Голова латвійського сейму Інгріда Удре каже, що в самій Латвії уряд іде у відставку приблизно раз на рік, тому зміну караулу в українському Кабміні тут сприйняли спокійно. «Головне, щоб залишилися ті стратегічні цілі, які ваші політики прийняли, коли були з народом на Майдані», — каже пані Удре. Тоді і з євроінтеграцією все буде гаразд.

— У нас є договір з Верховною Радою про співробітництво в питаннях євроінтеграції. Приїжджали українські депутати — вивчали досвід комісії сейму з євроінтеграції, яка завжди стежила за тим, як Кабінет Міністрів представляє позицію Латвії в Єврокомісії. Якщо парламент її не схвалить, міністри свою позицію мають переробити. Це було до вступу в ЄС, це є й тепер.
У ході зустрічі в Києві спікери країн Північної Європи та Балтії одержали пряму інформацію від різних політичних сил, представлених у Верховній Раді, в тому числі опозиційних, — про те, що у вас відбувається. Ми зрозуміли, що міжнародна підтримка Україні потрібна — в розвитку демократії і реформ.
— Чи реально для України одержати статус спостерігача в Європарламенті, про що говорив Голова ВР на цій зустрічі?
— Коли Латвію було визнано кандидатом до ЄС, тільки тоді в нас з’явилася єдина можливість послати свого аташе до Європарламенту. Тоді такого статусу не було, але життя змінюється, і можливо, про це можна буде дискутувати.
— В результаті політреформи Україна має стати парламентсько-президентською республікою. Латвія — республіка парламентська, тут і президента, і уряд обирає сейм. Не плануєте щось змінити?
— Ні. Ми вважаємо, що парламентська республіка — це ідеальна демократія, якщо можна так сказати. В нас усі питання вирішуються на парламентському рівні, а сейм обирає народ. І якщо сто депутатів ухвалюють рішення, це завжди демократичніше, ніж якби все вирішувала одна людина. У ста головах завжди більше ідей.
Гадаю, що ваш парламент і пан Литвин відіграли дуже велику роль у тому, що в Україні не сталося зіткнень різних сил і революція пройшла без жертв. Це показало, що парламент — політична сила, люди, які вміють домовлятися.
— В українському парламенті нема консенсусу з питань євроатлантичної та європейської інтеграції...
— У нас були суперечки про те, вступати чи не вступати до НАТО, але щодо Євросоюзу всі представлені в сеймі партії — і праві, і ліві, і центристські — були єдині. Євросоюз не треба розглядати як самоціль. Гармонізація латвійського законодавства з європейським зробила його зрозумілішим для інвестора, дала поштовх розвиткові економіки, припливу нових інвестицій — і внутрішніх, і зовнішніх. У тих, хто проти вступу до ЄС, я завжди питала: а що ви, власне, пропонуєте? Коли нічого, то виходить, що ми стоїмо на місці. Членство в НАТО і ЄС латвійські політики визначили як надзавдання 15 років тому. З тих пір хоч би як змінювалися уряди, хоч би які рішення ухвалювалися, все було підпорядковано цим двом завданням. За 10 років ми їх виконали.
— Соціологи кажуть, що останнім часом знизилася підтримка членства країни в ЄС серед населення Латвії...
— У житті не буває так: сьогодні нас прийняли до великого союзу розвинутих країн, а завтра ми просинаємось і в нас усе добре. Це не наш вступ до ЄС винен, це позначаються наші соціальні проблеми: пенсії, зарплати в держсекторі... Проблеми залишаються, і ніхто за нас їх не вирішить. Але всього лише через рік після вступу до ЄС я бачу, як оживає село, а тим часом на момент вступу в Латвії була дуже важка ситуація в аграрному секторі! Туди йдуть прямі платежі, є можливість використовувати європейські структурні фонди.
— Будні українського і латвійського спікера чимось відрізняються?
