Рух формувався як політична сила, поставивши собі за найважливішу мету у 90-х — державність України. Мети досягнуто? Чи для розбудови незалежності лише нині з’явилося реальне підґрунтя? Саме про це і була розмова з народним депутатом України, заступником голови НРУ, членом оргкомітету установчого з’їзду НРУ В’ячеславом КОВАЛЕМ.
Ми відзначили 14-ту річницю незалежності України, а за кілька днів, 8—9 вересня, НРУ відзначатиме річницю з дня свого заснування. Тоді все свідоме населення України належало або до членів, або до прихильників Народного руху України. Наприкінці 80-х років Народний рух України був єдиною організацією, яка протистояла комуністичній ідеї. Рух став першою в історії України громадсько-політичною організацією, яка поставила собі за мету домогтися державної незалежності України. Саме тому завдяки потужній роботі НРУ протягом короткого часу вдалося підготувати в Україні грунт для реалізації задумів про перетворення нашої країни на незалежну суверенну державу. Якщо відверто, то силами НРУ за два роки вдалося змінити громадську свідомість і не тільки на заході України, який за своїми настроями був ближчий до нас, а й на сході, зокрема на моїй рідній Дніпропетровщині.
У 1991 році Рух очолив табір національно-демократичних сил, до складу якого увійшла низка прогресивних на той час політичних сил — Демократична партія України, Українська республіканська партія та інші, котрі, як і НРУ, прагнули розвивати Україну на нових демократичних засадах.
У 2001 році НРУ став ініціатором об’єднання навколо майбутнього Президента України В. Ющенка НРУ, партії «Реформи і порядок», Української народної партії та Конгресу українських націоналістів.
Після звільнення Віктора Ющенка 26 квітня з посади Прем’єр-міністра України НРУ на своєму з’їзді закликав усі народно-демократичні сили гуртуватися навколо його кандидатури у боротьбі за перемогу на виборах 2002 року, щоб у майбутньому мати можливість здійснювати демократичну перебудову в Україні.
— Фракція Руху була в парламенті з 1990 року — це скликання ви входите до складу фракції «Наша Україна». То суто організаційне чи все-таки політичне рішення?
— Це політичне рішення. 2002 року ми пройшли до парламенту єдиним фронтом на чолі з В. Ющенком, всупереч негативному твердженню про те, що українцям важко домовитися. Що стосується перспектив на вибори 2006 року, то я переконаний: наша партія буде суб’єктом широкої демократичної коаліції, яка переможе на наступних виборах до парламенту. Ми працюємо і працюватимемо в єдиній команді Президента, парламенту, уряду. Однак уже сьогодні всім політичним силам, які мають амбіції на парламентські вибори, слід замислитися, яким чином майбутній парламент здійснюватиме законодавче забезпечення президентських і урядових ініціатив. Адже парламент у його нинішньому складі видається слабкішою ланкою.
— Якими, на вашу думку, є перспективи фракції «Наша Україна» у парламенті?
— Переконаний, що її конфігурацію слід терміново змінювати, якщо ми хочемо забезпечити демократичний перебіг майбутньої виборчої кампанії. Адже нинішній закон про вибори визначає, що політичні партії, представлені на сьогодні у парламенті, повинні визначитися стосовно своєї участі у формуванні виборчих комісій на виборах 2006 року до 15 вересня. За законом політичними суб’єктами виборчого процесу є всі політичні партії, однак партії першого ряду — лише ті, які формуватимуть виборчі комісії різного рівня і братимуть участь в роботі цих виборчих комісій, тобто практично організовувати виборчий процес по всій території України. І це будуть партії, які мають у парламенті свої фракції. На сьогодні у складі фракції «Наша Україна» працює партійна група НРУ, до складу якої входить 15 народних депутатів України. Виходячи з положень закону про вибори, НРУ повинен створити свою власну фракцію. Йдеться про суто технічне питання, яке не має наслідком жодних політичних змін і спрямоване на зміцнення позицій блоку «Наша Україна» в організаційних виборчих структурах.
— І який підсумок за чотирнадцять років можна зробити?
— За 14 років ми всі стали мудріші в ідеологічному плані, країна набула партійної різнобарвності, якої не було у 1989 році. Гадаю, велика кількість політичних партій у країні не є вадою, це пояснюється головним чином ментальною природою українців — бажанням мати вибір. З цього приводу не слід засмучуватися, адже вся Європа теж багатопартійна.
