«З гіркотою в душі звертаються до вас батьки дітей, які навчаються в Забілоцькій ЗОШ І—ІІІ ступенів Радомишльського району Житомирської області. Минулого навчального року в школі було 43 учні, наступного буде 39. Вже другий рік іде боротьба з районним керівництвом, яке хоче закрити школу. У 2003-04 навчальному році ми поїхали до облуправління освіти, де нам сказали, що все вирішує громада. Схід села вирішив школу залишити. А цього року сільського голову В. Чернишевича викликали до держадміністрації і сказали: «Школу закрити!» Приїхавши звідти, він 30 травня скликав сесію. Депутати проголосували проти. 31 травня відбулися батьківські збори, які теж виступили проти закриття школи. А 1 червня приїхали голова райдержадміністрації і керівник райвідділу освіти, щоб домовитися із сільським головою, що робити з майном. Наше село відірване від цивілізованого світу».

Це рядки з листа до редакції, під яким 27 підписів.
Сільський голова Володимир Чернишевич одразу дав зрозуміти, що настрої жителів Забілоччя розділилися. Є батьки, які бажають, щоб їхніх дітей возив шкільний автобус у Радомишль. Володимир Григорович не згоден з депутатами. Як педагог за освітою, до якості навчання в середній школі, в якій немає й сорока учнів, ставиться дуже критично. Вважає, що його двоє старших дітей, які навчаються в університетах, змогли скласти вступні іспити лише тому, що вчилися в райцентрі. Що це, мовляв, за школа, якщо наступного навчального року тут буде в одинадцятому класі чотири учні, в десятому — два, в дев’ятому — один?
У Михайла Василенка 48 років стажу роботи в Забілоцькій школі. П’ятнадцять років був директором. Навіть припустити не міг тоді, що настане час, коли протягом року в селі не народиться жодної дитини.
— Перед цим закрили в селі дільничну лікарню, одну з кращих в області, а котельню, від якої опалювалася й школа, розтягнули, —обурюється ветеран. — Сто тисяч гривень витратили на ремонт ЗОШ. Нащо ж було викидати гроші, якщо школу закривають? Нащо возити дітей у Радомишль? Там по 35 учнів у класі, жодного контролю. Під час уроків їх можна бачити на вулицях міста, на базарі, біля гральних автоматів.
Четверо учнів Забілоцької школи — то сини Юлії Циганчук, єдиної доярки місцевого СТОВ. Вона за те, щоб її діти вчилися в рідному селі.
У працівниці бухгалтерії СТОВ своя версія:
— То ілюзії, що в Радомишлі діти здобудуть кращі знання. Бо все від школярів залежить. Як не хочуть учитися, то й найліпша школа нічого не дасть.
А сільський голова на прощання виклав такий аргумент. Наймолодшому педагогу в селі — 62 роки. Хто ж із молодих сюди поїде? Школа все одно приречена.
***
У Кочерові, що на київській трасі, на стовпах повно лелечих гнізд. У Забілоччі на центральній вулиці не побачив жодного. Але ж навіть діти знають, що не лелеки дітей приносять... За рік кількість учнів в області скоротилася на шість з половиною тисяч.
 
Житомирська область.