Народний депутат України Юлій Іоффе вперше був обраний до парламенту п’ятнадцять років тому. На його очах відбувалося не тільки становлення держави, а й владних інституцій, проходило життя багатьох політиків.
І сьогодні Юлій Якович залишається в епіцентрі політичних подій. Він — перший заступник голови Республіканської партії, докладає чимало зусиль для становлення нової політичної сили. Отож наша розмова не тільки про партійні справи, а й про ситуацію, яка склалася в Україні після президентських виборів.

— Юлію Яковичу, коли уважно прочитати публікації про Республіканську партію, то складається враження, що головна електоральна база у вас знаходиться у східних областях...
— Я так не думаю. У нас зараз нараховується 400 організацій у містах і районах в усіх областях України, у Севастополі і Києві. І не тільки у Донецькій, а й у Львівській, Івано-Франківській областях — всюди. Ми будуємо не територіальну партію і не за ідеологічним принципом “свій-чужий”. Одного разу я вже розповідав, що після війни ми пацанами дивилися трофейні фільми і намагалися зрозуміти, де “німці”, а де “наші”. А фільми були мексиканські.
У нас є ідеологія, ми її пропонуємо виборцям в усій Україні.
— З другого боку, можна зрозуміти, чому ви докладаєте там основні зусилля, бо на сході проживає основна частина виборців...
— Справді, мене краще знають на сході, бо там знаходиться мій виборчий округ. Нещодавно проводили опитування і, скажімо, у Рубіжному мені довіряють, якщо соціологи не обманюють, 80 відсотків жителів міста, а в Сіверськодонецьку — 55. У Рубіжному просто я працював довше з людьми. Зазначу: до приходу в парламент я працював у Луганській області на шахті і мене знає багато людей.
Але ми їздимо у різні регіони, бо закріплені за ними. Скажімо, Костянтин Грищенко, колишній міністр закордонних справ, закріплений за західними областями, Олег Рафальський, ще один заступник голови партії, за центральними, а я відповідаю за розбудову організації на сході.
— Вибори обіцяють бути напруженими, навіть гострими. Політологи прогнозують, що вони будуть не менш брудними, аніж минулі президентські...
— На жаль, вони праві, і це справді будуть складні вибори. На превеликий жаль. Особливо боротьба загострюватиметься у зв’язку з тим, що Конституційний Суд так і не спромігся розглянути змін до Основного Закону, які стосуються розширення прав місцевого самоврядування, а отже, зміна балансу в гілках влади відкладається до першого січня наступного року, що й обумовлює зростання напруження в суспільстві, яка посилиться саме в період виборчої кампанії.
Взагалі ми приймали ці зміни у пакеті, бо прагнули не тільки провести чесно третій тур президентських виборів, а й демократизувати суспільство, посилити відповідальність влади перед громадянами, врешті, наблизити її до людей. Бо хто не призначав би голів облдержадміністрацій — Президент України чи Прем’єр-міністр — вони думатимуть не про те, що зробити для області, її жителів, а про те, що скажуть нагорі. Тим паче що місцеве самоврядування продовжує залишатися “пасинком” у державі, бо формування, структура бюджету не стимулює розвиток територій, а навпаки — гальмує, змушує бути “нахлібниками” у виконавчої гілки влади.
Однак нас, виходить, надурили. І “найгуманніший у світі” Конституційний Суд так і не виніс свій вердикт з прийнятого законопроекту, який дав би можливість збалансувати повноваження державних органів влади і місцевого самоврядування.
Давайте розберемося з гаслами, які лунали під час помаранчевої революції: “Кучма — поганий цар, оточення — погані бояри”. І водночас: “Віктор Андрійович буде добрий цар, оточення — взагалі клас”. Але так не буває.
Скажімо, коли Леонід Кучма був народним депутатом, а ми обидва до того ж були директорами, він — “Південмашу”, а я — вугільного об’єднання, і в парламентському буфеті з’їдали кілометри сосисок, і потім, коли він отримав як глава держави необмежену владу, це дві різні людини. Перший був простий хлопець, а інший... Бо не існувало балансу між гілками влади.
— Перший Президент України Леонід Кравчук одного разу сказав, що  за наявних повноважень глави держави навіть у янгола можуть вирости роги.
— Я з ним цілком погоджуюся. І оскільки ми згадали про нього, то хочу розповісти дещо з мого життя.
У 1994 році я видав книжку “Наодинці з системою”. І в ній не дуже добре відгукнувся про Леоніда Кравчука. Я справді тоді так думав. А потім, на початку минулого скликання Верховної Ради, ми сіли і дуже довго говорили. І, в українській мові є гарне слово — порозумілися. Я визнав, що не все розумів, він визнав, що також не одразу зрозумів, що відбувається. І я сказав, що готовий вибачитися перед ним за те, що я про нього сказав щось погане. Користуючись нагодою, я роблю своє вибачення через “Голос України”. Бо він продовжує мене дивувати своєю незлобивістю і толерантністю. У нього абсолютно немає злості. Після того, як він побув президентом і після того, як перестав ним бути, то, я думаю, сьогодні на посаді глави держави він поводив би себе зовсім інакше.
— Знаєте, навіть колеги говорять, що при Кравчуку було більше демократії і свободи слова...
