«Мого сина позбавили життя лікарі, а чиновники від медицини знущалися до останнього подиху». Так почала свою жахливу розповідь Надія Михайлівна.
Ця історія нагадує кримінальний серіал, герой якого, 22-річний хлопець, гине від байдужості чи непрофесіоналізму лікарів. Його лікували майже рік, і цей рік став останнім у житті Дмитра Пилипка...

Заболіла нога

У травні минулого року студент 3-го курсу хіміко-технологічного факультету Національного політехнічного університету Дмитро Пилипко вперше звернувся до терапевта Київської міської студентської поліклініки — боліла нога. Той переадресував пацієнта до ревматолога. Було поставлено діагноз «реактивний артрит» та прописано лікування строком на десять тижнів. Але воно не допомогло, і студент знову йде до ревматолога КМСП і отримує новий вердикт — серонегативний спондилоартрит — та направлення до ревматологічного центру Центральної міської клінічної лікарні (ЦМКЛ) м. Києва, де планову госпіталізацію оформляли майже місяць.
Там Дмитра, після досліджень і консультацій, «нагороджують» новим діагнозом: остеомієліт. Ці 20 днів пухлина росте, болі нестерпні, він приймає по 6—8 знеболювальних таблеток, а тим часом їздить, ходить містом, вистоює черги, щоб пройти консультації в Інституті онкології та лікарні № 3 м. Києва. Нарешті у жовтні минулого року за направленням на консультацію з міської клінічної лікарні з діагнозом «остеомієліт лівої стегнової кістки» Пилипко звертається в Інститут онкології. В реєстратурі був направлений на прийом до фахівця.
— Під час прийому лікар повідомив, що для проведення консультації потрібна медична картка, яка коштує 160 грн., гроші треба сплатити відразу, — розповідає Надія Михайлівна зі слів сина. — Дмитро відповів, що таких грошей при собі не має. Тоді лікар погодився провести консультацію без картки і з рентгенівськими знімками та результатами остеосцинтиграфічного дослідження направив сина до рентгенолога, наголосивши, щоб із висновком повернувся до нього. Рентгенолог переглянула матеріали й записала діагноз: гематогенний остеомієліт хронічної фази у стадії загострення. Лікар запитав у Дмитра, чи потрібен йому на руки письмовий консультативний висновок, та попередив, що це все не безкоштовно. Син сказав, що при собі в нього всього 20 грн., які і взяв лікар. Рахунок син не вимагав, зрадівши, що не доведеться повертатися сюди ще наступного дня, тому що болі в нозі були нестерпні, він ледве ходив, навіть приймаючи знеболювальні таблетки.
Таким чином, Дмитрові Пилипку, за словами матері, було проведено консультацію в головному профільному інституті країни без огляду і амбулаторної картки. Підтверджено діагноз — гематогенний остеомієліт хронічної фази у стадії загострення. Хлопця госпіталізували до міської лікарні № 3 у відділення кістково-гнійної хірургії. Зробили черезкісткову пункцію, але гною не знайшли. Ескулапи сказали, що потрібна операція і що ця послуга платна.
Наприкінці жовтня хлопця оперують з приводу остеомієліту. Частину ліків замовляє лікар, наголошуючи, що за угодою з лікарнею і згідно з тендером так дешевше і надійніше, та наполягає на препараті авелокс.
— На моє запитання, чи не можна замінити нашим препаратом, бо все дуже дорого, лікар відмовив, запевнивши, що син після трьох тижнів повністю одужає, — згадує співрозмовниця. — Після операції син перебував у лікарні до 20 листопада і прийняв повний курс цього антибіотика. Але тоді ми й подумати не могли, що в лікарні його не випробують на сумісність і що він спричинить тяжку інтоксикацію та анемію.

Районний хірург підозрює рак

Реабілітаційний період я попрохала сина провести за місцем проживання. Дома Дмитрові з кожним днем ставало гірше, посилювався біль у нозі, яка дуже розпухла. Зважаючи на таке погіршення стану, ми звернулися у травматологічне відділення Кременчуцької центральної районної лікарні. Там хірург ставить інший діагноз, остеосаркома, і повідомляє нам, щоб затребували рентгенознімки, дані гістології та патморфології з київської лікарні №3.
Дані аналізів у Києві не дають, кажуть — все нормально. Проте я знаю, що операційний матеріал обов’язково досліджують.
У районній лікарні Дмитрові радять їхати до столиці і там або спростувати онкодіагноз, або лікуватися у профільному диспансері, бо там збережено всю первинну документацію.
Перед Новим роком Д. Пилипко вдруге звертається до Інституту онкології. І знову там кажуть, що онкопухлини в організмі немає, і знову наполягають на загостреному остеомієліті. Консультації відбуваються без медичної картки.
— Після консультації я по телефону зв’язалася з лікарем із Кременчука й повідомила йому, що інститут діагноз «остеосаркома» не підтвердив. Запитала, чи прийме сина на продовження лікування, — розповідає Надія Михайлівна. — Він настійно рекомендував залишитися в Києві, бо там збережено інформацію за весь період лікування, а оскільки в сина тяжкий стан (уже з’являлися пролежні, незрозуміла інтоксикація та анемія), а у виписці не зазначено, чим лікували, аналізу операційного матеріалу також не надано, то потрібно щось вирішувати, і негайно, а нове обстеження займе багато часу.

