Спочатку покаюся. У попередньому «Балансі» припустився прикрої помилки через те, що живу в приблизному вимірі: роздрібні ціни на м’ясо у вересні не зросли, а знизилися на 0,1 відсотка. Каюсь перед тими, для кого це важливо, проте навряд чи знайду тут людей з помірними статками, які купували м’ясо у вересні. Втішну звістку про зростання номінальних доходів також сприймаю як різновид політичної реклами, а те, що наші доходи зростають цього року більш стрімко, аніж торік, то це факт. Як і те, що у приблизному вимірі щонайменше 5 відсотків населення споживають майже 15 відсотків усіх товарів і послуг. Потужний акцент попереднього і теперішнього урядів на розширене споживання через підняття рівнів заробітних плат, пенсій, соціальних виплат, що називається, посприяв сімейному розвитку. Проте водночас ця сама статистика ілюструє негармонійний, суперечливий процес. Так, динаміка ВВП й основних галузей промисловості аж ніяк не не встигає за темпами зростання доходів населення, тобто колеса не встигають за возом. Мало того, тоді як соціальні виплати різко зросли, частка заробітних плат, з якої вони нараховуються, різко зменшилася. Стрімкий і згубний на нинішньому етапі поділ пенсіонерів на багатих і бідних за обмежених бюджетних доходів поглиблює дефіцит Пенсійного фонду.
Як і раніше, від інфляції, податків, законодавчих змін найбільше потерпає середній клас громадян.
Закономірним кроком тижня можна вважати ініційовану Генпрокуратурою кримінальну справу за несплату заробітної плати — більш як 2 мільйони гривень — на державному підприємстві «Радіоприлад» у Запорізькій області. З одного боку, місцеві бюджети сумлінно дбають про доходи (можна очікувати перевиконання плану з їх мобілізації за підсумками року щонайменше у 3 мільярди), а з другого — користуються середньостроковою позичкою центрального бюджету на виплату заробітних плат. Не по Савці свитка...
 

За вісім місяців номінальні доходи громадян зросли на 43,1 відсотка проти минулого року. Реальна готівка з урахуванням цінового чинника — на 24,4 відсотка. Середній розмір хабара за дев’ять місяців, судячи з усього, становив 8500 гривень

Заступник міністра фінансів Анатолій Максюта неабияк здивував членів консультативно-дорадчої ради глав облрад та керівників міст при Голові Верховної Ради заявою про те, буцімто місцеві бюджети зростають швидше за доходи загального фонду держбюджету. Нібито. Однак, на думку в.о. голови профільного комітету парламенту Людмили Супрун, місцеві бюджети недоотримують з центру від 17,5 до 53 відсотків від загального обсягу розрахункових коштів (дефіцит коштів, за її підрахунками, оцінюється в 10—10,5 мільярда гривень). Як на мене, і це скромно. Якщо згадати про десятиразове підвищення заробітних плат високопоставленим споживачам-чиновникам або про пенсії, що їх нині нараховують, то збагнеш, чому обласні столоначальники готові ставати в пікети, аби не дати ходу урядовому проекту держбюджету-2006. А тим часом наступного року доходи держбюджету зростуть не на сотні мільярдів, а на 21. Щодо того, яким має бути баланс між розвитком і споживанням в країні і чи повинна заробітна плата бути головною, а не другорядною складовою реальних доходів громадян — сто думок. Проте без цілеспрямованої програми реформ від свого уряду, в тім числі й заробітної плати, Президент ще довго жалітиметься бізнесменам, що майже половина економіки перебуває в тіні.
Мені давно здається, що всі живуть у приблизному вимірі. Позаминулого тижня повідали, що ніхто в країні не знає кількості запасів цукру на внутрішньому ринку (!). Минулого тижня — запасів зерна і вугілля (!). А хто підкаже, скільки насправді треба платити за електроенергію, тепло, воду, газ? Щоб плата за житлово-комунальні послуги покривала собівартість. Щоб Туркменистан повсякчас не нагадував нам прописну істину, що безплатних товарів не буває? І т. д., і т. п.
На початку опалювального сезону ми раптом згадуємо про енергозбереження. Держкомжитлокомунгосп порадував черговим проектом методики розрахунку мінімальних нормативів споживання гарячої води. Отже, якщо схвалять проект — то матимемо методику, а матимемо методику — то матимемо відповідний норматив, а як буде норматив — то, може, дадуть і гарячу воду. І тільки тоді, коли у твоєму будинку не буде боржників. Як тут не сказати спасибі за запозичений у Полтаві спосіб відключати їхні квартири від подачі води, а не усі підряд! Зрозуміло, що грошова скрута міськдержадміністрацій, яка дедалі гострішає, і борги підприємств теплокомуненергетики перед енергопостачальними компаніями, які дедалі скорочуються, підштовхуватимуть регіональну владу підвищувати тарифи. На тижні надійшла звістка з Волині: у Луцьку пообіцяли підвищити тарифи на теплопостачання на 30 відсотків — вони не покривають витрат КП «Луцьктепло». І, схоже, підвищать, бо поки уряд не оприлюднить свої плани, як реформувати занедбану сферу житлово-комунального господарства, доти батареї проситимуть тепла, а влада — грошей. Капіталізм — це не товарний, а грошовий дефіцит. Проте на житлово-комунальну реформу гроші можна віднайти, хоча б запровадивши податок на нерухомість. А здогадайтеся, хто проти?
У вересні суспільний валовий дохід знову зріс на 3 відсотки проти аналогічного періоду минулого року. Це додало оптимізму економістам, які вже прогнозують, що рік можна закінчити на тверду п’ятірку. Аби не приблизний вимір, в якому ми живемо, я сказав би, що позитивна динаміка галузей промисловості кінцевого споживання (харчової, деревообробної, паперової та інших), яку зафіксували в нас за підсумками дев’яти місяців цього року, може таки стати індикатором економічного зростання.