Сьогоднішній стан розвитку суспільства й економіки визначає необхідність розв’язання проблем, що існують у сфері освіти, на системно-аналітичному рівні шляхом запровадження нової, прогресивної моделі освітньої політики. Ця модель повинна базуватися на основі законодавства України у сфері освіти, оперативно реагувати на еволюційні процеси, що відбуваються в українському суспільстві та у світі, й покликана реально забезпечити ключову роль освіти в інноваційному суспільно-економічному розвитку України та її окремих регіонів, перетворити Україну на державу, в якій буде реалізовано конституційне право громадян на рівний доступ до якісної освіти.
Державна політика у сфері освіти має спрямовуватися на:
створення умов для реалізації права громадян на якісну освіту;
формування єдиного освітянського простору та мовного середовища України;
забезпечення розвитку освіти та інтеграції освіти в Україні до європейського освітнього простору;
поліпшення соціального захисту педагогічних і науково-педагогічних працівників, утвердження високого статусу педагогічних працівників;
збереження та розвиток мережі державних і комунальних навчальних закладів без права їх перепрофілювання, перепідпорядкування, злиття, закриття, передачі приміщень, обладнання, техніки в оренду;
оновлення навчально-матеріальної бази навчальних закладів та інформатизацію сфери освіти;
координацію зусиль органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об’єднань громадян та сім’ї на подальший розвиток освіти, духовне становлення та творчий розвиток особистості.
Законодавство України у сфері освіти базується на Конституції України і складається із законів України «Про освіту» (1996 р.), «Про дошкільну освіту» (2001 р.), «Про загальну середню освіту» (1999 р.), «Про позашкільну освіту» (2000 р.), «Про професійно-технічну освіту» (1998 р.), «Про вищу освіту» (2002 р.), «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань професійно-технічної освіти» (2003 р.), «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (у сфері вищої освіти, 2004 р.), «Про ратифікацію Конвенції про визнання кваліфікації з вищої освіти в європейському регіоні» (1999 р.) та інших актів законодавства України.
Проблеми розвитку освіти унормовуються також Бюджетним, Земельним та Сімейним кодексами, законами «Про місцеве самоврядування», «Про плату за землю», «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти», «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів», «Про електроенергетику», «Про загальний військовий обов’язок і військову службу» та іншими актами законодавства. Проблеми освіти внормовані у більш ніж чотирьохстах законах України.
Невід’ємною частиною законодавства України є також затверджена Верховною Радою України Програма діяльності Кабінету Міністрів України «Назустріч людям» (постанова Верховної Ради України № 2426-ІV від 04.02. 2005 р.). Законодавчого врегулювання потребують положення, визначені в указах Президента України «Про додаткові заходи щодо забезпечення розвитку освіти в Україні» (№ 941/2001 від 09.10.2001 р.), «Про національну доктрину розвитку освіти» (№ 347/2002 від 17.04. 2002 р.) і «Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні» (№ 1013/2005 від 04.07. 2005 р.).
Комітет турбують проблеми виконання законодавства у повному обсязі. Особлива увага приділяється забезпеченню виконання державного стандарту освіти, формуванню змісту освіти (історичної, математичної, мовної, гуманітарної, природничої), розвитку рівня знань, практичних умінь та навичок учасників навчально-виховного процесу, забезпеченню конкурентоспроможності громадян України на сучасному ринку праці. Тому одне з головних завдань, яке порушується перед законодавчою і виконавчою владою, наукою, суспільством, є розробка та реалізація сучасної моделі навчального закладу. Провідне місце в них мають займати ідеї, напрацювання, досвід, представлений у працях Пирогова, Ушинського, Сухомлинського, Макаренка, Ващенка, Русової, Захаренка, Ткаченка, педагогів-новаторів (Гузик, Лисенкова, Палтишев, Шаталов), учителів-переможців конкурсу «Учитель року», діяльності сучасних авторських шкіл, гімназій, ліцеїв, колегіумів, класичних університетів, педагогічних інститутів, коледжів, училищ, навчально-виховних об’єднань, комплексів.
