Україна охоплена корпоративними війнами. За заводи, фабрики, землю. Переділ власності — процес вічний. Часом він відбувається цивілізовано — з квітами, урочистостями. А часом — ...Боже збав бути його учасником. Особливо оцим «Боже збав» грішать у нас.
У бій кидають усе. Не гребують нічим. Тут тобі і танкова атака чомусь лояльних до тієї чи іншої сторони правоохоронних систем. Час від часу «ухають» залпи важкої артилерії — ЗМІ. Зарані закладаються міни під об’єкти чи на підступах до них — фінансові диверсії. Захоплюють у полон — обкладають протилежну сторону перевіряльниками, як червоними прапорцями вовків. Одне слово, на війні як на війні. Арсенал методів і засобів — найрізноманітніший і найсучасніший.
Але найулюбленіший прийом на таких війнах — напівправда. Бо відтак єзуїтськи можна не тільки спотворити істину, а й поміняти оцінку подій на зовсім протилежну. Поширення у суспільстві напівправди — це свого роду психотропний, психологічний вплив на мізки людей, на органи управління, на владу. Сьогодні перегляд каналів TV, прослуховування радіостанцій, ознайомлення з публікаціями газет різного спрямування може призвести до одного — суцільного хаосу в голові.
Окопи цієї війни вирито й у Дніпропетровську. Фатальних випадків там ще немає. Але вже є поранені. У серце. Травмовані. Душевно. Розтоптані чоботом суперника.
Системний кидок через коліно?
Коли ще за радянських часів на батьківщині застою збудували два заводи — шинний і машинобудівний з виробництва пресформ для вулканізації шин і формових гумотехнічних виробів, то, мабуть, вчинили мудро. Спарка, розташована на віддалі якихось 3—4 кілометрів, діяла як єдиний механізм, і від цього виграли всі — держава, виробництво, трудові колективи обох підприємств.
За браком газетної площі опустимо планові стосунки цих підприємств періоду розвинутого соціалізму, перебудовчі — епохи прискорення, рожеві — періоду становлення незалежності. Бо тоді дехто з нинішних дійових осіб, якщо вже й не ходив пішки під стіл, то ще був далекий від високих менеджерських крісел. Тож на історію стосунків двох підприємств аж ніяк не міг впливати. Та, зрештою, йдеться не про стосунки «Дніпрошини» і «Дніпрополімермашу». Це лише прикриття, механізм побудови напівправди. Суть у тім, що певні особи або клубок взаємопов’язаних фірм давно вже мріяли встановити контроль над «Дніпрополімермашем». А оскільки два виробництва являють собою живий механізм, то, розрубавши живий зв’язок між ними, фактично перекривши кисень сусіду, підприємство-суміжник можна було підібрати голими руками, як викинуту на берег рибину. Вона б ще тріпалася, була жива, але вже ніяка. Роби що хочеш: або запускай у свій ставок, або зішкрібай луску і клади на сковорідку.
Як на мене, відправною точкою нинішніх подій довкола «Дніпрополімермашу» стало укладення в 1999 році договору № 106/99/В про виготовлення на ньому пресформ для «Дніпрошини». У підсумку «постачальник», витратившися матеріально, виготовив продукцію, а «замовник» її не забрав. Як установив в ще в липні 2000 року Арбітражний суд Дніпропетровської області, «замовник» «кинув» «постачальника» на 2,66 мільйона гривень. Тоді таких грошей вистачило б майже на півроку зарплати машинобудівникам. Акцентую саме на виплаті зарплати.
Як з’ясувалося «замовник-відповідач» чхав на рішення суду, бо до цього часу його не виконав. Це підтвердив уже Господарський суд Дніпропетровської області, який рівно через п’ять років, у липні 2005-го, констатував, що відповідач «по суті не виконав зобов’язання по договору № 106/99/В до теперішнього часу». Суд зобов’язав стягнути з ВАТ «Дніпрошина» 2,3 мільйона гривень.
