорони здоров’я №360 може залишити довгу, але недобру пам’ять про черги та дефіцит

З 20 жовтня може набрати чинності наказ Міністерства охорони здоров’я №360, підписаний екс-міністром Миколою Поліщуком, який забороняє продаж 61 відсотка ліків без рецепта. Але ж чому люди не відчувають радості від того, що чиновники охорони здоров’я, виявивши турботу про населення, вирішили убезпечити його від самолікування і взяти під контроль велику частину медпрепаратів? Чому пенсіонери змушені витрачати свої мізерні заощадження і нести їх до аптек, щоб придбати ліки про запас і відтягти хоч на якийсь час руйнівний ефект «аптечної революції»?

Мої колеги-медики, знайомі фармацевти, виборці найрізноманітніших професій, з якими я регулярно зустрічаюся у своєму виборчому окрузі в Донецьку, дуже сумніваються в корисності подібної турботи про їхнє здоров’я. Надто вже неоднозначна ця ініціатива міністерства.

Безперечно: самолікування — це погано. Значно краще в точно призначений час зайти до досвідченого та уважного лікаря, який спостерігає стан здоров’я пацієнта. І, одержавши індивідуальні рекомендації стосовно курсу лікування, піти з рецептом за медпрепаратами. Але все це — мрія, утопія. У вітчизняних поліклініках — черги і нервування, лікарів бракує. За такої обстановки, як вважають мої виборці, похід за здоров’ям обертається втратою здоров’я.

Причин цього чимало. У разі набрання чинності наказом №360 на лікарів чекає не так лікарська, як канцелярська практика — заповнення від руки цілої купи паперів забирає у кілька разів більше часу, ніж обстеження пацієнта.

Наводять люди і такий приклад. Лікар призначив пацієнтові певні медпрепарати. Коли вони закінчувалися, хворий ішов до аптеки і поповнював запас тих самих ліків. А відтепер він повинен буде знемагати у довгій черзі лише для того, щоб доктор на бланку форми Ф-1 виписав добре знайомий препарат.

Одне слово, формалізм, чомусь названий боротьбою із самолікуванням.

Важко не погодитися з тим, що в умовах таких, штучно створених, труднощів другий подих може з’явитися в тіньового ринку медпрепаратів. І, не дай Боже, люди купуватимуть з-під поли ліки на вокзалах, базарах, у підземних переходах.

Звертаючись до Комітету Верховної Ради з питань охорони здоров’я материнства і дитинства, автори листів дивуються: чому занепокоєне станом здоров’я населення Міністерство охорони здоров’я не почало з того, щоб організувати випуск недорогих, але ефективних ліків на вітчизняних підприємствах? Чому обіцяне урядом ще на початку року зниження вартості вітчизняних медпрепаратів майже удвічі й донині залишається порожнім звуком? Чому вищі чиновники від медицини не повстали проти обвального потоку реклами, який манить телеглядачів в аптеки за нікому не потрібними на Заході ліками, і наші співвітчизники поряд з необхідними закуповують непотрібні, а часом і небезпечні для них дорогі препарати?

Не коментуватиму перелік медпрепаратів, що їх плановано відпускати за рецептами. Зміни на собі відчує багато хто. Приміром, ті, хто звик до такого популярного в народі засобу, як бісептол. Є сюрприз і для автомобілістів: до переліку обов’язкових лікарських засобів, які мають бути в аптечках автомашин, включено й такі, котрі відпускатимуться... за рецептами. Чи не абсурд? Як тут не згадати давній вислів: «Лікарю, зцілися сам...».

Із «технічним забезпеченням» нового порядку теж усе дуже інтригуюче. Нові рецептурні бланки навряд чи будуть простими папірцями — вони, напевно, одержать усілякі ступені захисту, будуть строгої звітності. Кому віддадуть багатомільйонне держзамовлення на виготовлення такої продукції?

І ще кілька безглуздостей, про які повідомляють виборці. На рецептах, крім прізвища, імені та по батькові лікаря і його особистої печатки, друкарським шрифтом указується номер і адреса аптеки! Далі: нові рецепти будуть дійсні не 2 місяці, як тепер, а лише 10 днів. Чому? Щоб зайвий раз пробиватися до лікаря?

Згідно з правилами, рецепти можуть виписувати лікарі, фельдшери, акушери установ охорони здоров’я незалежно від форм власності та підпорядкованості. Цими самими правилами встановлюється, що на рецептах має бути кутовий штамп установи охорони здоров’я і вони повинні засвідчуватися особистою печаткою лікаря. А як бути акушерам і фельдшерам, у яких немає особистої печатки, і як бути приватному лікарю, котрий не має штампа установи охорони здоров’я?

Одне слово, авторами цього горезвісного наказу однозначно не були враховані небажані соціальні наслідки затіяної ними «боротьби із самолікуванням». А прорахувати все-таки треба — точно і скрупульозно. Як в аптеці.

Тетяна Бахтеєва, народний депутат України, кандидат медичних наук.