«Я на морі!» — наче знущаючись, усміхається до мене хлопець із телевізора. «А я на роботі!» — хочеться огризнутись йому у відповідь. Так, працюю, як і більшість моїх друзів-третьокурсників, які роблять виклик молодій людині-неробі, яка ні до чого не прагне.
Студентові знайти пристойну роботу влітку складно, особливо добре оплачувану.
...Майбутній психолог Галя нещодавно влаштувалася у соціологічну контору за 250 гривень на місяць, але з перспективою росту. Торік вона працювала офіціанткою. Їй наобіцяли золоті гори, змушували залишатися понаднормово, а потім... не виплатили жодної копійки. Пояснили ж це тим, що, мовляв, вона наробила багато помилок і з зарплати потроху вираховували гроші. Коли прийшла до керівника розбиратися, той кинув на стіл 50 гривень зі словами: «Більшого ти не варта».
П’ятикурсниця Аліна днями звільнилася з відомої адвокатської контори, де за 200 доларів працювала секретарем-референтом. Дівчина мріяла про цифровий фотоапарат, тож і працювала на нього. Але коли поважний адвокат за найменші дрібниці кричить тобі: «Ви — тупорила!», змушує працювати ледь не до одинадцятої вечора, то про гроші забуваєш. Втім, тепер їй ніякий начальник не страшний...
— Ото проблема! — вигукнув, почувши історію, знайомий з Вінниччини. — Накричали, бачте, на дівчинку.
Він у чомусь правий. Адже сам ночами стереже автостоянки за 500 гривень, вдень розносить піцу, а як з’являється вільна хвилина — шукає ще якийсь підробіток. Гроші ж (о часи!) він віддає батькам, собі залишає лише на найнеобхідніше.
От і виходить, що вчишся на космонавта, а літати доводиться хіба що... з однієї роботи на іншу.
Ще можна роздавати листівки, рекламувати продукцію, торгувати на базарі, та тут кар’єру не зробиш. Є знайомі, що вже працюють за майбутнім фахом. Звичайно, починають з примітивного та за малі гроші, але ж є перспектива та практика.
Інші ровесники навіть не думають про роботу. Батьки забезпечують усім, від навчання до кофтинки за 700 доларів та дорогого авто, і їм здається, що так буде завжди. Може, й буде...
Пам’ятаєте фільм про пригоди Шурика? «Учись, студенте: хто не працює, той їсть». На відміну від молодих людей СРСР, для яких неробство було одинадцятим гріхом, у деяких моїх однолітків цей вислів став правилом. Та це, скоріше, винятки з правила. Адже якщо опитати самих студентів, то троє з чотирьох скажуть, що працюють або принаймні прагнуть підшукати роботу на літо. Комусь вона потрібна, щоб мати кишенькові гроші, хтось — плекає честолюбні плани про кар’єру або працює, щоб продовжити справу батьків, а комусь робота потрібна, щоб вижити.
