Турецький «українець», що народився в День незалежності нашої країни


Обмовимося одразу, турецьким «українцем» себе називає почесний консул України в Анталії Айхан Сарач. І він справді народився 24 серпня. Цьогоріч йому виповнюється 45 років.
— Упевнений, що людина, яка побувала хоч раз в Україні, обов’язково полюбить вашу країну, — розказує Айхан-бей. — У мене в Києві був свій бізнес, я мав справу з українськими партнерами і можу сказати, що українці — працьовита, щедра, добра і чуйна нація. Ну а українські дівчата — найкрасивіші у світі, — сміється ефенді Сарач (так у Туреччині звертаються до шановних людей). — Я одружився з прекрасною одеситкою Альоною і вважаю себе найщасливішою людиною у світі.
Почесне консульство України в Анталії відкрилося два з половиною роки тому. На проспекті доктора Авні Толунай у будинку № 61 було піднято синьо-жовтий прапор нашої держави. Відтоді до почесного консульства вчащають українці.


Допоможіть повернутися на батьківщину...


Турбот у почесного консула України під зав’язку. Адже гарячі дні починаються у квітні — саме тоді прибувають до Туреччини перші туристи — і завершуються глибокою осінню.
— Ось питання, які я вирішував цього тижня, — Айхан Сарач загинає пальці на руці. — Туристка із Рівного загубила документи, мешканець Сум потрапив до лікарні, подружній парі з Києва потрібно вирішити питання зі страховкою, Жанна із Сімферополя просить допомогти в оформленні шлюбу. До речі, нині в Анталії проживає 190 змішаних україно-турецьких родин.
— Почесний консул — громадська посада. Що він може зробити, скажімо, в екстремальній ситуації — у разі конфлікту українського громадянина із законами Туреччини, втрати того-таки паспорта?
— По-перше, я виступаю в ролі перекладача. По-друге, маючи можливість зв’язатися телефоном з Посольством України в Туреччині, я інформую українських дипломатів про ту чи іншу конфліктну ситуацію. По-третє, іноді доводиться брати особисту участь, у тім числі й фінансову, у випадках, котрі не терплять зволікання. Два роки тому, приміром, на одному з пляжів помер 70-річний українець — перегрівся. Довелося взяти на себе місію з відправлення його тіла на батьківщину.
— Є, мабуть, і приємні турботи?
— Зрозуміло, є і чимало. Наприклад, первинні документи з оформлення шлюбу між громадянами наших країн покладено на почесного консула. З величезним задоволенням організую турецько-українські медіа-форуми, учасниками якого є і ви. З моєї ініціативи було знято багатосерійний телевізійний фільм про Україну, що демонструвався на центральному телебаченні Туреччини.
— Кілька слів про найближчі плани почесного консула України в Анталії?
— Хочу зробити подарунок і Україні, і собі на день народження — планується відкриття Будинку культури України в Анталії. Тепер громадяни України зможуть прийти до Будинку культури, прочитати свіжі українські газети, зокрема, до речі, й «Голос України». Він буде створений на мої особисті кошти — фінансування з держбюджету почесних консульств не передбачено.
Крім українського, в Анталії функціонують почесні консульства Росії, Білорусі, Казахстану. І якщо в російському почесному консульстві передбачена ставка штатного співробітника, то Айхану Сарач доводиться крутитися немов білка в колесі одному.
Найяскравішою прикметою того, що в Анталії активно працює почесне консульство України, є такий приклад — на 500 із 1500 готелів в Анталії гордо майорить державний прапор нашої держави. Для порівняння: два з половиною роки тому не було жодного прапора перед готелями. До речі, і прапори виготовляються за особисті кошти турецького громадянина Айхана Сарач.


