Акції «Радсаду» піднялися в ціні. Їх скуповують активно й таємно. Приїжджі люди. Звістка про це сколихнула всю область
У самій торгівлі акціями нічого протизаконного немає. Акціонер має право розпоряджатися іменними акціями на свій розсуд — продати, обміняти, передати у спадщину тощо. А будь-який суб’єкт господарської діяльності має право купувати акції за ціною, яка влаштовує продавця.
Але, незважаючи на повну відповідність таких дій чинним законам, убачається в них якийсь незрозумілий, таємний задум. І сумнівний моральний аспект.
Без оголошення війни
— Уперше на нас «наїхали» два роки тому, — розповідає Анатолій Матросов, начальник відділу акціонування «Радсаду». — Тоді акції скуповувала компанія «ІТТ-інвест». Їм удалося придбати лише 1,5 відсотка акцій. Але, мабуть, вчасно зрозуміли, що така незначна кількість цінних паперів нічого не дасть. Більше ця фірма нас не турбувала.
Але вже тоді радсадівці запереживали. І вирішили убезпечити себе від таких «наїздів» у майбутньому. На загальних зборах колективу затвердили Положення «Про викуплення акціонерним товариством «Радсад» акцій власної емісії та їх подальше поширення серед працівників». У Положенні сказано, що метою проведення скупки є «формування в ВАТ групи ефективних власників, створення мотивованого механізму ринкового типу, побудованого на засадах матеріальної відповідальності й оперативно-господарської самостійності в керуванні виробництвом».
Крім того, зазначалася й причина прийняття такого Положення —протидія скупці акцій іншими суб’єктами господарської діяльності. Рішення це цілком логічне. Справді, в інтересах великого господарства зосередити акції в руках своїх працівників. Так і управляти легше, і люди зацікавлені в результатах своєї праці. На тому й порішили.
Але, як з’ясувалося, заспокоїлися рано. У серпні цього року на ім’я голови правління «Радсад» Миколи Бялика надходить лист від якоїсь компанії «777с» з вимогою надати для ознайомлення цілу низку документів. Мається на увазі статут, акт і положення, що регулюють діяльність підприємства, всі протоколи загальних зборів і ревізійної комісії, зборів Спостережної ради, Правління. Вимагають також інформацію про всі угоди, пов’язані з основними фондами, і про купівлю акцій.
Обґрунтовує свої вимоги фірма посиланням на те, що вона є акціонером ВАТ «Радсад». Ця заява пролунала для керівництва підприємства як грім серед ясного неба.
— Коли приїжджали перші покупці, вони хоча б зустрілися з Бяликом, — продовжує Анатолій Матросов, — запропонували свої умови, поговорили по-людськи. Ці ж розмовляють тільки на папері, прокурорським тоном, а справи свої роблять нишком.
Довідка «Голосу України»:
Відкрите акціонерне товариство «Радсад» — лідер виноградарсько-виноробної галузі України, елітне аграрне підприємство. Тут найбільші площі садів і виноградників, які розширюються з кожним роком. Працює власний винзавод, оснащений італійською лінією розливу потужністю три тисячі пляшок на годину, до двох мільйонів на рік. Багатогалузеве великотоварне господарство: є своя племінна ферма, чотири механізовані загони, парк сільгосптехніки, переробні виробництва. Врожаї зернових — одні з найвищих в області. Акціонерне за формою, колективне із «соціалістичним ухилом» по суті, сільгосппідприємство фактично утримує потужну інфраструктуру двох сіл. А це дитячі садки й школи, будинки культури й медичні пункти, спорткомплекс і оздоровчий табір. Газифікація й водопостачання сіл здійснюються за власний рахунок господарства. З 1990 року керує «Радсадом» Микола БЯлик (на знімку)— перший в області Герой України.
«Радсад» на продається!
Зрозуміло, що великий бізнес на сентименти не зважає. Тому не обов’язково зустрічатися з керівником господарства або з’являтися на зборах колективу. Тут методи простіші — сучасніші й хитріші.
Просто нові акціонери вишукують у селі бажаючих продати акції й пропонують за них гроші. Чутки про те, що «чужі» ходять по хатах і скуповують папери, розлетілися швидко. Як і в будь-якому колективі, незадоволених політикою керівника вистачає. Саме вони перші потрапили до загону продавців. До них підтяглися й згодні на синицю в руках. А покупці спокушали сумами за селянськими мірками значними. За словами жителів, пропонували за акцію 15—20 гривень, за пакет акцій — 7—12 тисяч гривень. Дехто спокусився. Але це їхнє право.
