У невеличкому селі Новоукраїнському, що в Ріпкинському районі, на вигоні у центрі села пасеться припнутий бичок. Я б і не звернув на нього уваги, якби він не порушував своїм 100-кілограмовим виглядом новітню традицію. Про неї дізнався від селян багатьох сіл:

— Тепер тільки телятко на ноги сп’ялось, якихось двадцять днів попило молочка — і на забій.
— Я продала двох бичків вагою по 63 і 65 кілограмів, — розповіла листоноша з Новоукраїнського Світлана Мальцева. — Купили їх по 6,5 гривні за кілограм. Це весною. А нині скуповують по 8 гривень за кілограм живої ваги.
— Хіба не вигідно його відгодувати до 300, 400 кілограмів? — запитував власників корів.
— Е, — казав мешканець села Вербичі Анатолій Грищенко, — це дуже збитково. Я з дружиною маю три корови. Коли з’являється теля, на його випоювання треба щодня 9—10 літрів молока, за яке можна отримати 8 гривень. А за день стільки м’яса не приростає...
Сільський голова Вербичів Віктор Чечотенко навів сумну статистику: в основному після весняних отелів приватники закупили у вербичан 50—60-кілограмових телят на заріз.
— А свині є на продаж? — запитую у нього.
— Ні, люди їх тримають тільки для себе. Кормів для них немає.
Нині шукачі свіжого м’яса майже щодня заїжджають у села, але, як то кажуть, здебільшого ловлять облизня. Літні отели поодинокі...
Але ж м’ясо на ринках, у магазинах Чернігова ще є! Де воно береться?
Уже після розмов у селах збагнув: вирощувати живність і водночас продавати її на ринку — справа марудна, клопітка. Щоб їхати на базар, треба запастися довідкою сільради, двома довідками ветлікарні. Разом це коштує майже 30 гривень. Потім транспорт, лабораторія, знову аналізи, ринкове, те, се. Одне слово, самі витрати.
Сьогодні усю цю купу паперових, бюрократичних перепон руху м’яса до споживача взяли на себе скупники та власники приватних магазинів «М’ясопродукти».
Більшість із них після урядових заяв про змову «спекулянтів» не дуже охоче йшли на контакт з представником преси: тема, мовляв, делікатна, ще будуть якісь негативні наслідки... Проте деяких таки вдалося вмовити поспілкуватися.
Валентин В. орендує приміщення невеличкого магазину, в якому торгує м’ясопродуктами. Видно, що в торговий заклад вкладено чималі кошти: затишно, охайно, прохолодно. Увімкнені два кондиціонери.
— Дістати м’ясо — головний мій біль, — щиро зізнається чоловік. — Тепер під заріз ідуть навіть 14-кілограмові телята! Бува, день проїдеш селами — і жодного «улову». Ось сьогодні у холодильнику нічого нема — все, що на вітрині... А дістанеш одне теля — стільки витрат. Я ж виграю, коли повертаюся з трьома-чотирма бичками.
Рахуємо у магазині його затрати. По-перше, щоб знайти одне теля, доводиться «намотати» у середньому до 300 кілометрів. Це десь 100 гривень витрат на бензин. Потім на довідки йде у районі до 30 гривень та у Чернігові трохи більше 10 гривень. Припустимо, йому пощастило купити 100-кілограмове теля за 850 гривень. Отже, прямі затрати становлять майже 1000 гривень. Однак у реалізацію йде 50—60 відсотків ваги тварини.
— Таким чином, мені один кілограм м’яса лише при доставці у магазин коштує в середньому 20 гривень, — зауважує Валентин. — То як я можу за такою ціною його продавати?
Господар магазину показав рахунок за електроенергію на 1200 гривень. Ще він витрачає 1050 гривень на місяць на зарплату найманим продавцям, кухареві. Плюс плата за оренду. Тож телятко коштує йому 1100—1200 гривень. А вирізку він продає нині максимально по 27 гривень за кілограм.
Марія К. разом з чоловіком (колишній директор сільської школи! — Авт.) утримують два магазини.
— Якби ми мали надприбутки, то я б кинула роботу медсестри... — розповідає. — Телят зараз практично вирізали. І забезпечити магазини м’ясом дуже важко. Ось учора чоловік аж із Сумської області о першій годині ночі повернувся. Це важкий, повірте, хліб.
Михайло Слабняк не побоявся назвати своє прізвище. Він — колишній «афганець», самостійно, без дружини, виховує трьох дітей. Під час помаранчевої революції стояв на Майдані. Своєї роботи не соромиться.
— Знаєте, що я вам скажу, — мовив. — Ця робота не для городян. Я уже звожу м’ясо у Чернігів одинадцятий рік. Тут дехто з городян думає: раз, два — і грошики! А влізе у нашу справу, три тижні, щонайбільше, поробить — і вже я не бачу конкурента... Бо це тяжкий, дуже тяжкий труд. Тільки люди, які вийшли з села, можуть витримати його.
Свинину Михайло Дмитрович добуває у Полтавській, навіть Вінницькій областях.
— У Чернігівській області вгодованих «п’ятачків» практично вже нема, — зазначає. — За півроку я тільки в Рудці одну свиню роздобув. Я купляю на Полтавщині шість вгодованих свиней і приводжу їх власною вантажівкою живими у Чернігів. Уявіть, як це завантажити 200-кілограмову пацю на машину! За два дні проїжджаю 700—800 кілометрів. Привіз — і робота на тиждень є. Щодня о 3 годині встаю і заколюю одну. Тому на Центральному ринку в мене найсвіжіше м’ясо!
...На Центральному ринку о 7 ранку підходжу до скупників. Чоловіки прийняли за «свого» і в очікуванні черги до ветлабораторії вільно спілкувалися про те, як важко стало жити. Жартували:
— Який могорич поставиш, якщо дам адресочок?
— Та я його знаю.
— Де?
— У Новому Білоусі. Там дід стару корову пропонував і мені...
Усе-таки і цього разу їм пощастило завезти м’ясо для Чернігова. Мають свої секрети його здобуття — розвішують у селах оголошення зі своїми телефонами, телефонуюють періодично тим, у кого має бути поповнення. Хоч і прибідняються, все ж деякі з них не бідують: як-не-як не кожному вдається викупити на першому поверсі магазин! Однак вочевидь не шикують: самі ріжуть тварин, зрання нишпорять-шукають клієнтів, худобу. І поки що знаходять.
А що буде завтра? Ніби нічого страшного: у приватних господарствах Придесення у липні налічувалося 131,5 тисячі корів. Це на 400 голів більше, ніж станом на 1 січня. Отже, будуть розтели, будуть нові телята. Проте... село старіє. Меншає людей — меншатиме й корів. Зростають зарплати — зростає й попит на м’ясо. А відтак, якщо його меншатиме, відповідно зростатиме й ціна. Який вихід? Напевне, його треба шукати у Києві, у Чернігові. Треба нарешті думати про те, як сьогодні та завтра заохотити селянина, щоб він із задоволенням тримав бичка до 400 кілограмів. Вирішення цієї проблеми у чотири рази збільшить обсяги м’яса, виробленого у приватному секторі.

Чернігівська область.