У цьому проміжку часу, не заплативши за попереднє замовлення, фактично кинувши сусіда через коліно, керівництво «Дніпрошини» у серпні 2003 року просить машинобудівників відпустити пресформи. Гарантійний лист було адресовано на ім’я виконуючого обов’язки генерального директора «Дніпрополімермашу» Г. Кійка. Оплату гарантували в першій декаді вересня того ж року. Нове керівництво «Дніпрополімермашу», щоб відновити ділові стосунки з шинниками, бо ті повністю розірвали виробничі зв’язки, зробило крок назустріч і передало гумовикам пресформи на суму 157 тисяч гривень. Наївні люди. Бо перспектива вихода полімермашівців із фінансового колапсу, перетворення багаторічного деградуючого банкрута на працююче підприємство, судячи з подальших дій, зовсім не входила в плани посадовців з «Дніпрошини». Машинобудівники продукцію поставили. А шинники? Правильно. Не розрахувалися й досі. Полімермашівці подають черговий позов до суду. Посадові особи ВАТ «Дніпрошина» затягують розгляд справи по суті, мотивуючи тим, що Г. Кійко, який її підписав, — нелегітимний!.. Стривайте, коли жарений півень клюнув керівників «Дніпрошини» в одне місце, і їм терміново потрібні були пресформи, то вони звернулися до нелегітимного
Г. Кійка по допомогу і гарантували йому оплату. А коли треба було розрахуватися, то — дуля з маком. Це вже не хитрість чи спритність замовника. Тут уже можна казати про ступінь морального падіння, бо відтак, якщо слідувати за логікою «хитрунів», то можна добалакатися до того, що нелегітимними є і прості робітники, які трудилися над виготовленням продукції.
І хоча три суди, в тому числі Вищий господарський суд України і Верховний Суд України, визнали легітимність Г. Кійка, справа про повернення боргу зав’язла в коридорах Феміди. Гроші так і не сплачено. Якщо для велета «Дніпрошина» це, мабуть, невеличка сума, то для «Дніпрополімермашу» це майже половина фонду місячної зарплати.
Хіба це не фінансові диверсії? Хіба дії посадових осіб ВАТ «Дніпрошина» стосовно порушення майнових інтересів ВАТ «Дніпрополімермаш» не мають системного характеру? Якщо це так, то чому? Для чого?
«Ти вже віддав акції?..»
Паралельно з цими навколо «Дніпрополімермашу» відбулися й інші події. Взаємопов’язані. Цілеспрямовані.
Загальна криза в машинобудуванні і, чого гріха таїти, прорахунки в економічній політиці попереднього керівництва заводу, розрив виробничих зв’язків із сусідами-шинниками, бо ті не давали замовлень, а на додаток майже тримільйонний фінансовий удар «під дих» на злеті тисячоліть призвели до кризового фінансово-економічного становища вже ВАТ «Дніпрополімермаш».
Але все одно завод залишався ласим шматком. Тож акції підприємства почали неконтрольовано спливати із заводу і концентруватися в чиїхось руках. Підприємству загрожувала повна дестабілізація. Щоб істотно впливати на ситуацію довкола заводу, мати можливість діяти оперативно, було прийнято рішення сконцентрувати максимальну кількість акцій у руках тодішнього голови правління ВАТ Валерія Третяка. Так він став власником 49,93 відсотка акцій.
Процедура придбання акцій, переходу прав власності на акції будь-якого підприємства чітко регламентована декількома законами. Відповідно до законодавства право власності на акції як, наприклад, і під час придбання квартири, оформляється тільки тоді, коли покупець заплатив продавцю певну суму, обумовлену в договорі. Ані нотаріус, ані реєстратор не перереєструє акції, що продаються, на іншу особу, якщо за них не буде заплачено. Це обов’язкова умова. Спочатку гроші — потім перереєстрація. І відповідні документи на руки. Як ілюстрацію наводимо фрагменти договору купівлі-продажу цінних паперів та передавального розпорядження між двома фізичними особами Е. Ткаченком і В. Третяком (див. знімок).
