Хоча ці дві події вже потроху розмиваються серпанком минулого, але багатьом тисячам сумчан і досі гріють душу. Бо обидві мали стати доленосними в їхньому житті
З часу першої — відкриття Сумської взуттєвої фабрики — навіть за сьогоднішніми критеріями за техніко-технологічними характеристиками “просунутого” до неможливості підприємства збігло 15 років. Майже 2 тисячі новоспечених взуттєвиків відчайдушно вірили, що нове супервиробництво для кожного з них стане знаковим передусім у соціальному відношенні: забезпечення роботою, розв’язання житлової проблеми, а також решти нагальних житейських проблем. Та ейфорія була недовгою.
За 4 наступні роки надії сховалися за вранішнім туманом. А ще за чотири від них навіть рожевого сліду не зосталося. З 95-го на підприємстві розпочалися масові звільнення. Загалом упродовж 8 років існування фабрики, яка вже у 93-му потроху почала освоювати західні ринки, “доблесний” директорський квінтет завів колектив у такі непролазні економічні хащі, що одноголосно був “підстрижений” під одну гребінку — “сусанінську”. Надія в колективу геть збанкрутілої фабрики з’явилася неждано-негадано: сумських взуттєвиків вирішило взяти на буксир приватне підприємство “Талан” на чолі з Миколою Лавриком — нинішнім головою Сумської облдержадміністрації. Реанімаційні урочистості виявилися набагато помпезнішими, аніж під час введення фабрики в експлуатацію. Два “гіганти” економічної думки — колишній і нинішній керівники області — Володимир Щербань і Микола Лаврик під бравурні звуки оркестру та злітаючі догори “чепчики” обіцяли знесиленим і зневіреним працівникам золоті гори на додачу з райським життям. Обіцянки й справді були “райськими”, оскільки передбачали двозмінну роботу фабрики і півтори тисячі працюючих.
“Похмілля” до колективу прийшло десь за місяць, коли всупереч положенню “Про правління ВАТ “Сумивзуття” керівництво “Талану” спочатку провело у члени правління, а потім посадило у крісло голови правління директора торгового центру “Таланторгсервіз” Жанну Мітіну, яка мала до “Сумивзуття” таке саме відношення, як і до римського престолу. Заодно “під шумок”, либонь, для “зміцнення” таланівських позицій в чужому городі, була введена до спостережної ради фабрики ще одна “фаворитка” — така собі Ніна Гаркава (сьогодні вона пересаджена своїм благодійником у крісло першого заступника голови Сумської облдержадміністрації. — Прим. авт.). Утім, панове з “Талану” знали, що робили. Перша протеже одразу розпочала “новації”: в останній день літа 99-го на виробничих потужностях “Сумивзуття” реєструє нове підприємство “Талан-Сумипром”. А наступного дня — 1 вересня — оформляє угоду № 1 на придбання новоствореною “скороспілкою” майна та засобів виробництва ВАТ “Сумивзуття” на 149 тисяч гривень. “І в такий спосіб, — як зазначено в колективному листі трудівників фабрики до Президента України Віктора Ющенка, Прем’єр-міністра Юлії Тимошенко та редакції “Голосу України”, — фактично безкоштовно передає в особисту власність “Талану” (гамузом. — Прим. авт.) майно акціонерного товариства “Сумивзуття” за ціною набагато нижчою за номінальну вартість. А відтак приводить колектив ВАТ “Сумивзуття” до банкрутства. Оскільки новий власник “Талан-Сумипром” не вважає себе правонаступником “Сумивзуття”, то й не відповідає за його борги”.
Документи з оповідями “кинутих” взуттєвиків та прокурорські матеріали з цієї справи читаються як суперкримінальний роман. І що довше гортаєш його сторінки, то більше “тетерієш” від нечуваного нахабства.
“Оприбутковувати” набуте за угодою майно новоспечені хазяї почали з третьою космічною швидкістю. По складських і виробничих приміщеннях фабрики ніби тайфун пронісся, стверджується в листі.
На мою думку, “смерч” — набагато прийнятніше і влучніше визначення дій роменських господарів із заволодіння добром “Сумивзуття”. Ось як це прокоментував колишній начальник відділу постачання ВАТ “Сумивзуття” Станіслав Рідель:
— За якихось 3—4 місяці “діяльності” зникла переважна більшість наявних матеріальних цінностей і основних фондів. Після їхньої “операції” всі складські приміщення і багато виробничих цехів нагадували вимерлу пустелю. “Експропріатори” навіть іржавого гвіздка не залишили в них...