Загальнодержавної підтримки та подальшого розвитку потребують науково-професійні школи Амосова, Антонова, Глушкова, Корольова, Патона та науково-практичні школи В. Андрущенка, Є. Березняка, С. Гончаренка, М. Згуровського, І. Зязюна, В. Кременя, В. Мадзігона, С. Максименка, Д. Мельничука, В. Моляко, В. Паламарчук, Г. Півняка, І. Прокопенка, О. Савченко, В. Скопенка, О. Сухомлинської, Г. Шевченко, М. Ярмаченка. Даний перелік можна та необхідно розширити.
За позитивними результатами науково-експертної оцінки, прогнозування загальнодержавного узгодження та підтримки потребують програми, проекти та ініціативи, що реалізуються освітянськими громадськими організаціями, об’єднаннями та фондами у сфері освіти.
Звертаємо увагу на те, що як поодиноке, так і широке застосування моделей ідей зарубіжного досвіду, різного типу місіонерських шкіл, навіть під модними назвами та іменами, крім шкоди нічого не приносить, а досить часто спричиняє не розвиток, а занепад, кризу в освіті України, є загрозою національній безпеці держави, духовним основам української нації.
Пріоритет — забезпечення розвитку науки, у тому числі й педагогічної, та освіти України в контексті сучасної української освіти за напрямами: освіта в Україні, освіта для України, освіта про Україну.
Акцентуємо увагу на тому, що законодавство України у сфері освіти обов’язкове для застосування на території України в навчальних закладах незалежно від їх форми власності (державна, комунальна, приватна), типу та підпорядкування.
Постійної державної уваги потребує законодавча норма, яка фіксує, що Україна визначає освіту пріоритетною сферою соціально-економічного, духовного і культурного розвитку суспільства.
Нам необхідно осмислити, усвідомити, що державна політика в галузі освіти відповідно до Конституції України визначається Верховною Радою України і здійснюється органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
Проблеми розвитку освіти України розглядалися Верховною Радою України як під час прийняття відповідних законів, так і під час проведення днів уряду «Про стан, напрями реформування і фінансування освіти в Україні» (2001 р.), «Про стан і перспективи розвитку професійно-технічної освіти в Україні» (2003 р.), на парламентських слуханнях «Про виконання законодавства щодо розвитку загальної середньої освіти в Україні» (2002 р.), «Про стан і перспективи розвитку вищої освіти в Україні» (2004 р.), а також унормовані постановами Верховної Ради України «Про стан фінансування освіти в Україні» (1995 р.), «Про грубі порушення урядом законодавства в галузі освіти» (1996 р.).
Комітет турбує проблема забезпечення виконання Закону України «Про реструктуризацію заборгованості з виплат, передбачених статтею 57 Закону України «Про освіту» педагогічним, науково-педагогічним та іншим категоріям працівників навчальних закладів», який був прийнятий з метою розв’язання питання з виплат працівникам освіти надбавок за вислугу років та допомоги на оздоровлення.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» (із змінами та доповненнями) передбачено кошти в сумі 659,1 млн. грн., у тому числі субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам у сумі 531,2 млн. грн., які спрямовано на реалізацію Закону України «Про реструктуризацію заборгованості з виплат, передбачених статтею 57 Закону України «Про освіту» педагогічним, науково-педагогічним та іншим категоріям працівників навчальних закладів».
