Рідний уряд неждано-негадано напередодні початку переробного сезону підклав працівникам вітчизняної буряко-цукрової галузі гірку пігулку. Очікується, перший завод дасть старт переробці солодких корінців уже 25 серпня. Водночас, усупереч закону, за сумнівними схемами до країни без мита завезено майже 140 тисяч тонн бразильського цукру-сирцю. Заморську сировину тепер, не зупиняючись, переробляють декілька привілейованих підприємств. Власне, працівники стратегічної галузі за роки незалежності звикли до таких катаклізмів. Під ширмою вступу України до СОТ за шість останніх років правління старої влади до держави завезено 3 мільйони тонн сирцю на пільгових умовах. Хоча насправді виявляється, всі ці роки нам морочили голову. І продовжують морочити. СТО — це лише експлуатований протягом багатьох років гарний привід для імпорту: відповідно до вимог нам слід відкрити кордони для сирцю після вступу до Світової організації торгівлі. Але, мабуть, надто вже вигідно в цьому випадку було виявляти ініціативу. Злі язики стверджували, що колись у парламенті голос «за» імпорт коштував 50 тисяч доларів. Хочеться сподіватися, все це — кулуарні домисли. Хоча шкода для економіки від сирцевих вливань більш ніж очевидна. Мову можна вести про підрив продовольчої безпеки. Заморська сировина після незначної доробки за невеликих фінансових вливань перетворюється на цукор, що за собівартістю «переграє» аналогічний продукт, зварений із буряку. Власне, політика протекціонізму чужого на догоду особистим інтересам, як небезпідставно вважають цукровари, і стала основною причиною вимирання заводів, яких на зорі незалежності було 192, а в новому сезоні збиралися запуститися 117. Ця сама політика призвела до скорочення виробництва зварених з буряку білих кристалів: колись заводи видавали «на-гора» 5 мільйонів тонн стратегічної продукції, торік було вироблено 1,8 мільйона. Але, незважаючи на істотний спад, навіть і цієї кількості, разом з перехідними запасами, з лишком вистачає, щоб протягом року годувати і громадян країни, і кондитерське виробництво. Цього року «диригенти» цукрового ринку спрацювали за старою схемою, притримавши солодкі кристали, котрі в пік сезону переробки були скуплені задешево. У такий спосіб штучно роздулися ціни на них. Уряд кинувся «гасити» цінову «пожежу» завезенням сирцю. «Гасити», зрозуміло, почали в інтересах споживача і, зрозуміло, як і в минулі роки, із запевняннями, котрі цього разу озвучила прем’єр Юлія Тимошенко: «Уряд ніколи не піде на будь-які акти, які зашкодять власним виробникам».
Дозвольте не погодитися — зашкодять. До того ж не лише економіці. Якщо зробити відступ у політичну складову, цукрові прорахунки відгукнуться нинішній владі вже восени і можуть стати серйозним карт-бланшем напередодні виборів у руках опозиції.
Важко уявити, що ввезення цукру-сирцю може бути поєднано з проголошеною на майдані політикою «чистих рук» в економіці. Хоч як крути, виходить, що новий уряд виявився гідним продовжувачем знищення буряко-цукрової галузі. Навряд чи може бути віддушиною для обивателя заява Юлії Володимирівни в ефірі «5 каналу», мовляв, соціалістична фракція 2003 року майже в повному складі голосувала за імпорт сирцю. А згідно з результатами поіменного голосування в тому списку є і нинішній міністр агрополітики Олександр Баранівський, який зараз виступив проти ввезення. Але всі взаємні обвинувачення не рахуються і схожі на містечкові чиновницькі розборки. Є одне: помаранчева революція проголосила нове літочислення прозорої економіки, а уряд в обхід закону ввіз сирець. І те, що нова влада йде шляхом старої, для багатьох аргумент-шок. Адже якщо розібратися, в нинішньому імпорті цукру-сирцю як ніколи спостерігається будь-яка економічна відсутність логіки. Ввозити навесні — це ще зрозуміло. Але за кілька тижнів до початку переробки — це або непрофесіоналізм, або ще гірше. Адже цукор — не м’ясо. Урядові кроки, спрямовані на імпорт останнього, щоб збити ціну на мясопродукцію, якось можна прийняти: за кілька місяців тваринництво не відродити. Тільки буряк — інша справа. Цього року посіяв, у цьому й зібрав. Та й урожай прогнозується непоганий. Якої підтримки позбавляє себе непродуманим кроком нова влада? До бурякоцукрової галузі причетні 1,5 мільйона осіб. Разом з повнолітніми членами родини, які мають прийти до виборчих урн на майбутніх виборах, набереться три мільйони. Для цілісності описуваної картинки потрібно знати також, що майже двадцять відсотків буряку вирощують на городах. Виходить, ми ввозимо сирець, а ви зі своїм буряком ідіть куди хочете! Отож сільська бабця, що читає цю статтю на буряковому полі, похитає осудливо головою і промовить щось на зразок: «Ех, Юля!». Чи ще гірше: «Ех, Ющенко!».
