— Хоча термін повноважень нинішнього складу парламенту добігає кінця, але, чесно кажучи, і досі багатьох цікавить секрет вашої перемоги на минулих виборах, тим паче, що ви не так довго мешкали в Рівному. То чим ви полонили рівнян? — З цього запитання розпочала розмову з народним депутатом України, членом УНП Юрієм ШИРКОМ (на знімку), який і під час відпустки бере активну участь у громадському та політичному житті Рівненщини.
— По-перше, я виграв тому, що йшов від найбільшої і найпотужнішої, як на мене, політичної партії у нас в області — УНП, у складі блоку Віктора Ющенка. А ще тому, що йшли на вибори єдиною командою. Я намагався донести свою програму виборцям, побувати на всіх підприємствах, куди мене пускали. До того ж не був новачком у виборчих технологіях, бо ще коли мешкав у Володимирці, очолював виборчий штаб Івана Полюховича, який пройшов до парламенту. Результатом тих виборів стало і велике представництво депутатів — членів УНП в органах місцевого самоврядування.
— То чому, на вашу думку, Василь Червоній,  ваш однопартієць, який ішов на вибори від того само блоку, що й ви, ось уже вдруге поступається, та ще й з великим відривом, нинішньому міському голові Рівного Віктору Чайці? І це при тому, що кандидати від «Нашої України» у Рівному завжди, як кажуть, проходили на ура.
— Про кампанію 1998 року нічого не скажу, бо я тоді у Рівному не жив. Але 2002-го, на мою думку, Василь Михайлович Червоній серйозно кампанії за посаду міського голови не вів. А тепер поясню, чому я так думаю. Зустрічей з виборцями в округах не проводив. Коли я спробував якось розповісти виборцям про його діяльність, пан Василь сказав, що, мовляв, ти працюй за себе. І я, як технолог (свого часу був керівником штабів), зрозумів, що Василь Михайлович висунув свою кандидатуру на посаду міського голови Рівного для того, щоб це було складовою частиною перемоги над Ігорем Бакаєм. Ні більше ні менше. Василь Михайлович свого домігся — Бакай був переможений.
А згодом мені довелося виконувати обіцянки, дані Бакаєм під час перевиборних перегонів, зокрема ті, що стосувалися життєдіяльності міста.
— В одному з місцевих партійних видань УНП та у виступах в Миколаївській області, де ви — куратор від своєї партії, ви не приховували, що ваші однопартійці на наступних виборах хочуть взяти реванш за минулі поразки — обійняти посаду міського голови Рівного. А серед можливих претендентів називають ваше прізвище...
— Це має вирішувати партійна конференція, а вона ще не відбулася.
— Повертаючися до ваших стосунків із нинішнім головою ОДА Василем Червонієм, хочеться запитати те, що на слуху у рівнян: хто із вас двох виконує роль «старшого брата»?
— Це було б некоректно так казати. По-перше, цим можна лише спекулювати. Ми з паном Василем належимо до УНП. Тож ідея у нас одна. Але є стратегія і є тактика. Скажімо, стратегічні цілі у нас спільні: ми хочемо, щоб Україна була українською, добробут людей зростав, у Рівному вода була цілодобово, щоб мешканці мали можливість користуватися ліфтами, отримували гарячу воду, щоб діабетики не страждали від того, що немає інсуліну... Є шляхи досягнення мети. Тактичні шляхи пана Василя трохи відрізняються від моїх. Скажімо, він більш різко висловлює свої думки, рішучіший у вчинках. У мене є інший шлях, але це не означає, що пан Василь у мене чи я в нього ідемо на повідку. Зрештою, коли я вступав у політичну партію, вже прийняв для себе рішення, що десь обмежуватиму власну свободу, підкорятимусь рішенню більшості. Тому ми все чітко обговорюємо на проводі: якщо рішення прийняте, виконуємо його.
— Але як мажоритарник, який пройшов через вибори, ви маєте право і на власну думку. Чи не так?
— Моя власна думка нічим не утискається.
— А чим з того, що вам удалося зробити у Верховній Раді, ви найбільше пишаєтеся?
— Перша велика перемога була, коли мені вдалося написати законопроект стосовно виплат дітям-чорнобильцям, які отримали опромінення щитовидної залози, іншими словами — дітям, які мали рак щитовидної залози і яким зробили операцію. Але такі діти не підпали під дію закону. Законопроект був проголосований, набрав чинності. Я був дуже задоволений, оскільки в такий спосіб зумів допомогти хворим дітлахам, чиї матері звернулися до мене по допомогу. Це був перший крок.
Потім був крок, коли я представляв закон про комітет з ядерного регулювання. Іншим не вдавалося його провести (а він був прийнятий у першому і другому читанні, але заблокований Леонідом Кучмою, який наклав вето). Це якщо говорити про законотворчу діяльність.
Але, на жаль, у нас в країні склалося так, що до народного депутата йдуть і з багатьма іншими проблемами. Це якраз приклад того, що хтось на місцях недопрацьовує. Зараз велика кількість скарг на суддів. Ніхто не оскаржує рішень судів, але нарікають на діяльність суддів. Схоже, що це проблема, яку доведеться вирішувати.
А якщо казати про досягнення (відповідаючи на ваше запитання), кожною, навіть якоюсь невеликою, перемогою я пишаюся. Навіть коли вдалося відстояти мільйон гривень капіталовкладень на місто — це теж була перемога. Рішення, які ми приймаємо, на тій само колегії адміністрації з ядерного регулювання, спрямовані здебільшого на забезпечення безпеки діяльності ядерних блоків АЕС — це теж вважаю перемогою...
— Чи допомогли б ви людині, яка голосувала за Януковича?
— Я допомагав таким. Бо я з повагою ставлюся до людей, які голосували за Януковича за своїми переконаннями. І з неповагою ставлюся до тих, хто порушував виборчий закон, чинив тиск і хто взагалі опустився нижче вимог людської моралі. Це велика різниця.
— Як ви ставитеся до люстрації, за яку активно виступає Василь Червоній, але яка поки що законом не передбачена? І взагалі, чи знайдеться така людина, яка мала б моральне право її проводити?
— Я дивуюся, чому всі бояться люстрації. Це, можливо, навіть ваша, журналістів, недоробка. Ви мало пояснюєте, що це таке. Я не розумію, чому в мене можна питати, в якій квартирі живу, на якому авто їжджу і де взяв на це гроші, а в інших про це не можна запитати. Люстрація, на мою думку, саме для того, щоб дати відповідь на запитання, хто чим займався. Проблема люстрації може полягати тільки в тому, хто буде питати — тобто проводити люстрацію.
— А тепер запитання, далеке від політики. Про сім’ю, про те, чим займаєтесь у вільний час, про ваші захоплення.
— У вільний час, якого в мене, на жаль, обмаль, люблю читати книжки українських авторів. Остання, що прочитав, це «Ост» Уласа Самчука, яку я довго шукав. На жаль, діти мене бачать нечасто, бо навчаються в інших містах. Донька Вікторія закінчила Львівський університет, а Леся — Тернопільський медичний. Отже, маю двох кваліфікованих спеціалістів — юриста й лікаря. Любимо разом, сім’єю, відвідувати мою 74-річну маму Олександру Григорівну, яка мешкає в cелищі Степань Сарненського району, де я народився. Щоправда, взимку мама живе у нас, але щойно на деревах починає з’являтися зелень, вона рветься в рідне селище, бо терпіти не може поверхів. Взагалі, доглядати батьків — це для мене святий обов’язок.

Рівне.