У мого знайомого народилася донька. Він пішов отримувати свідоцтво про народження дитини і, як тепер кажуть, був заскочений несподіванкою. Працівники новітньої структури, яку ми всі називали раніше 
ЗАГСом, відмовилися вписувати до документа, що дівчинка за національністю українка. Як не доводив пан полковник, що і він українець до третього коліна, і в дружини такий же родовід, дитині в належності до роду своїх батьків, до української нації вперто відмовляли. Посилалися на відомчі інструкції та відсутність помітки про національність у паспортах батьків.
Нехай тепер втішаються наші демократи першого незалежного розливу, які так наполягали на ліквідації графи «українець» у паспорті, — коло замкнулося: батьки за паспортами вже не українці, а дітям у належності до нації відмовляють на законній підставі — немає такого запису в паспорті батьків, немає такої нації.
І це тоді як наш Президент постійно наголошує: «Моя нація». Не знаю, що він має на увазі, не відаю, що записали в метрику його Тарасика, але, гадаю, мій Президент її не бачив. Інакше б він задумався, хто і в який спосіб прибирає з дійсності українську націю, розмиває її в навальних підступних процесах глобалізації, що насунулася взамін недолугої і не здійсненої більшовиками інтернаціоналізації. Тоді попри колективізації, індустріалізації, голодомори, війни, волюнтаризми та селекційні досліди з виведення єдиної спільноти — «радянський народ», наша українська нація вистояла. Тепер, схоже, їй настає гаплик.
Мій знайомий полковник не відступився від свого, він жити не дає загсівцям, і вони порадили йому звернутися до суду. Це такий затятий українець, що звернеться. А як бути з напівманкуртами у зрусифікованих містах? А що робити українцям у глухих селах, де немає жодного шансу подолати інструкції і відстояти своє правічне українство?
Якщо йти стежкою полковника у відстоюванні права бути українцем, то нині постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження зразків книг реєстрації актів цивільного стану та описів бланків свідоцтв, що видаються державними органами реєстрації актів цивільного стану» від 12 вересня 2002 р. за № 1367, затверджено зразок Книги реєстрації народжень та Опис бланка свідоцтва про народження. Саме в цих книгах та свідоцтвах і немає графи «національність батьків дитини».
Отже, в Україні вже зникають українці, як той казав — на всі сто, і з незалежних від нас причин; злочинно, підступно порушено право її громадян на національність. Є якісь націоналісти, а нації вже немає, є і патріоти, але проспали таємну війну проти свого народу, є й Обмудсмен, що мав би захищати в перерві між захистом есдека Різака і Колесникова й наші права, та біда в тім, що цей Уповноважений з прав людини вочевидь не хоче тривожити європейські структури, які хворобливо реагують на будь-які патріотичні прояви сповнених національної гідності народів.
Як пишуть розумні книжки, національність є невід’ємною ознакою ідентифікації і самоідентифікації особи. Її відсутність спричиняє тяжкі наслідки політичного, економічного і психічного характеру. «Дядьки отечества чужого» з усієї сили намагаються нас переконати, що державна мова нам ні до чого — «какая разніца, на какой мовє разговарівать?» А тепер тихою сапою вже інші дядьки виполюють і нашу національність. Усе це із добре знаного нашим народом арсеналу завойовників, які впродовж століть намагалися позбавити українців національності, асимілювати, розмити, розчинити, причислити до етнографічних груп то поляків, то росіян.
Стаття 11 Конституції України начебто і стоїть на нашій сторожі, у ній сказано, що «держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури...». Та на практиці, як бачимо, державні ж таки органи реєстрації актів цивільного стану в часи нашої незалежності відмовляються записувати українських дітей українцями, а національність батьків — у свідоцтва про народження дітей, мотивуючи це відсутністю відповідного запису в паспорті. Але паспорт вказує на юридичний зв’язок особи з державою. Він фіксує громадянство. Тоді як свідоцтво про народження — засвідчує кровну спорідненість дитини і батьків.
Внаслідок зловмисного змішування двох зовсім різних понять — громадянства і національності — діти, народжені в незалежній Україні, не знають, до якої нації вони належать. Триває винародовлення українців, але тепер вже іншими, підлішими і підступнішими методами. Від цієї несправедливості потерпають і представники багатьох національних меншин, які хочуть бути громадянами України, і водночас берегти своє національне коріння, пишатися ними, передавати цю гордість нащадкам.
Народний депутат України Юрій Бойко звернувся з відповідним депутатським запитом з цього приводу до Президента. У сесійній залі із більш як 400 обранців знайшлося аж 55 українців, які підтримали запит. На жаль, цього дуже мало...
Юрій Бойко подав і проект змін до законів про поновлення в паспорті громадянина України графи «національність» за бажанням. Відомий патріот, голова Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Г. Удовенко відповів, що комітетчики розглянули проект і вирішили: «Пропозиція вказувати в паспорті громадянина його національність, на думку народних депутатів, є неприйнятною». Таке саме нещодавно в ефірі «5 каналу» казав і Рабінович. Тобто — злазьте, приїхали!
Міжнародні акти у сфері захисту прав людини зазначають, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, релігійних переконань тощо. Але навіть у цьому контексті «прийнятна пропозиція» — це цілковита дурниця: за всі віки ще не було такого, щоб людина із записом про українське коріння мала за це телефон, дачу, авто, право на безплатну путівку... Йдеться не про якісь привілеї, а про право, зокрема українців, бути представниками своєї нації, мати за бажанням про це відповідний запис у документах, що засвідчують особу. Інакше буде дискримінація і порушення прав титульної нації. Нехай той, хто не хоче такого запису, не робить його. Я і мої друзі хочемо, нашу націю тихою сапою ліквідовують, і вже через кілька поколінь про неї не буде й згадки. Ця трагедія вже не фата моргана, не «отдальонноє будущеє», вона в розпалі, відвернути її можуть лише патріоти-державники. Серед народних депутатів таких лише 55. То, може, хоч в усій Україні більше?
Тому Юрій Бойко звернувся з тим самим проханням до віце-прем’єра Миколи Томенка та міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, щоб вони дали доручення про внесення відповідних змін до постанови Кабінету Міністрів України № 1367, а також до Інструкції Міністерства юстиції України із заповнення актів цивільного стану, з тим щоб громадяни України, не лише українці, а й усіх національностей, які не хочуть зникати із землі, як мамонти, відновили за бажанням своє невід’ємне право на національність. Хоч би як хто тому противився.
У людей закони слугують обороні прав і свобод людини та громадянина, і законотворці зі шкіри лізуть, щоб створити саме такі закони. У нас чомусь навпаки. Ми вже дожилися до того, що національність потрібно встановлювати через суд. А що ж тоді буде далі?
 
Київ.