Позицію спостерігача зайняло у справі порятунку озера Нечимного управління екології та природних ресурсів у Волинській області.

Озеро Нечимне, що добре відоме за драмою-феєрією Лесі Українки «Лісова пісня», — смертельно хворе. Воно відступило від своїх прадавніх берегів більш як на сто метрів. Глибина плеса становить лише 15—30 сантиметрів. А спекотної пори його площа, яка ще в повоєнний час займала сім гектарів, зменшується до 20—30 соток. Чаша озера, котра по вінця наповнена багатометровим шаром мулу, заростає деревами й осокою. Що й казати, незатишно почувалися б тепер на Нечимному русалки, Водяник та інші його мешканці — герої «Лісової пісні».
Щоб врятувати озеро, «Голос України» і Держкомводгосп минулої осені виступили ініціаторами проводення робіт з відновлення Нечимного. На жаль, ця екологічна акція, про яку наша газета писала неодноразово, залишилася непоміченою обласним управлінням екології та природних ресурсів. Ніби йшлося про якийсь рукотворний колгоспний ставок, а не про національну святиню. Така позиція видалась нам більш ніж дивною і тому, що йшлося про ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Нечимне», створений згідно з Постановою Ради Міністрів Української РСР від 25 лютого 1985 року. Дату її прийняття вибрано не випадково — в одну з річниць народження Лесі Українки.
Як записано в цьому документі, заказник створено «з метою охорони унікального природного комплексу з цінними віковими дубовими деревоставами, різноманітною чагарниковою і болотно-луковою рослинністю, що створюють мальовничий ландшафт, де свого часу перебувала видатна українська поетеса Леся Українка і черпала звідти творчу нанагу для створення невмирущої поетичної драми-феєрії «Лісова пісня».
А ось яким бачила цей чарівний куточок сама Леся Українка, пишучи пролог «Лісової пісні»: «Старий, густий, предковічний ліс на Волині. Посеред лісу простора галявина з плакучою березою і з великим престарим дубом. Галявина скраю переходить в куп’я та очерети, а в одному місці в яро-зелену драговину — то береги лісового озера, що утворилося з лісового струмка... Саме озеро — тиховодне, вкрите ряскою та лататтям, але з чистим плесом посередині. Містина вся дика, таємнича, але не понура, — повна ніжної задумливої поліської краси».
На Нечимному Леся Українка з матір’ю, братом Михайлом і сестрою Ольгою побувала влітку 1884 року. Лісова хижка дядька Лева, шопа на сіно з трьома стінами, відкрита з четвертого боку до озера, запам’ятались їй назавжди.
Як бачимо, озеро Нечимне є домінантом, центральним об’єктом однойменного ландшафтного заказника. Не стане його — втратить чарівність і цей куточок волинської землі. На жаль, доля Нечимного мало турбує тих, хто, здавалося б, першим мав би бити на сполох. Бо як інакше можна зрозуміти той факт, що на прохання Волинського управління водних ресурсів і водного господарства («Волинський облводгосп») подати свої умови і пропозиції, які потрібно врахувати під час розробки техніко-економічних обгрунтувань проектних рішень з технології очистки озера та збереження при цьому природнього середовища, обласне управління екології та природних ресурсів відповіло формальною відпискою. Вказавши до того ж, що на території ландшафтного заказника загальнодержавного значення «Нечемне» (саме «Нечемне») згідно з положенням «заборонено проведення... будь-яких гідрологічних, шляхових та інших будівельних робіт..., геолого-розвідувальних робіт, інших видів господарської діяльності, які можуть негативно вплинути на збереження природного комплексу заказника...».
Питання, викладені у Вашому листі, пишуть далі волинські екологи, можуть бути розглянуті Державною службою заповідної справи Мінприроди України. — Поштова адреса: вул. Урицького, 35, м. Київ-35, 03035.
А чому б екологам самим не виступити ініціаторами порятунку Нечимного? Цей лист підписав не начальник управління екології та природних ресурсів у Волинській області Ростислав Мігас (який за день до цього пішов у відпустку), а його заступник Олександр Ткачук. Сам Ростислав Васильович, з яким зустрілися 8 липня, був дуже обурений такою увагою до Нечимного преси. Мовляв, заповідна зона, і баста. У положенні записано не можна, значить не можна. Хочете рятувати озеро — рятуйте, але нас у цю справу не вплутуйте. Лише наприкінці, зрозумівши пікантність своєї позиції, заявив, що, враховуючи ситуацію, він звернеться в своє міністерство з пропозицією зняти певні обмеження на проведення робіт у заказнику. З Ростиславом Васильовичем ми знову побачилися вже 29 липня на колегії облдержадміністрації. Звичайно, жодних листів у міністерство він не писав.
А тим часом цьогорічний липень видався спекотним. Жарке сонце сушить не лише землю, а й озера. Ось чому стає недобре, коли вслухаєшся в прогнози погоди, які не обіцяють дощів.
— Озеру залишилося жити 3—5 років, — вважає начальник Волинського облводгоспу Юрій Бахмачук, — а ще через 10—15 — воно заросте чагарником. Люди спитають, де поділося озеро? Що ми їм відповімо? Що екологи не дозволили рятувати його? А чому недозволено, коли треба?! Мені буде соромно, коли Нечимне загине.
— Був на Нечимному і навесні і 29 липня, — ділиться враженнями перший заступник голови Ковельської райдержадміністрації Олександр Місяць. — Озеро за цей час дуже змінилося: майже до середини заросло очеретом і осокою. Воно вмирає. Готовий зробити все, аби воно жило...
Упевнений, що так само вчинять і мешканці розташованих поблизу озера сіл Скулина і Білина, всі волиняни, аби не допустити, щоб Нечимне зникло назавжди. А як екологи? Що там написано у їхніх інструкціях? А що підказує серце? Чи, можливо, воно захололо, як після побачення із Сніговою королевою? Тож, може, грім з блискавицями розтоплять його?

Волинська область.