Якби лишень гвіздка. Як запевняли мене десятки взуттєвиків, окрім гвіздків, невідомо куди поділися сировина, шкірматеріали, тканини, устаткування, інші матеріальні цінності.
Нізащо не здогадаєтесь, який “сюрприз” приготувала трудівникам обкраденого підприємства таланівська команда після ґрунтовного “зачищення” фабрики...
“...Звинуватила наш колектив у розкраданні майна...” — обурюються автори листа.
Водночас місцева преса, під диктовку зверху, на всі заставки розхвалювала “мудрість” і “геніальність” “реформаторів”: “Сумській взуттєвій поТАЛАНило”, “ДЕНЬ робочий — день НАДІЇ”, “Надії стають реальністю”.
Тим часом обурені свавіллям таланівських “лоцманів” працівники “Сумивзуття” по гарячих слідах звертаються до Сумської обласної прокуратури з проханням вжити заходів до новоспечених господарів. Звідти справу передають на розслідування сумським правоохоронцям, а ті спокійнісінько відправляють її до глибокої шухляди. Однак взуттєвики не втрачають бадьорості духу і в грудні 99-го переадресовують скаргу вже до міської прокуратури Сум. Не повірите, але остання стає на захист скривджених і виносить протест на дії таланівських спритників. Та, як відомо, на кожну отруту є своя протиотрута. “Такою протиотрутою, — зазначається в листі, — виявився Арбітражний суд Сумської області, який виніс вердикт, що жодних порушень чинного законодавста при підписанні угоди № 1 не виявлено”.
...Ось уже майже 6 років 2,3 тисячі акціонерів ВАТ “Сумивзуття” намагається відстояти право на свою власність. Однак багаторічні поневіряння чиновницькими кабінетами, неодноразові звернення до найвищих посадових осіб держави, Генеральної прокуратури, до судових інстанцій, народних депутатів і просто депутатів залишалися голосом волаючого в пустелі. Ніхто не почув, ніхто не подав руки допомоги. Так, зокрема, колишній генпрокурор Потебенько у своїй відповіді інформує Станіслава Ріделя, що “...підстав для додаткового реагування не вбачається”. І це тоді, як таланівські доброзичливці й досі навіть заборгованості із зарплати не погасили.
...Щоб розставити всі крапки над “і”, на початку квітня автор цих рядків ознайомив із звинувачувальним листом працівників прес-служби голови Сумської облдержадміністрації й попросив організувати йому особисту зустріч з Миколою Лавриком. Удруге про своє прохання нагадав колегам на початку червня. На жаль, Микола Іванович чомусь не захотів скористатися наданою йому газетою можливістю, щоб особисто спростувати висунуті проти нього звинувачення, які “гуляють” Сумщиною. Причин для цього може бути дві: або спростовувати нічого, або всі звинувачення багатотисячного колективу в неприпустимих діях пану Лаврику до “лампочки”... Тож зустрічі чекаю донині.
До речі, й досі не отримали відповіді на дві свої скарги й трудівники ВАТ “Сумивзуття”. Ні від керівника держави, ні від керівника уряду. Тож взуттєвики через “Голос України” попросили нагадати шанованим високопосадовцям, що згідно із законом усі скарги в Україні повинні розглядатися адресатами упродовж одного місяця. Тим паче що мова йде не про “цоб-цабе”, а про дії, що обійшлися підприємству усього-на-всього” в 15 мільйонів гривень. І все ж гіпотетично припустимо на хвилину, що для економіки держави півтора десятка мільйонів гривень — дріб’язок. Але як бути тоді з обіцяним Президентом загальним благоденством, яке мали забезпечити 5 мільйонів нових робочих місць?
“Мільйони — це добре, — погоджуються взуттєвики. — Однак перш ніж замахуватися на астрономічні цифри — ліпше спочатку відновили б наші півтори тисячі робочих місць, про які нам в унісон розказували Щербань і Лаврик. Тоді ми повірили б у щирість президентських обіцянок. Адже на фабриці нині постійно зайнята заледве двадцята частина від колишньої кількості працюючих...”.
З огляду на тримісячну мовчанку столичних “борців” з корупцією, складається враження, що борються вони з нею чомусь вибірково, та й то переважно лише з тими, хто під час “помаранчевих” подій був з протилежного боку барикад. Тривожний симптом, якщо це правда...
Сумська область.