— Гадаю, функції спікерів скрізь приблизно однакові. Тільки в нас у парламенті менше людей (100, а не 450) і менше політичних партій (лише сім). У таких умовах набагато простіше вести засідання, тому що я вже приблизно знаю, які думки в політиків будуть, і знаю, з ким треба бути суворішою. У Латвії, на відміну від України, парламент відіграє основну роль, це головна політична сила. Сейм обирає уряд, у сеймі ми повинні вирішувати дуже багато питань і завжди знаходити консенсус між коаліційними партнерами. Мене обрали депутатом уже вдруге, і я пам’ятаю ті часи, коли в нас був навіть уряд меншості. І в таких умовах потрібно вміти працювати з опозицією.
— Вихід когось із союзників по коаліції — не трагедія?
— Ні, звичайно. Наш уряд меншості протримався досить довго — місяців 8—9. Зараз у правлячої коаліції гарна перевага: близько 70 голосів. До речі, якийсь час у нас була коаліція, що складалася з правих і лівих. Просто треба весь час спілкуватися з депутатами і з фракціями, щоб робота посувалась.
— Як ви боретеся з порушниками парламентської етики? У вас трапляється, що депутати блокують трибуну, перешкоджаючи вести засідання?
— Такого не було. Правда, якось довелося виключити на шість засідань сейму одного депутата. У нас дуже суворий регламент роботи: у другому чи третьому читанні депутат має говорити про конкретні зміни в законі, а не про закон у цілому, і вже тим більш не на сторонні теми. Якщо він не дотримується теми, ми можемо вимкнути його мікрофон. Якщо й після цього він продовжуватиме в тому ж дусі, пропонуємо голосувати за його виключення на одне засідання, після чого порушник регламенту повинен залишити зал. Цей депутат не послухався, мабуть, розраховуючи створити якийсь ажіотаж у залі. Ми зробили перерву, а після цього виключили його на всі шість засідань. Потім уже не було ніяких проблем.
— Чи мають депутати сейму якісь привілеї?
— Їх не можна притягати до адміністративної або кримінальної відповідальності без дозволу сейму. Нині мова йде про внесення змін до законодавства, для того щоб притягати до адмінвідповідальності без цієї процедури. Гадаю, це спірне питання.
А в усьому іншому особливих привілеїв у наших депутатів нема. Їм заборонено займатися комерцією. Їм не належить службова машина, нема в них охорони, нема санаторіїв чи будинків відпочинку. В них є зарплата, невелика компенсація на репрезентативні витрати. Іногородні депутати одержують компенсацію на проїзд — залежно од відстані, яку їм доводиться долати щодня на роботу й назад. Дається також компенсація на житло, якщо ти живеш не в Ризі, але не більше 200 латів на місяць і за умови, що депутат покаже договір оренди.
— А де живете ви, якщо не секрет?
— У Ризі. В будинку, в якому жила моя бабуся з 1948 року. Зараз там іде великий ремонт — будинок зовсім старий. І я зараз живу в готелі парламенту — у двох кімнатах із двома дітьми, мамою, чоловіком, котом і з усім, що в житті накопичила. Дуже сподіваюся, що незабаром ремонт закінчиться.
— У зв’язку з новою роллю Латвії як члена ЄС які завдання стоять перед сеймом?
— Треба всім зрозуміти, що європейські справи — це вже наші внутрішні справи. Зараз наша європейська та інші комісії активно працюють на позицію Латвії в Єврокомісії. Бо якщо в Європі приймуть якісь директиви, а ми при цьому не захищатимемо свою позицію, то потім це змінити буде дуже й дуже важко. Частенько ми почуваємося як кандидати, яких вислуховують, але до яких не завжди прислухаються.
Україна має зрозуміти, що шлях до Євросоюзу — це нелегкий шлях. Це великі реформи, це непопулярні рішення, які доведеться приймати урядові. І чи вистачить політичної волі? Повинна бути народна підтримка, тому потрібно багато говорити з людьми, пояснювати їм, чому ми це робимо, і що відразу все добре не буде.
— А що буде?
— Безпека в широкому значенні цього слова. Це економічний розвиток, це вирішення соціальних проблем, проблем села. Це двосторонній процес: і ми щось даєм Євросоюзові, і він нам.