До позитивів слід віднести головним чином те, що Україна стала незалежною і з року в рік поступово зміцнюється і розвивається на всіх напрямах. До негативів — на жаль, протягом останніх 14 років ми обирали найгірші варіанти розвитку і не найкращих представників для керівництва країною.
Ми не пішли шляхом Польщі чи Прибалтики, які рішуче відмовилися від комуністичних постулатів та послуг старої комуністично-загартованої «еліти». І що найбільш прикро і болісно для нас як партії — це вбивство нашого лідера В’ячеслава Чорновола, який став жертвою старої системи.
Зміна влади, яка відбулася в Україні внаслідок недавньої помаранчевої революції, це, безперечно, позитивна подія, яка підтверджує відданість українського народу демократичним ідеалам. Але мусимо визнати: останні президентські вибори, крім усього, мали і певний негативний наслідок. Це уявний поділ українського народу на два де-факто ворогуючі табори: «помаранчевих» і «біло-блакитних». Причому цьому поділу до всього намагаються надати ще й конкретні територіальні межі. Народний рух з усією відповідальністю заявляє: це не є державницький підхід. Шлях взаємних звинувачень — шлях у нікуди. Рух, завжди бувши опозиційним за своєю сутністю, за своїм духом і перебуваючи більшу частину свого існування в опозиції до влади, завжди виступав і виступає за конструктивний діалог між владою і опозицією в ім’я України. На жаль, доводиться констатувати, що в наших українських реаліях відносини між цими своєрідними полюсами політичної системи далекі від досконалості. Треба сказати, що такий стан речей аж ніяк не на користь Україні. Зараз нам, мабуть, як ніколи з часів відновлення незалежності потрібна громадянська єдність. Потрібно шукати спільне, те, що поєднує всіх громадян України, консолідує все громадянське суспільство. Україні не потрібна нова політична криза. Ми повинні навчитися нарешті будувати владно-політичні відносини на цивілізованих засадах, як це робиться у провідних демократичних державах Європи, як це робиться у США. Політичні суперечки між певними силами там ніколи не ставали причинами для широкомасштабного національного розбрату і не загрожували територіальній цілісності цих держав, як це, на жаль, довелося спостерігати в Україні. Культивування громадянського протистояння — це створення реального підґрунтя для повторення ситуації зразка початку минулого століття, коли, вже маючи свою незалежну державу, українці, насамперед через відсутність консенсусу між політичними силами всередині України, не змогли її захистити від іноземного поневолення. Тоді нездатність партій вітчизняного політикуму конструктивно співпрацювати на благо Батьківщини коштувала українському народові сімдесяти років радянського ярма. Невже хтось зараз, після 14 років незалежності, хоче повторення цього сценарію?
Мені хотілося б вірити, що в діях деяких політичних сил та окремих діячів від політики немає злого умислу. Можливо, це звучатиме дещо наївно, але я все ще вірю: вони просто не відають, що творять і чим можуть обернутися для України їхні дії. Безперечно, Україна, попри досить поширену думку, аж ніяк не є молодою державою — вона виникла ще багато століть тому. Проте 14 поспіль років самостійності та суверенітету нашої батьківщини — безпрецедентно тривалий строк, ще ніколи так довго Українська держава не зберігала свою незалежність і це — наш спільний здобуток. Хотілося б вірити, що з обранням Президентом Віктора Ющенка, якого українському народу не нав’язали влада чи якийсь клан, незалежність набиратиме справжніх демократичних рис. Вітаючи громадян України з цим великим святом, можна сказати, що нарешті з’явилося «світло в кінці тунелю» в житті і наших надій. І це світло стає яскравішим. Гадаю, що парламентські вибори 2006 року це підтвердять. Основні атрибути незалежності у нас є, а до цього ми повинні додати високі стандарти рівня життя. І в нас для цього є всі передумови.
— І головне, як водиться у свята...
— Я особисто і весь Народний рух України вітаємо Україну і всіх українців у всіх куточках світу з Днем незалежності. І нехай колосяться хліба, розквітають квіти і зростають діти на нашій славній благословенній землі!
Друкується в рахунок квоти Комітету з питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради України.
