За рік роботи після приватизації «Павлоградвугілля» досягло більше, аніж за всі роки незалежності України
30.06.2004-го Фонд держмайна підписав договір з ВАТ «Авдіївський коксохімічний завод» про продаж йому 92,11 відсотка акцій державного холдингу «Павлоградвугілля». Коксохіміки виграли міжнародний конкурс, заплативши за вугільну компанію 1 млрд. 401 млн. грн. — на 71 млн. більше, ніж запропонувала за неї компанія «Іspat Вугілля», що належить металургійному холдингу LNM Group і американській корпорації US Steel. Нині «Павлоградвугілля» видобуває майже 15 відсотків всього українського вугілля, у виробництві вугілля газової групи у компанії — 37 відсотків ринку. А участь «Павлоградвугілля» у «Донбаській паливно-енергетичній компанії» дає підприємству можливість оперативно реагувати на зміни кон’юнктури ринку.
Результатам роботи в нових умовах і перспективам розвитку ВАТ «Павлоградвугілля» була присвячена прес-конференція за участю голови спостережної ради ВАТ Олександра Чмиренка, гендиректора Павла Коржа і голови регіонального об’єднання Незалежної профспілки гірників Олексія Бакирова.
Павло Корж зупинився на економічних показниках. Якщо в першому півріччі 2004 р. у ДХК «Павлоградвугілля» було видобуто 5,65 млн. т вугілля, то за той само період 2005-го — 6, 143 млн. Загалом за рік, що минув з моменту приватизації, видобуто 11,89 млн. т. Такого рівня «Павлоградвугілля» не знало з 1992-го! У червні н. р. середньомісячна заробітна плата становила 1634 грн. За півріччя власником було перераховано податків у сумі 270 млн. грн. Причому в реальному грошовому вираженні, без усіляких «взаємозаліків», як це практикувалося раніше.
Олександр Чмиренко розповів про перспективи. Видобуток вугілля планується на рівні 11,5—12 млн. т щорічно, що перевищує передбачені умовами приватизації 10,26 млн. т. Проходження гірничих виробок становитиме майже 100 км на рік. 16 вересня відбудуться збори акціонерів «Павлоградвугілля», на яких буде вироблено алгоритм розподілу прибутку. Пріоритетним напрямом має стати технічне переоснащення виробництва: фонди зношені, а тому про будь-які дивіденди поки що говорити передчасно.
На сьогодні в «Павлоградвугіллі» немає такої проблеми, як вугілля у кредит, тобто затримки енергетиками оплати за відвантажене вугілля немає. Але є інша проблема (не лише в павлоградців — в усій галузі), пов’язана зі спадом у металургії, з сезонним зменшенням рівня споживання електроенергії — ліміт вугілля, що його приймають. Так, шахтам «Павлоградвугілля» у липні було встановлено завдання в 940 тис. т, хоча реально можна було видати на-гора більше мільйона.
«Вугільна галузь, — сказав пан Чмиренко, — дотаційна. Була і є. І те, що «Павлоградвугілля» сьогодні не державне підприємство, не означає, що воно не має одержувати держдотацій за однією статтею — капітальне будівництво. Сьогодні акціонерне товариство працює бездотаційно. При цьому державні підприємства, одержуючи дотації, невчасно вводять нові лави, невчасно проводять роботи з нарізання цих лав і спостерігається зменшення обсягу видобутку».
Ми знаємо про рішення відновити Мінвуглепром. Саме життя змушує паралельно вирішувати й інші питання. Це, по-перше, визначення необхідних обсягів вугілля в цілому по Україні. По-друге, визначення обсягів і джерел фінансування для видобутку цього вугілля. По-третє, треба в подальшому роздержавити галузь: частина підприємств має бути приватизована, частина — залишитися в держави і частина — закрита, щоб зменшити навантаження на бюджет.
«Українське вугілля дороге тому, що занадто великі витрати на підтримку збиткових шахт, — каже Олексій Бакиров. — Низку шахт треба закрити, цілком вугільна галузь усе одно не виживе, навіть якщо її дотувати всім разом». Програма реструктуризації галузі, прийнята ще 1996 року, має виконуватися. Тим паче що і Президент, і прем’єр однозначно заявляють про пріоритетність вугільної промисловості, яка є основою економічної безпеки країни (поклади вугілля становлять 94 відсотки всіх енергетичних корисних копалин України; для прикладу, в Німеччині на кожну тонну вугілля дають 117 євро дотації і це при тому, що давно проведено «санацію» галузі — залишилося 9 шахт, що цілком забезпечують потреби Німеччини у вугіллі).
Треба вирішити і проблеми, що за останні 14 років перетворили професію шахтаря на одну з найменш престижних. По-перше, безпека праці. Власник «Павлоградвугілля» вкладає в її підвищення значні суми. В другому півріччі 2004 року на ці потреби виділено 23 млн. гривень — 3,5 відсотка від усіх зароблених компанією грошей (замість рекомендованих урядом двох).
По-друге, нестача робочих рук. Коли на «Павлоградвугіллі» зробили аналіз демографічної ситуації, побачили: випускників 11-х класів на 40 відсотків більше, ніж шестикласників! Отже, через 5 років недоставатиме людей навіть для подальшої підготовки шахтарської зміни (до речі, з цієї само причини розмови про скорочення — не що інше, як домисли). Тому на всіх шахтах «Павлоградвугілля» одинадцятикласники можуть одержати професію підземного електрослюсаря з гарантованим працевлаштуванням. Мало того, компанія доплачуватиме до стипендії суми, що дадуть їм можливість одержувати стільки само, скільки робітник поверхні 1 розряду. Підприємство допомагає своїм працівникам одержати і вищу освіту, а також вивчити їхніх дітей. З липня 2004-го по червень 2005 року за кошти «Павлоградвугілля» вищу освіту одержали майже 500 осіб, а загалом в 2005-му стануть власниками дипломів більш як 800 чоловік.
По-третє, соціальна сфера. «У нас є інвестиційна програма, що передбачає збільшення видобутку вугілля, і в нас є також соціальні зобов’язання, у тому числі колективний договір з трудовим колективом, — наголосив Олександр Чмиренко. — Без згоди двох чинних на підприємстві профспілок не може бути продано чи перепрофільовано жодного об’єкта соціальної сфери. Палаци культури, бази відпочинку і піонерські табори залишаються за підприємством і використовуються для потреб працівників підприємства». Між іншим, фінансування перерахованих об’єктів у 2005-му уже становить 11 млн. грн.
По-четверте, екологія. «Павлоградвугілля» створило цілком нову структуру — дирекцію з природоохоронних, земельних і водних ресурсів. І укладено договір на проведення екологічної експертизи, яку планують закінчити до початку 2006-го. Тоді можна буде визначитися з мірою відповідальності акціонерного товариства за негативні наслідки і розробити програму їх мінімізації.
Напевно, термін «міра відповідальності» — поняття не лише екологічне. Мірою відповідальності за трудовий колектив, за рівень його життя, за виробничі показники держава і повинна вимірювати внесок кожного підприємства в забезпечення її, держави, економічної незалежності.