Хоча більшість людей категорично проти того, щоб ділитися кревним із чужинцями. Ось думки деяких селян.
Раїса ШАНДАРЕНКО: «Прикро за тих, хто продав свої акції на сторону. Як вони зможуть дивитися людям у вічі?».
Микола ШИМАНЕЦЬ: «До мене також приходили. Пропонували солідну суму. Але я їх не продам і по сто гривень за акцію. Не в грошах справа. Ми ж просто втратимо все, що було побудовано нашими батьками. Що ми залишимо дітям?».
Віктор ЗАДОРОЖНИЙ: «Ті, хто прийшов, тільки почали скуповувати акції, а вже, як я зрозумів, обіцяють, що й на конторський поріг нас не пустять».
А ось точка зору Ліни БУХАНЬКО, яка була керуючою відділенням, пропрацювала в «Радсаді» 33 роки: «Хочу висловити свій протест проти так званих «доброзичливців» — скупників акцій і тих, хто за ними стоїть. Вони кажуть, що хочуть добра, а насправді бажають збагатитися за наш рахунок. Я маю право так казати, тому що знаю, якою ціною ми отримали свою економічну свободу. Цим панам хочу сказати: «Радсад» не продається!»
Почім акція для народу?
Але повернімося до історії. У часи загальної «ваучеризації» кожен працівник «Радсаду» мав право одержати 360 акцій безкоштовно. Крім того, половину міг придбати. Тобто повний пакет — 432 акції. Номінальна вартість однієї акції становила 25 грошових одиниць (сьогодні — 25 копійок).
Нині реальну собівартість акції обчислити важко. Тому що немає обов’язкового індексування вартості цінного папера. За розрахунками фахівців, унаслідок індексації реальна ціна акції може становити 10 гривень. А з урахуванням основних фондів і нерозподіленого прибутку (його в господарстві за час акціонування зібралося майже 15 мільйонів гривень) зросте до 100 гривень. На жаль! Фондового ринку в нас немає, править бал стихійний.
— І тому, — розводить руками начальник відділу акціонування, — все це чиста теорія. Офіційних документів, законів або підзаконних актів щодо цього немає. І зробити ми нічого не можемо.
Тож поки що господарство може купувати акції по 7 гривень. А «прибульці» пропонують більше.
Сьогодні нові акціонери, або, як вони себе називають, інвестори, скупили майже 10 відсотків акцій. На думку Анатолія Матросова, з такою кількістю цінних паперів на руках «777с» не вплине істотно на політику підприємства. Але «каламутити воду» зможе: зривати збори, подавати в суди, порушувати виробничий процес. Або ще щось утне. Фірма-посередник, схоже, підставна, а хто за нею стоїть — таємниця.
Прокоментував ситуацію колишній голова Миколаївської облдержадміністрації Олексій ГАРКУША:
— На превеликий жаль, люди стають заручниками скупників акцій. Вони продають їх у гонитві за легкими грішми, не розуміючи, що залишаться без нічого. Микола Іванович Бялик — мудрий і заслужений керівник. Він у важкий час зумів не лише зберегти господарство, а й удосконалити виробництво, впровадити сучасні системи й механізми. Вклав у «Радсад» і душу, і власне здоров’я.
Тут повинна проявити себе влада. Потрібно припинити приватизацію наосліп, перевести цей процес у законодавче русло. На жаль, негативний досвід «приватизації», а по суті, переділу власності, в області добре відомий. Скільки було виноградарських господарств в Очаківському, Березанському, Жовтневому районах! Де вони тепер? Вони «лежать». Чому ж так звані інвестори не візьмуться за них? Чому вхопилися за успішне господарство? Адже не секрет, що насамперед нові господарі позбуваються соціальної сфери. Не буде допомоги школам, дитячим садкам, інтернату, будинку культури, спортивному комплексу. Все це відійде на задній план. Інтерес у бізнесі становить лише прибуток, а в «Радсаді» це виноградні плантації й завод.
Та й чинне законодавство не дає змоги захистити інтереси акціонерного товариства. Четвертий рік у Верховній Раді не приймається законопроект «Про акціонерні товариства», де хоч якось ураховуються інтереси цих підприємств. А тому й зробити поки що нічого не можна.
Миколаївська область.