Потрібен нам берег турецький


Губернатор Анталії Аллауддін Юксель, зустріч з яким відбулася завдяки почесному консулу України, навів журналістам такі цифри: два роки тому на середземноморському узбережжі Туреччини відпочивали 140 тисяч громадян України. А три роки тому — лише 30 тисяч. Нинішній рік, передбачається, буде рекордним стосовно відвідування українських туристів.
За словами Айхан-бея, українські туристи помітно відрізняються від німців, французів, бельгійців. Вони, можна сказати, більш допитливі — охоче відвідують історичні центри Туреччини, їздять на екскурсії.
У Туреччині розроблена й успішно діє стратегічна, до 2015 року, програма розвитку туризму. Передбачається, що до того часу в країні відпочиватимуть щорічно до 20 мільйонів туристів. Сьогодні кількість туристів, які відвідують Туреччину, сягає 6 мільйонів осіб, а дохід від туризму становить 16 мільярдів доларів на рік. Держава спростила процедуру одержання земельних ділянок для будівництва висококласних готелів, і тому вони ростуть просто як гриби. Для будівництва п’ятизіркового готелю «Алатімія» в Кемері на 700 місць знадобилося лише 9 місяців.
В усіх ланках державної влади — від району до провінції — сьогодні є управління, що займаються туризмом.
Турецький туристичний бізнес активно працює і в Україні. Представництва спільних підприємств, що здійснюють послуги з організації відпочинку в Туреччині, сьогодні є практично в усіх обласних центрах України.
— Шкода, що немає зворотного процесу, — каже ефенді Сарач. — Чому б українським підприємцям не почати працювати на турецькому ринку? У 2004 році Україну відвідали лише 2400 туристів з Туреччини. Це навіть не крапля в морі. У вашій країні, я переконався в цьому особисто, величезна кількість місць, де туристи з Туреччини відпочинуть з величезним задоволенням: я маю на увазі Карпати, Одесу, Дунай, Крим. До речі, я планую, що черговий україно-турецький медіа-форум пройде в Україні — нехай мої земляки своїми очима побачать красу вашої країни і розкажуть про це на сторінках турецьких ЗМІ.
— Чим здивує туристів Анталія нинішнього року? — запитуємо в почесного консула України в Анталії.
— Ми пропонуємо туристам параглайдинг. Це — стрибки з парашутом у супроводі інструктора з висоти дві тисячі метрів. Десь на висоті тисяча метрів парашут складається і метрів чотириста турист летить з інструктором без парашута. Потім знову відкривається парашут і... приземлення. Кайф отримуєш величезний!


Спасибі амазонкам


На берегах Егейського і Чорного морів, здається, немає жодного містечка чи селища, з ім’ям якого не була б пов’язана сторінка світової історії.
Мер міста Селчук Хайрі Сандикчі розповів українським журналістам, що в районі, яким він керує, у VІ столітті до нашої ери жили філософи Геракліт Ефеський, Анаксагор, Ксенофан, Демокрит і Фалес. Тут народився легендарний Гомер. У цих місцях сама природа налаштовує до споглядання світу — круті дороги, грубо обрублені часом гори і, звичайно, море. Тут розташоване античне місто Ефес. За переказом, воно було засноване амазонками —жінками-войовницями.
У світовій історії Ефес не загубився, більше того, з його ім’ям пов’язано багато подій. Тут було одне із семи чудес світу — храм Артеміди, котрий підпалив Герострат. Тут похована Марія, мати Ісуса Христа. В Ефесі проповідували апостоли Павел і Філіпп. Тут упокоївся Іоанн — улюблений учень Христа.
У розкопаному археологами древньому античному місті Ефес учені знайшли... громадську вбиральню. У древні часи чоловіки й жінки, як і сьогодні, заходили до окремих кабінок: збереглися акуратно вирізані круглі отвори в мармурових підмурівках.
У громадській вбиральні стояли статуї з бронзи, а також був басейн, що заміняв вентиляційний пристрій. Підлога була мозаїчна, а вхід — платний. До речі, саме звідси, з Ефеса, пішла гуляти світом приказка, що «гроші не пахнуть». Цю фразу вимовив давньоримський імператор Веспасіан, який побудував в Ефесі першу платну громадську вбиральню.
Неподалік від громадської вбиральні ми побачили, мабуть, найдавнішу у світі рекламу будинку розпусти — на мармуровому тротуарі було зображено серце, простромлене стрілою. Стріла вказувала напрямок, в якому потрібно рухатися бажаючому скористатися послугами жриць кохання. Поруч із цією рекламою ми побачили і такий напис: «Тут были крутые парни из Солнцево».


Звучала в античному театрі «Червона рута»


На окраїні міста Памуккале розташований античний театр, котрий чудово зберігся. Для гостей з України учні місцевої музичної школи підготували концерт. Виступ під спекотним сонцем — нелегкий іспит не лише для музикантів, а й для глядачів. Та коли зазвучали «Несе Галя воду», «Червона рута», глядачі аплодували стоячи. За 6 тисяч років, що існує цей античний театр, українські пісні в ньому звучали вперше.
Від спеки українським журналістам довелося рятуватися в басейні Клеопатри. Відповідно до легенди саме в цих місцях цариця Клеопатра приймала ванни. Викупалися в басейні і ми. Відчуття — просто фантастичне. З дна басейну б’ють маленькі джерельця мінеральної води. Вона ледь солодкувата, щипає очі, але прозора, як скло: п’ятиметрова глибина, але все видно, як в акваріумі.
За 10 днів на спідометрі комфортабельного автобуса, люб’язно наданого в розпорядження нашої делегації туристичної фірмою «Юна Тур», набігло понад 3 тисячі кілометрів. Ось таким тривалим відрядженням вийшла поїздка до Туреччини, котра допомогла нам побачити не парадно-курортну країну, а країну-трудівницю, країну-друга.


Леонід БРОВЧЕНКО, В’ячеслав ВОРОНКОВ.