До речі, серед інших акціонерів «Дніпрополімермашу» були чи є фірми, які, прямо чи побічно, є чи були пов’язані з іменем генерального директора ВАТ «Дніпрошина» Віталія Вербаса. Акціонерами ВАТ «Дніпрополімермаш» є ТОВ «Індосамент-Центр», ТОВ «Науково-фінансова компанія «Поліком», ТОВ «Дилерська контора «Укрінвест». Свого часу люди продавали акції ТОВ «Джобер». В. Вербас є засновником (інвестором) ТОВ «Індосамент-Центр», ТОВ «Профі Тайєр компані». Останнє товариство є засновником ТОВ «НФК «Поліком» і знову-таки ТОВ «Індосамент-Центр». Водночас ТОВ «НФК «Поліком» є інвестором ТОВ «ДК «Укрінвест». Та годі перелічувати, бо у цьому корпоративному клубку взаємопов’язаних полікомів, індосаментів, укрінвестів, різних профі сам чорт ногу зламає. Між іншим, ВАТ «Дніпрошина», яке донедавна не було акціонером ВАТ «Дніпрополімермаш» саме є інвестором (засновником) ТОВ «Індосамент-Центр» та ТОВ «Джобер».
Якщо хтось і планував зосередити у своїх руках більш як 60 відсотків акцій, інакше — захопити завод, то на заваді став В. Третяк. За таких розкладів справа заходила у глухий кут. Загальні збори (а для цього має зібратися не менш як 60 відсотків акціонерів) ніколи не проведеш, певні оборудки на певну суму без рішення загальних зборів не здійсниш... І т. п. і т. д. А ще коли у друзів злагоди немає, то й поготів.
Ось тут з В. Третяка почали формувати образ злочинця. Проти нього районна прокуратура порушила щось із п’ять кримінальних справ. На підприємство занадилися перевіряльники. Під прикриттям кримінальних справ у господарські справи власників акцій почали втручалися ті, хто мав стояти на сторожі Закону і Права.
Невиплата заборгованої зарплати, шахрайство, неповернення валюти... Це та ще багато чого іншого інкримінується «злочинцю» Третяку. До речі, саме тоді, коли на «Дніпрополімермаші» утворилася заборгованість у сумі 1,2 мільйона гривень, «Дніпрошина» згідно із судовим рішенням мала віддати полімермашівцям 2,66 мільйона гривень. Ось так. Стосовно неповернення валютної виручки. А куди перевіряльники дивилися в попередні роки, бо не мали ж раніше зауважень з цього приводу?
У розмові зі мною В. Третяк зізнався, що чи не всі його зустрічі зі слідчими розпочиналися із запитання правоохоронця: «Ти вже віддав акції?»
В. Третяк із заводу звільнився, стан його здоров’я на межі інвалідності. Акції він продав іншій фізичній особі, а та, як визнав Кіровський районний суд Дніпропетровська, — добросовісним набувачам ТОВ «Промресурс» і ТОВ «Сігма-Трейд». Кримінальну справу проти В. Третяка зі звинувачення його у скоєнні злочинів, передбачених трьома статтями, закрито за амністією.
Вищий пілотаж — ексклюзивні рішення
Хворий В. Третяк з арени пійшов. Але питання акцій залишилося. Спочатку, майже чи не через два роки, прокинулися ті акціонери, які свого часу продали акції В. Третяку. Одним буцімто він не заплатив, інші продешевили «внаслідок помилки». Перші, мабуть, забули, що згідно із законодавством перереєстрація акцій здійснюється тільки після того, як покупець заплатить продавцю. Реєстратор просто не може вчинити інакше. Бо то вже кримінал. Відтак його треба вже притягати до відповідальності. А другі, ті хто прогадав у ціні? Нехай кусають лікті... По-людськи їх просто жаль.