— А як він передав владу? Було багато помилок, бо ми всі були неготові до змін, що відбулися у суспільстві. Він був неготовий стати главою держави. І я, що був генеральним директором об’єднання, не був готовий стати віце-прем’єром. Якось я уявив, підписуючи один з документів, як він розповсюджується, і жахнувся, бо відчув усю відповідальність. А зараз окремі наші урядовці намагаються вирішити складні економічні проблеми простими популістськими методами. (Особливо з такою енергією, як у нашого прем’єра. Чесно, її запалу вистачило б на потужну атомну бомбу.) Скажімо, хочуть регулювати постановами ціни на м’ясо. Слава Богу, що при спробі регулювати ціни на бензин втрутився Віктор Андрійович і зупинив волюнтаристські рішення.
— Деякі аналітики прогнозують погіршення економічної ситуації восени. Особливо після заяв деяких російських політиків про те, що необхідно у торгівлі з Україною перейти на світові ціни. Зокрема, на енергоносії.
— Нам не треба боятися. А тому хочу спростувати тих, хто стверджує, що ми залежні від Росії. Навпаки — Росія залежна від нас. Бо найближчі десять років вона експортуватиме 120 мільярдів кубометрів газу в Європу тільки по території України. Тому треба займати правильну позицію. У нас є 18 домовленостей з РФ.
Одначе, на мою думку, глава держави повинен втрутитися у рішення, які приймає керівництво НАК “Нафтогаз України”. Особливо щодо домовленостей з Туркменистаном.
Бо коли прийшов на посаду голови НАК голова нашої партії Юрій Бойко, ми мали 1 мільярд 700 мільйонів доларів боргу перед Росією і Туркменистаном, породжені діями ЄЕСУ та “Ітери”. І йому вдалося не тільки їх погасити, а й створити таку систему, яка давала б змогу продавати українцям найдешевший газ серед країн СНД. І це усіх влаштовувало.
А з Туркменистаном торгівля велася на кліринговій основі. Що це таке? Половину газу купляли за гроші, за іншу — розраховувалися українськими товарами. До того ж щороку ціни на них погоджувалися за групами товарів, що давало можливість брати за них у півтора-два рази ціну більшу. Що зробило нове керівництво НАКу? В той період, коли Віктор Ющенко був у Туркменистані, мали погодити коефіцієнти на українські товари і почати їх поставку. А наші представники не погодили коефіцієнти і нічого не поставляли. А тому туркмени й почали говорити про борг у 500—600 мільйонів доларів і вимагати плати за газ грошима.
Звичайно, при переході на розрахунки з Росією на світові ціни ми нібито нічого не втрачаємо, бо відповідно зростає ціна і за транспортування газу. Однак чому Росія буде транспортувати туркменський газ не за світовою ціною? З другого боку, чому така мудра людина, як Туркменбаші, буде нам продавати газ за ціною, нижчою від російського? Зрозуміло, рано чи пізно ми перейдемо у торгівлі  енергоносіями на світові ціни. Але і минулому, і нинішньому урядові треба було створити програму модернізації наших головних споживачів газу — металургії і хімії. А де вони візьмуть кошти для цього? У бюджеті їх немає. Отже, треба створити програму, дати кредитні ресурси з Нацбанку, бо для її реалізації потрібні дешеві кредити. Бо, не дай Боже, зростання цін на енергоносії почнеться цієї осені, тоді нашій промисловості прийде кінець. Такого наша економіка не витримає.
А тому наш Президент повинен втрутитися у “революційні дії” уряду і направити енергію Юлії Володимирівни на мирні цілі.
— Ви згадали ЄЕСУ й “Ітеру” як головних винуватців зростання боргів України за спожитий газ перед Росією й Туркменистаном. А уряд, у свою чергу, ставить у вину вашому голові партії Юрію Бойку “газові проблеми” держави.
— Так, справді пробують звалити на нього усі недоліки, які з’явилися сьогодні у переговорах з основними постачальниками “голубого палива”. А що ж було насправді? Борги перед РФ і Туркменистаном погасили, населенню продавався найдешевший газ.
І ще одне. Коли Юрій Бойко пішов з посади голови “Нафтогазу України”, у НАК прибула з дуже жорсткими рекомендаціями комісія контрольно-ревізійного управління. І єдине, що знайшли і поставили у вину, що Юрій Анатолійович літав не на Канари, а до Туркменбаші, бо той терміново хотів його бачити, чартерним рейсом. І ще — якийсь підрозділ купив за завищеною ціною бульдозер.
Я розцінюю це так: або це помста тих, кого Юрій Бойко відірвав від корита, або бажання повернути їх назад. Або ж нові керівники, відчуваючи, що, ймовірно, буде дуже погано — анекдот про три конверти, думаю, нагадувати не варто — пробують перекласти провину на свого попередника. А тому й було прийняте спеціальне рішення Кабінету Міністрів, за яким усі силові відомства і перевіряючі органи повинні були накопати “компромат” на попереднє керівництво НАКу. І з цього нічого не вийшло.
— Кого ваша партія бачить своїм головним конкурентом на майбутніх виборах?
— Якщо чесно, то нікого. Ми ніколи не блокуватимемося з крайніми лівими і крайніми правими. З тими, хто перебуває трохи лівіше чи правіше від центру, ми готові вести переговори. Але рішення прийматимемо восени на з’їзді — чи підемо на вибори самостійно, чи будемо з кимось блокуватися.
— А якщо ваша партія пройде у парламент і треба буде сформувати більшість, оскільки наберуть чинності, а я в це вірю, зміни до Конституції, то чи приймете пропозицію приєднатися до правлячої коаліції?
— Давайте зачекаємо до осені. Я, звичайно, не Глоба, але мій досвід дозволяє стверджувати, що восени буде нова економічна і політична ситуація. — Дякую.


Розмову вів Володимир КОРОЛЮК.