Вищезазначений закон має бути реалізований на основі відповідної постанови Кабінету Міністрів України «Про погашення кредиторської заборгованості Державного бюджету України з виплат, гарантованих статтею 57 Закону України «Про освіту» педагогічним і науково-педагогічним працівникам в частині виплат надбавки за вислугу років та допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки». Постановою необхідно затвердити порядок погашення цієї заборгованості, а також розподіл коштів на її погашення у розмірі головних розпорядників коштів державного бюджету та між місцевими бюджетами. Крім того, доцільно визначити норму щодо відшкодування сум. виплат, які здійснені з місцевих бюджетів за рішенням судів відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
Комітет тримає на постійному контролі проблему реалізації виконання частини четвертої статті 57 Закону України «Про освіту», якою передбачено, що держава гарантує забезпечення педагогічних працівників, котрі проживають у сільській місцевості і селищах міського типу, а також пенсіонерам, які раніше працювали педагогічними працівниками в цих населених пунктах і проживають у них, безплатне користування житлом з опаленням і освітленням у межах встановлених норм. Виникли проблеми з реалізацією частини четвертої статті 57 у зв’язку з подвійним трактуванням статті 42 Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік», де визначено, що пільги, компенсації і гарантії, на які згідно з законами України мають право окремі категорії працівників бюджетних установ, військовослужбовці та особи рядового і начальницького складу, щодо знижки плати за користування житлом (квартирної плати), паливом, телефоном та плати за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична та теплова енергія), надаються у разі, коли зазначені працівники мають право на податкову соціальну пільгу. Комітет вважає, що застосування критерію права на податкову соціальну пільгу при визначенні права педагогічних працівників навчальних закладів комунальної власності на забезпечення безплатним користуванням житлом з опаленням і освітленням суперечить Конституції України, оскільки жодна правова норма не може понижувати рівень права громадян, у тому числі педагогічних працівників. Думаю, що таку ж позицію має зайняти Кабінет Міністрів України, у тому числі Міністерство фінансів та Міністерство юстиції.
Комітет працює над подальшим удосконаленням та розширенням законодавства України у сфері освіти. На розгляд Верховної Ради в першому читанні внесено проекти законів України «Про внесення змін до законодавчих актів з питань освіти», «Про виховання дітей та молоді», у повторному другому читанні — «Про внесення змін до Закону України «Про вищу освіту». Готується до розгляду цілий ряд законопроектів стосовно внесення змін до Закону «Про освіту», у тому числі у зв’язку з прийняттям Закону «Про вищу освіту».
Хочу звернути вашу увагу на проект Закону України «Про виховання дітей та молоді». Метою законопроекту є утвердження в суспільстві гуманістичних цінностей, розвиток і збереження духовних, моральних, громадських, родинних, національних та особистісних цінностей, забезпечення соціальної й національної безпеки України. Особлива увага приділяється формуванню національної гідності громадян України. Законопроектом передбачається визначити:
завдання, зміст та напрями виховання, основні засади державної політики у сфері виховання, права, обов’язки та відповідальність учасників виховного процесу;
засади та принципи виховання у сім’ї та навчальних закладах (дошкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних, позашкільних, вищих, спеціальних установах для неповнолітніх);
питання фінансування заходів, пов’язаних з виховною діяльністю;
напрями міжнародного співробітництва у сфері виховання.
Доцільно відмітити, що саме педагогічні, науково-педагогічні працівники постійно утверджували українську духовність, гуманістичні духовні цінності, були їх будителями, просвітителями та охоронцями. У вирі бурхливих подій, безкомпромісного зіткнення думок, прийняття різних, іноді протилежних рішень Учитель стояв на сторожі духовності.
В історії України величезне значення споконвіку мала освіта, школа. Їх розвиток був пов’язаний з утвердженням та відновленням духовних цінностей людини. Учителі зробили вагомий внесок у формування ментальності народу, розвиток науки, культури, освіти, адже серед них було і є багато всебічно обдарованих особистостей. І вони вміли поєднувати свою педагогічну діяльність із депутатською, громадською, просвітницькою.
Чи не найактивнішою у становленні української духовності на всіх етапах історії нашої держави була роль Учителя. Найкращі, найталановитіші з них жили життям свого народу, були виразниками його мрій і сподівань, боротьби і звершень. Вони завжди були рушійною силою на шляху прогресу нашої держави в усі періоди її розвитку.