На війні як на війні. Без танків часом не обійтися. Дивно, але, закривши кримінальну справу проти В. Третяка, Бабушкінський районний суд ні сіло ні впало (адже це швидше прерогатива господарських судів України) вирішив долю акцій, які «внаслідок помилки» задешево були йому продані і які у вигляді речових доказів начебто були долучені до справи. Нагадаю, що на той час вони були вже двічі перепродані. Суд постановив повернути їх «колишнім друзям-продавцям» В. Третяка. Зазначу, що угоди купівлі-продажу акцій між В. Третяком і його колишніми «соратниками» судом не визнані недійсними. Значить, мова йде лише про те — продешевили останні чи ні. Але вимагати повернення товару (акцій), який було продано кілька років тому, лише через те, що продавець помилився у ціні, — це вже нонсенс.
Увага! Бабушкінський районний суд Дніпропетровська створив прецедент. Для громадян України, котрі засумніваються, чи не продешевили вони, продаючи товар кілька років тому, бо ціна за цей час зросла. Через прокуратуру вони можуть звинуватити покупця в шахрайстві, вимагати суду над ним і повернення товару. Це не казка, а факт.
Ця постанова кілька разів оскаржувалась, а суди приймали протилежні рішення.
Схема застосування судових тяганин у цій дніпропетровській справі простежується чітко. Взяти хоча б факт повернення 2,66 мільйона гривень або 157 тисяч. Як кажуть, і сам не гам і другому не дам.
Корпоративна війна за «Дніпрополімермаш» між нинішніми двома групами акціонерів, які сконцентрували у своїх руках 95 відсотків акцій, триває понад три роки. Майже рівна кількість акцій не дає жодній із груп якихось переваг у корпоративному управлінні підприємством. Сьогодні не докопаєшся, з чиєї вини тривалий час не можна провести загальні збори акціонерів. Прикро, але в орбіту боротьби втягнуто посадовців правоохоронної системи. Які, схоже, беруть бік однієї зі сторін.
Вихід із глухого кута, оскільки «Дніпрополімермаш» вже кілька років перебуває фактично у фінансовій прірві, один — банкрутство через процедуру санації. Згідно з ухвалою обласного господарського суду це й було розпочато у квітні минулого року.
Що тут здійнялося! Дві різні за персональним складом колегії Вищого господарського суду з одного і того ж питання прийняли дві принципово різні постанови. А третя колегія з того-таки питання про санацію винесла ухвалу, яка взагалі паралізувала управління підприємством. Схоже, що у цьому органі зібралися майстри ексклюзивних рішень на одні й ті самі положення Закону —переконаний арбітражний керуючий, кандидат економічних наук Ігор Завертайний.
На підтвердження своєї думки Ігор Борисович посилається на ухвалу Вищого господарського суду України від 21.01.05, якою було відмовлено у прийнятті касаційної скарги ТОВ «ДК «Укрінвест» на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2004 р. стосовно проведення санації «Дніпрополімермашу», оскільки «ДК «Укрінвест» не є ані стороною, ані учасником провадження у справі про банкрутство підприємства. Але 06.05.2005 р. той-таки Вищий господарський суд України визнав, що ТОВ «НФК «Поліком» вже є учасником провадження у справі про банкрутство «Дніпрополімермашу»?!.
І. Завертайний зазначає, що ТОВ «ДК «Укрінвест» і ТОВ «НФК «Поліком» — це фірми із згаданого клубка. Ці товариства є одне в одного засновником та інвестором. До «Дніпрополімермашу» вони мають однакове юридичне відношення і прагнуть, схоже, одного — зірвати процедуру санації ВАТ «Дніпрополімермаш» через затягування судового процесу, про що попереджає Верховний Суд України в своєму листі від 17.01.2005 р. № 1/3.2.
Більше того, Верховний Суд України у своїй постанові від 26 квітня 2005 року, яка є орієнтиром для всіх судів іншого рівня, підкреслив, що акціонери господарського товариства можуть бути учасниками справи про банкрутство тільки коли вони матимуть статус будь-якої із осіб, зазначених у статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». «Укрінвест» і «Поліком» такого статусу не мають, тож і не мають підстав гальмувати санацію «Дніпрополімермашу».
