Таку кількість правоохоронців на Хрещатику можна було побачити лише в «дореволюційні» часи. Щоправда, цього разу ніхто не дорікав міцним хлопцям із спецпідрозділів у відсутності зв’язків з народом: якби не вони, асфальт був би не скроплений, а залитий кров’ю.
63-тю річницю Української повстанської армії минулої суботи мали відзначити урочистою ходою головною вулицею держави. Оскільки в міської влади виробилася чітка ідіосинкразія на масові заходи в центрі столиці, ініціатори акції звернулися по дозвіл до суду. Шевченківський райсуд заявникам у ході не відмовив, за «одним махом» дозволивши представникам ПСПУ, Компартії та Союзу радянських офіцерів провести альтернативний мітинг: у той самий час, на тому самому місці. Що могло вийти з такого надто демократичного рішення, — вийшло.
Колони під червоними стягами та прапорами сусідньої держави — російськими трикольорами — запевнили, що «складуть голови, а не допустять, щоб українські фашисти кованими чобітьми осквернили Хрещатик». Спів «Священної війни» доповнювався вигуками «геть УПА» та чомусь заупокійними молитвами «істинно православних». Час від часу особливо азартні молодики, мобілізовані Наталею Вітренко, влаштовували сутички навіть з правоохоронцями: очевидно, їх бентежили «ковані черевики» на їхніх ногах. У бік противників захисники ідеалів «дєдов і отцов» метали яйця, пакети з кефіром та фарбою. Де вдалося прорватися врукопашну, зачервоніло від крові.
Представники націоналістичних та націонал-патріотичних організацій також не церемонилися з компліментами на адресу своїх «шанувальників». А самі іменинники —члени Братства ОУН-УПА обурювалися, чому ті, хто воював за незалежність України, і досі безправні на своїй землі. Чому під чужим прапором можна гуляти Хрещатиком, а під державним — ні. Чому ветерани, що вперто величають себе членами союзу «совєтскіх» офіцерів і закликають до відновлення СРСР, одержують значну доплату до пенсій від держави, яку вони не поважають, а ті, хто гибів по сибірах за Україну, животіють на копійки... «Який я фашист? — дивувався президент світової ліги українських політв’язнів Богдан Качор. — 18-річним хлопцем я, член ОУН, був заарештований гестапо. Мене катували, мучили. Пройшов через Освенцім і Ебензеє. Ось подивіться на мій табірний номер...»
Але дві ворожі стіни навряд чи прислухаються один до одного. Національного примирення, про що мріяли наївники, на Майдані не вийшло. Надто глибока тріщина пролягла у свідомості цих людей.
Не пробившись через «червоний» заслін, учасники ходи відслужили молебень на місці вимушеної зупинки. До речі, сучасні провідники ОУН виявилися ще слабшими організаторами, ніж політиками. Схоже, заявлену акцію вони взагалі кинули на самоплив або вирішили бути гостями на святі свого імені: якби їхні попередники були такими самими тактиками і стратегами, опір повстанців «отци і дєди» зламали б уже через місяць.
Тим часом урядова комісія на чолі з віце-прем’єром В’ячеславом Кириленком схвалила висновок робочої групи істориків, що вивчала діяльність ОУН та УПА. Також комісія підтримала проект закону «Про внесення змін до Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Тепер слово за Верховною Радою.
Коментуючи суботні події, Голова ВР Володимир Литвин заявив, що політична правда не повинна доводитися кров’ю. Парламенту треба визначитися з проектом закону. Хоча, можна припустити, що і в стінах ВР під час «визначення» буде гаряче, як на суботньому Хрещатику.