До комітету надходять звернення педагогічних працівників, районних, міських, обласних рад стосовно рішення Міністерства освіти і науки України запровадити у загальноосвітніх навчальних закладах предмет «етика». Звертається увага на те, що вирішальне значення мало рішення Львівської обласної ради від 7 жовтня 1997 року та аналогічні рішення обласних рад Тернопільської, Івано-Франківської, Рівненської областей про запровадження викладання християнської етики в загальноосвітніх навчальних закладах. Спільне творення навчальних програм, посібників з християнської етики, участь у підготовці педагогічних кадрів сприяли налагодженню співпраці з традиційними християнськими церквами. За п’ятнадцять років десятки тисяч дітей і дорослих пізнали християнські цінності, повернулися до українських релігійних традицій.
Комітет вважає за доцільне, враховуючи досвід викладання християнської етики в загальноосвітніх навчальних закладах України, включити з 2005-2006 навчального року в частину базового навчального плану для загальноосвітніх навчальних закладів предмет «християнська етика» та внести у «Перелік напрямів та спеціальностей», за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах, спеціальність «учитель християнської етики».
У червні 2005 року Рахункова палата України розглянула «Звіт про результати перевірки використання коштів Державного бюджету України на видання друкованої продукції за державним замовленням у 2003-2004 роках» за результатами перевірки Міністерства освіти і науки, Міністерства культури і туризму, Міністерства аграрної політики, Міністерства охорони здоров’я, Національної академії наук України.
Рахункова палата констатувала, що відсутність державної політики національного книговидання та єдиного координатора бюджетних програм з випуску друкованої продукції, неналежний контроль з боку головних розпорядників бюджетних коштів, постійне невиконання державними замовниками показників державного замовлення, формальне ставлення Міністерства фінансів до затвердження паспортів бюджетних програм та контролю за досягненням їх результативних показників, нестабільність фінансування є наслідком неналежної уваги з боку Кабінету Міністрів України до цієї важливої соціально-економічної проблеми.
У 2004 році потреби населення в друкованих засобах масової інформації задовільняли 3,0 тис. газет та додатків до них, а також 2,4 тис. журналів та інших періодичних видань. Крім преси було видано 14,8 тис. книжок та брошур.
Таким чином, на кожні 100 тис. населення країни припадало в середньому 6 газет, 5 журналів та 31 книга, що приблизно вдвічі більше, ніж у 2000 р. (відповідно 5, 2,5 та 16 видань). Одночасно відбулося і збільшення річних тиражів видань. Так, якщо протягом 2000 року кожний житель України мав змогу прочитати 70 примірників газет, то в 2004 році — вже 95 (впродовж року виходить 96 примірників газети «Освіта України», по 250 — «Голосу України» та «Урядового кур’єру»), журналів та інших періодичних видань — відповідно 1,1 та 2,6, книг — 0,9 та 1,1.
Позитивним є також деяке збільшення за той же період як кількості україномовних видань, так і їх тиражів.
У 2004 році кожна третя книжка за назвою та шість з кожних десяти за тиражем були навчальними та методичними, з них відповідно 31% та 85% — це підручники для загальноосвітньої школи. На кожного школяра України було видано в середньому майже по 5 (потреба 12—14) примірників підручників (посібників), на кожного студента вищого навчального закладу — по 1,3 примірника, на кожного учня (слухача) системи профтехосвіти — по 0,3 примірника.
Кабінет Міністрів України не забезпечив виконання Міністерством освіти і науки та Державним комітетом телебачення і радіомовлення розпорядження Президента України від . 26.04.2002 р. № 96 «Про забезпечення навчальних закладів підручниками та посібниками» в частині затвердження цільової програми розвитку навчального та наукового книговидання в Україні, внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22.03.2002 р. № 362 «Про заходи щодо вдосконалення порядку випуску друкованої продукції за рахунок бюджетних коштів» для встановлення окремого порядку державного замовлення на випуск навчальної та суспільно значущої літератури.
Міністерство освіти і науки не забезпечило прийняття ефективних та своєчасних управлінських рішень щодо виконання заходів, спрямованих на оновлення змісту загальної середньої освіти відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.11. 2000 р. № 1717 «Про перехід загальноосвітніх навчальних закладів на 12-річний термін навчання», внаслідок чого мета програми — забезпечення навчальних закладів підручниками за новими програмами до початку навчального року — залишилась недосягнутою.