Навряд чи електоральні чекання зміцняться зараз, приміром, у цукровому Донбасі. Адже для багатьох селян підвищення цін на цукор не стало цього року серйозною проблемою. Дбайливі аграрії, які регулярно одержували минулими роками зарплату солодким піском, у більшості своїй змогли зробити запаси. Ледь не в кожній хаті де-небудь на горищі на випадок економічного катаклізму було приховано мішок-другий білих кристалів за старими цінами. Інша справа, якщо в окремо взятому регіоні не запустять цукровий завод, за яким — зарплати, робочі місця, а біля труби ще й соціальна інфраструктура. Навіть якщо припустити, що запрацюють усі 117 заводів, багато хто напевно закінчить сезон зі збитками. Запускатися чи не запускатися — і без сирцю для заводчан серйозне рішення. Сьогодні це рішення залежатиме від того, наскільки знизиться ціна на цукор.
Зате публічна складова сирцевих вливань буде виконана. ВІРЮ Юлії Тимошенко стосовно повсюдної появи в роздробу вже найближчим часом солодкого піску по 3.30 за кілограм. Ризикну навіть припустити, що уряд у своїх цінових обіцянках план перевиконає. І не лише тому, що «підгодовувати» прилавки будуть сирцевим цукром. З початком сезону переробки заводи варитимуть 30—40 тисяч тонн бурякового цукру щодоби. А «диригентам» солодкого ринку, яким уряд дав можливість погріти руки на сирці, тепер вигідно обвалити ціну на білі кристали, щоб за принципом зернових маніпуляцій скупити новий цукор дешевше. Тому, очевидно, для того, щоб нав’язати заводам «потрібну» ціну в період надвиробництва, ділкам вигідно тримати планку реалізації нижче «плінтуса». Зробити це буде нескладно: пік попиту на цукор спостерігається в літні місяці. Ближче до зими, із закінченням сезону варіння, інтерес населення до нього помітно слабшає. Уже тепер у київських магазинах можна відшукати солодкий пісок по 3.30, що і потрібно було довести. Сконцентрувавши у своїх руках білі кристали, наступного року «пацани», котрі тримають цукровий ринок, вкотре прокрутять сирцеву схему — Кабмін знову стане проголошувати необхідність імпорту і «гасити» ціни...
А ось у те, що у високих кабінетах підсоблять заводам, яким сирець тепер як сніг на голову, і в державні засіки будуть закуповувати буряковий цукор за прийнятними для переробників цінами — НЕ ВІРЮ. Хоча і треба б прем’єру вийти до виробників, якщо вже так вийшло з цим сирцем, що набив оскому, і кинути клич: «Люди дорогі, ви працюйте, а ми організуємо закупівлі бурякового цукру в Держрезерв за гарною для вас ціною, а сирцевий оформимо як давальницький і весь, до останнього кілограма, вивеземо кудись до Середньої Азії як плату за газ!» Тоді б, напевно, на цукрозаводах Юлію Володимирівну на руках носили. До речі, про сирець: у ньому, якщо підходити по-державному, чимало позитивів. У міжсезоння він завантажує потужності, що простоюють. Тільки умовою його переробки потрібно зробити вивезення готової продукції за межі країни, забезпечити, щоб він не перетинався з буряковим цукром. Власне, його тривалий час на таких умовах й імпортували. Тільки зварені білі кристали здебільшого осідали на внутрішньому ринку. Відстежити вивезення солодкої продукції за межі держави в умовах нашої «прозорої» економіки майже неможливо.
І все одно НЕ ВІРЮ, що закуповуватимуть буряковий цукор у Держрезерв за гідними цінами. Не претендую на лаври Станіславського, але роль уряду грається надто вже нереалістично. Куди, запитується, поділися встановлені Кабміном мінімальні закупівельні ціни на пшеницю 3-го класу — 690 гривень за тонну? Зараз її можна продати в кращому разі за 450. Те саме і з солодким ринком: не здивуюся, якщо Юлія Володимирівна вже через тиждень-другий з блакитних екранів закликатиме виробників бурякового цукру не поспішати з його реалізацією, а почекати, поки ціна встановиться пристойніша. У цьому разі нашому прем’єру можна порадити звідкісь «імпортувати» для себе нових радників, які її ліпше просвіщали б у справах аграрних. Хоча, якщо припустити, що сирцевий гармидер нинішнього року організований через банальні грошові інтереси, тим радникам належить дати по ордену.
Але до чого тут тоді політика «чистих рук»?

Телефон у Києві
454-85-76.