Починаючи з лютого минулого року, робітники цукроварні по черзі несуть варту біля прохідної підприємства (про це вже писав «Голос України»). Відтоді, як наглядова рада прийняла рішення про остаточну зупинку конвеєра, робітники, як то кажуть, грудьми стали на захист свого годувальника (завод давав роботу не тільки моївчанам, тут працювали жителі ще з чотирьох навколишніх сіл). Власники підприємства — представники донецької компанії «Укрінтерпродукт» — будь-що хочуть повернути затрачені кошти. Для цього є вже перевірений метод: відправити технологічне обладнання на металобрухт, а виручені гроші покласти до кишені. Фахівці кажуть, справа дуже вигідна: металу на підприємстві не менше як на п’ять мільйонів гривень.
Місцеві охоронці все-таки недогляділи конкурентів. Уночі під час грози вартові розійшлися по домівках. А ті лише чекали цього. На ранок, як з’ясувалося, з підприємства зникла газова піч. «Вирвали «серце» заводу, — кажуть робітники. — То чи варто після цього далі стояти на чатах?..» Дехто, зневірившись у можливості захисту інтересів робітників, сказати б, кинув лихом об землю, та й подався світ за очі, на заробітки. «Але ж усі не можуть виїхати, — каже колишній робітник підприємства Василь Піхур. — Люди хочуть працювати вдома, заробляти на життя, виховувати дітей...»
За словами співрозмовника, не лише цукор варили на заводі. Відходи виробництва згодовували худобі. У селі діяло потужне відгодівельне господарство. Держава мала з того цукор і м’ясо, а люди — роботу. Ледь не в кожному дворі тримали тварин. Жом і мелясу для їх годівлі купували на заводі. За кошти цукроварні утримували соціальну сферу: який чудовий будинок культури збудували! А дитсадок! Тепер усе завмерло. У селі оселилася безнадія. Ось що означає для мешканців Моївки це підприємство.
Представники влади, і попередньої, і нинішньої, твердять одне й те саме: мовляв, активно шукаємо інвестора, нового власника. Зробити це непросто з декількох причин. По-перше, до села не підведено природний газ, експлуатація заводського обладнання на мазуті негативно позначається на економіці підприємства. По-друге, на придбання заводу потрібно приблизно два мільйони гривень. Сума чимала, але вона ніщо порівняно з тими коштами, які слід затратити на відновлення його роботи. За підрахунками фахівців, вона становитиме приблизно сорок мільйонів гривень. По-третє, уже майже повністю втрачено сировинну зону.
Найбільше підсилює безнадію головний козир власників. Підприємство є їхньою власністю, і вони вільні розпоряджатися нею на свій розсуд. Тому й така позиція місцевої влади: вона нібито на боці людей, бо зобов’язана їм служити, а з другого боку — не вживає активних заходів до захисту заводу, розуміючи, що власник може звернутися до суду зі скаргою на протиправні дії. Як діятимуть «господарі» заводу надалі, ніхто не може передбачити. Методи залякувань і задобрювань хабарами в них не пройшли, люди не піддалися на провокації. Чого чекати далі, не знають. Але тривога з серця не зникає. «Хіба це життя — у стані облоги і постійної тривоги?.. Хто дав право так збиткуватися над людьми? Коли нас нарешті почують столичні чиновники, до яких не можна достукатися?..»
Коментар фахівця:
— Найбільша помилка законодавців у тому, — каже виконавчий директор Вінницької обласної асоціації «Поділляцукор» Леонід Козодой, — що вони не виписали чітко всі тонкощі використання придбаної власності. Була б у законі обумовлена вимога заборони ліквідації придбаного підприємства, одразу відпали б проблеми, з якими нині зіткнулися не лише у Моївці. Так само ведуть «війну» з власниками робітники потужного Бершадського цукрозаводу, низку заходів провели з цією ж метою трудівники селища Уладівка. Загалом власники десяти цукроварень офіційно заявили про необхідність ліквідувати або перепрофілювати (а це майже те саме) цукроварні. І в кожному випадку робітники відповідають спротивом — ніхто не хоче миритися з думкою про ліквідацію підприємств. 7 цукрозаводів із 39 уже відправлено на металобрухт.
Найбільше дивує в цій ситуації позиція держави. Вінницькі цукровари декілька років поспіль привертають увагу до зазначених проблем, вносять конкретні пропозиції. Нинішнього літа навіть пікетували приміщення ВР. Утім, мораторій на ліквідацію цукрозаводів так дотепер і не прийнято. Хоча такий законопроект варто було розглянути до канікул. Адже народні депутати добре знають, коли починається новий виробничий сезон. Після відновлення сесії цей документ, що вже пройшов перше читання, навряд чи винесуть на повторне обговорення одним із перших.