Так, у 2003—2004 роках 14,8 млн. підручників і навчальних посібників загальною вартістю 86,2 млн. грн. були доставлені до загальноосвітніх навчальних закладів після початку навчального року і не могли своєчасно використовуватися у навчальному процесі. У 2004 році не були укладені угоди на випуск навчальної літератури для п’ятого класу на 2005/2006 навчальний рік в сумі 4,1 млн. грн., за якими держзамовлення не виконано. Угоди не укладені і станом на травень 2005 року, тобто в 2005 році на початок навчального року учні п’ятого класу залишаться без підручників. Не отримали школи і навчальних програм з основ наук.
У ринкових умовах нових підходів потребує розвиток економіки освіти. Доцільно проаналізувати дію економічних законів, особливості матеріальних і фінансових стосунків у сфері освіти і зв’язки її з усіма іншими галузями господарства. Серед проблем економіки освіти велике місце займає бюджет, планування освіти, баланс трудових ресурсів і підготовки кадрів, організація роботи навчальних закладів на основі самостійного фінансово-економічного механізму.
Постійної уваги на загальнодержавному рівні потребує розвиток освітянської індустрії: виготовлення технічних засобів навчання, обладнання, канцтоварів, шкільних меблів, спортивного інвентаря, пошиття учнівської форми, організація харчування, ведення пришкільної ділянки та інших видів господарської діяльності.
Законодавчого забезпечення потребує організація та розвиток учнівських, студентських і педагогічних кооперативних рухів.
Потребує вирішення питання відновлення шефської допомоги промислових та сільськогосподарських підприємств над навчальними закладами, створення законодавчих умов для надання спонсорської допомоги навчальним закладам приватними підприємствами, банками, компаніями.
Одним з основних критеріїв, за якими визначається місце країни у світовому співтоваристві, є рівень розвитку її гуманітарної сфери, зокрема освіти, оскільки людський капітал є ключовим фактором економічного зростання. А достатнє інвестування в людський капітал є запорукою стабільного розвитку суспільства.
В Україні у 2004 році дещо сповільнилося зростання рівня державного фінансування галузей, які можна віднести до гуманітарної сфери.

За розрахунками комітету, з метою формування середнього класу середньомісячна заробітна плата у сфері освіти має становити 2500 грн. (станом на 01.06. 2005 р.), що дає, в свою чергу, можливість наблизити заробітну плату педагогічних, науково-педагогічних працівників до середнього загальноєвропейського рівня життя (див. газети «Урядовий кур’єр» № 56 (2969) за 29 березня 2005 року та «Дзеркало тижня» № 17 (545) за 7-13 травня 2005 р.).
У 2004 році на розвиток навчальних закладів за рахунок усіх джерел фінансування було спрямовано 953,1 млн. грн. (на охорону здоров’я та соціальну допомогу 1 472,2 млн. грн.) інвестицій в основний капітал. З них більше половини (50,7 %) використано на будівництво нових, переобладнання та реконструкцію існуючих загальноосвітніх навчальних закладів, 42,6 % — на збільшення основних засобів вищої школи, 3,8 % — на розвиток дошкільної освіти.
Отже, розвиток розгалуженої мережі навчальних закладів, забезпечення їх висококваліфікованими педагогічними кадрами, сучасним обладнанням, технічними засобами навчання та комп’ютерною технікою, безоплатне користування учнями шкільними підручниками є основою державної освітньої політики і виступає державною гарантією здобуття якісної обов’язкової повної загальної середньої освіти в навчальних закладах незалежно від типу, підпорядкування та форми власності.
Якісна повна загальна середня освіта є основою розвитку професійно-технічної, вищої освіти, інноваційних процесів в економіці та утвердження громадянського суспільства.

Володимир Кафарський, секретар Комітету Верховної Ради з питань науки і освіти, народний депутат України.