Події знову розвивалися за старим сценарієм, як і у випадку із В. Третяком. Бабушкінська районна прокуратура одразу порушила дві кримінальні справи проти посадових осіб «Дніпрополімермашу» за фактом фіктивного банкрутства та щодо ухиляння від сплати податків в особливо великих розмірах. Не відставала від колег-силовиків і ДПІ у Бабушкінському районі. Ну і що? Справу закрили за відсутністю складу злочину. Обласні апеляційний та господарський суди і податківців поставили на місце.
Чи не замовні й такі активні дії силовиків? Хоча вони й закінчилися «пшиком», але свою роль зіграли. Наприклад, ТОВ «НФК «Поліком» до своєї заяви до Вищого господарського суду України додало копію постанови про порушення кримінальної справи за фактом фіктивного банкрутства. Цієї постанови, як сказав голова профспілкового комітету ВАТ «Дніпрополімермаш» В. Удод, немає навіть на заводі. А де «НФК «Поліком» узяв копію постанови про призначення документальної ревізії на «Дніпрополімермаші» за підписом слідчого прокуратури Бабушкінського району, яку також додав до згаданої заяви? Можливо, «Поліком» украв ці службові документи в податковій міліції чи прокуратурі? Чи купив на знаменитому ринку «Озерка»? А хіба прокурор району має право звільнити з посади голову правління ВАТ (як це було у випадку з В. Третяком) чи це все-таки прерогатива загальних зборів акціонерів?
Цікаво, скільки років знову доведеться чекати, щоб «Дніпрошина» повернула мільйонний борг «Дніпрополімермашу» після рішення суду, який підтвердив рішення Феміди п’ятирічної давності? Я особисто переконаний, що і це судове рішення залишиться знову-таки лише добрими намірами.
Чи не занадто багато запитань накопичилося до силових і правоохоронних органів Дніпропетровської області? І це лише довкола господарського спору за одне підприємство. А якщо взяти інші конфліктні ситуації в потужному промисловому регіоні?
Готуючи цей матеріал, я відвідав «Дніпрополімермаш» і «Дніпрошину». Мав розмову з керівниками підприємств, простими трудівниками «Дніпрополімермашу». Бачив працюючі і непрацюючі верстати, розвалені і недіючі виробничі й допоміжні приміщення, калюжі в цехах, які утворилися після дощу, бо дірявий дах. У бесідах з головою наглядової ради І. Лаврутом, арбітражним керуючим І. Завертайним, керівниками виробництва В. Сметаною, О. Дукою, начальником цеху В. Руденком, робітниками «Дніпрополімермашу» відчував їх бажання і снагу підняти завод з колін шляхом оздоровлення його фінансово-господарського стану, залучення кредитів, реструктуризації підприємства, його боргів і капіталу, зміни його організаційно-правової та виробничої структур. Інакше — шляхом санації в процесі процедури банкрутства згідно з положеннями Закону України «Про поновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Це, мабуть, сьогодні остання можливість врятувати завод від загибелі, зберігши ті 550 робочих місць, які залишилися від майже 3000 раніше працюючих. І можна сподіватися, що Верховний Суд України все-таки припинить штучно створювану півторарічну тяганину з вирішенням цього життєво важливого для «Дніпрополімермашу» питання.
І наостанок про важку артилерію — ЗМІ. З приводу ситуації довкола «Дніпрополімермашу» вони стріляли досить часто. З різних калібрів. Але лупили в одному напрямі — ВАТ «Дніпрополімермаш».
Один із представників акціонерів «Дніпрополімермашу», який не належить до клубка фірм-акціонерів, права якого були порушені (як він вважає) публікацією в місцевій газеті, звернувся до міліції з проханням відкрити кримінальну справу проти автора.
У постанові про відмову у порушенні карної справи старший лейтенант міліції Індустріального райвідділу Дуплій пише, що автор, який відмовляється від авторства, каже, що текст він не писав, а готову статтю йому передав О. Смирнов. Хто такий О. Смирнов? Технічний директор (головний інженер) ВАТ «Дніпрошина», права рука В. Вербаса, один із засновників однієї із фірм із згаданого клубка... Усі нитки ведуть до клубка.
Київ — Дніпропетровськ.