Усі помиляються...

Зважаючи на тяжкий стан сина і не розуміючи причини, ми звертаємось до лікарні № 3 знову. Після огляду Дмитра госпіталізують. Я була біля сина, коли в нього уві сні 29 грудня переламалася стегнова кістка. Страшні болі таблетками майже не знімалися. Я звернулася до лікаря і попрохала зробити сьогодні ж операцію-чистку. Із діагнозом «остеосаркома» лікар не погоджувався, а на моє запитання, чому не йде лікування, зробив припущення, що син... наркоман або, може, в нього невідоме венеричне захворювання. Сказав, що для такого лікування потрібно як мінімум 10 тис. доларів, а на операцію-чистку ми повинні придбати хірургічні рукавички, щоб лікарі не заразилися. Я переказую все це синові і благаю відкритися, якщо це правда. Дмитро відкидає всі ці звинувачення і мужньо терпить біль.
30 грудня Пилипка знов оперують з приводу остеомієліту. Тоді стає зрозуміло, що лікарі помилялися. Матері пропонують зробити паралельне морфологічне дослідження операційного матеріалу «для прискорення часу встановлення істини». Дослідження проводить приватний підприємець, фізична особа Григоровський В. В., і встановлює діагноз: фібробластична остеогенна саркома! Тільки після того, вже у січні цього року, в онкоінституті нарешті погоджуються, що у Дмитра РАК. Мати плаче, благає пояснити, чому так пізно поставили діагноз.
— У відповідь я почула: «Усі помиляються... Якщо вас це втішить, то у нас таких 60 чоловік у відділенні кожен день», — згадує жінка.
Нарешті 12 січня Дмитра Пилипка переводять в онкоінститут. Там, у відповідності з поставленим діагнозом, призначають додаткове платне дослідження і повідомляють, що єдино правильним для збереження його життя є повна ампутація лівої ноги разом із тазовим суглобом. Згодом хворого переводять до міського онкоцентру, де ампутують ліву ногу. Та пізно. Пішли метастази. Врятувати життя 22-річному студентові вже не вдається. Він помер у квітні цього року в страшних муках.

Захворювання під маскою

Ще за життя Дмитро звернувся до прокуратури Солом’янського району та Головного управління охорони здоров’я й медичного забезпечення Київської МДА (Макомели Р. М.) з вимогою розібратись у його справі. Заступник прокурора переадресував матеріали міністрові охорони здоров’я України ще в березні цього року, звідки відповідь так і не надійшла.
— За зверненням сина наказом Головного управління охорони здоров’я Києва було створено комісію, на засідання якої, за нашою вимогою, було запрошено мене, — згадує Надія Михайлівна. — У поважної комісії я прохала не знущатися з дитини та нас, а допомогти з належним лікуванням сина, розібратися по суті та надати висновок щодо правильності діагностування, лікування і триразового оперування. Я прохала дати конкретні відповіді: чому не робилося, хто винен?! Чому не було заведено медичної карти і не відмічено скарги?! Чому при зверненні до ревматолога зі скаргами на сильні болі та погіршення стану планова госпіталізація проводиться протягом місяця і виставляється новий діагноз «серонегативний спонділоартрит», нічим не підтверджений?! Чому в ЦМКЛ не проведено первинне онкообстеження, незважаючи на те, що особа потерпіла від наслідків Чорнобильської катастрофи, що є скарги на різке схуднення, слабкість, температуру, постійний біль, пухлину, яку видно, і таке інше?! Чому не зроблено цитологічне дослідження, яке вже у жовтні дало б змогу встановити правильний діагноз, що надало б нам шанс на правильне лікування і збереження ноги, принаймні — не прикувало б сина до ліжка майже на рік, а ми не оплачували б ще три безглузді операції і за наші гроші не різали б сина частинами та не знущалися б із нього?! Чому під час третьої операції, попри добре видиму онкопухлину, сина 14 днів лікують препаратами, які не перевірені на сумісність, не передбачені при лікуванні онкохворих? Нас не знайомили з діагнозом, допоки ми не оплатили патморфологічне дослідження і не встановили діагноз (усі операції й лікування оплачувалися нами стовідсотково)!
Висновок ГУОЗ Києва за підписом семи головних спеціалістів зводиться до того, що «основне захворювання маскувалося супутньою патологією, а низький ступінь гістологічної диференціації та особливості гістологічної будови пухлини були тими об’єктивними причинами, які не дозволили патологоанатомам КМКЛ №3 і УНДІРО встановити діагноз»...
«Замасковану» хворобу районний хірург без спеціального обстеження розпізнав за тиждень, а київські «світила» за десятки тисяч гривень, які сплачували батьки Дмитра за кожен крок його лікування, не побачили. Чи не хотіли бачити? Ця гра в піжмурки відібрала у хлопця надію на одужання, а потім і життя.