Наш позаштатний кореспондент у Скандинавії у 119-му числі «Голосу України» (2 липня ц. р.) повідала про молоду шведську сім’ю, яка живе у Фінляндії й виховує п’ятьох дітей. Тепер розповідь про фінського фермера, про його шлях до успіху, про будні його родини та захоплення.
Ерік і Сольвейг
Знайомтеся: високий, підтягнутий, завжди у доброму гуморі чоловік — Ерік Карлс. Він власник великої ферми, де вирощують норок і білих лисиць, це на заході Фінляндії. Його дружина Сольвейг — стримана, привітна жінка, перша помічниця своєму чоловікові в бізнесі і в житті. Карлси не знають достеменно, хто вони, шведи чи фіни. Кілька століть тому на цих землях уже жили шведи. А може, каже Ерік, то були «справжні» фіни, котрі під впливом сусідів і переселенців-шведів почали розмовляти шведською. Утім, це Карлсів не дуже обходить. Вони чудово володіють двома державними мовами — фінською і шведською.
Ерік народився четвертим, старшими в родині були три сестри. Його батьки мали 30 гектарів землі і господарювали на своєму хуторі за старим звичаєм. Сіяли зернові, вирощували овочі, утримували корів і свиней. Найманих робітників старші Карлси ніколи не мали, на землі й біля худоби працювала вся сім’я. «То були дуже гарячі дні, — пригадує Ерік. — Особливо влітку...» Нелегка селянська праця не давала великого доходу. Тому вже у юності Ерік Карлс обмірковував плани прибуткового бізнесу.
Із Сольвейг Ерік познайомився у школі. Йому тоді було дванадцять, а білявій дівчинці з сусіднього хутора — одинадцять. Через кілька років після закінчення школи відбулися заручини. Багато їхніх друзів поїхали на роботу до Швеції — там платили більше, та наречені залишилися вдома. Щойно Еріку виповнилося двадцять чотири, вони одружилися.
Спочатку молодята жили в будинку старших Карлсів, разом господарювали. Коли на світ з’явився первісток Томас, щасливий батько почав будувати свій дім. Допомагали йому чоловіки сестер. Юлія, Йоханна та Андерс народилися вже у новій оселі.
«Пухнастий» проект
Перший свій кредит Ерік Карлс узяв у 18 років, одразу після закінчення школи. На літніх канікулах йому доводилося підробляти на фермах, де вирощували хутрових звірят. Він переконався, що це прибутковіше, ніж сільське господарство. Тому задумав і собі здійснити «норковий» проект. На позичені у банку гроші Ерік купив кілька гектарів лісу. Спершу продавав деревину. Нині 58-річний чоловік з гордістю пригадує часи, коли він з батьком пиляв у 30-градусний мороз дерева. Щоб не обморозитися, розклали величезне багаття й продовжували працювати.
Після продажу лісоматеріалів Ерік повернув кредит, придбав старий автомобіль і сам збудував ферму. Потім знову взяв позичку в банку і купив 200 норок. Навесні з’явилося 900 щенят приплоду. Вижило 800. Ерік разом із Сольвейг з ранку до вечора працювали на фермі, без вихідних і відпусток. Заощаджували на всьому, навіть на харчах. Через кілька років почали працювати з білими полярними лисицями і переконалися, що вони дають більший прибуток, ніж норки. Побудували ще кілька ферм і уклали угоду з найбільшою універсальною фірмою Фінляндії, котра обробляє і продає з аукціону хутра.
Досі триває це успішне партнерство. Дуже багато хутра, каже Ерік, купує Україна. Але на першому місці — Китай, потім Росія. Одного разу Карлси навіть подорожували до Китаю. Але це — після 20 років важкої праці. Тоді вони вперше відпочили.
Нині Карлси вирощують на кількох фермах близько двох тисяч норок та лисиць. Допомагає подружжю доглядати за «білими і пухнастими» один найманий робітник. До речі, з України. Вони дуже задоволені працьовитим і тямущим хлопцем. Узимку, коли настає «pols-perіod» — зняття шкур, наймають ще людей. Бо цю роботу треба виконати якнайшвидше і якнайякісніше.
Про заробітки Еріка і Сольвейг, звісно, питати було нечемно. Однак з певністю можна сказати, що вони досить заможні люди. До речі, Карлса тут поза очі називають мільйонером. У комуні (місцевий орган самоврядування) сказали, що він за рік сплачує півтора мільйона доларів податків. Отже, Ерік справжній фінський мільйонер, відомий фермер-бізнесмен і просто гарний, невтомний трудівник. Діти Карлсів не зацікавилися батьківським бізнесом. Але ще рано. Вони поки що навчаються.
Національні особливості
Ферма фермою, а Карлси мають багато захоплень. Коли ми з ними ввечері завершили розмову, подружжя почало збиратися... на танці. Так, обоє моїх героїв дуже люблять танцювати. Це хобі у них ще з юності.
Як і більшість співвітчизників, Ерік і Сольвейг особливо чекають на улюблене народне свято Йоханнесдаг — «родич» нашого Івана Купала.
Всю ніч (хоч ночей зараз тут немає — видно, хоч голки збирай), шведи і фіни танцюють, співають, п’ють пиво і... гуляють у сауні. Тут будь-яке свято не обходиться без водних процедур.
До речі, 57-річна струнка і моторна Сольвейг купається в морі не лише влітку, а й узимку, у 20-градусний мороз. Вона любить ганяти на велосипеді і каное, грає на скрипці, фортепіано, співає у хорі. А ще — шиє, вишиває, плете круглі доріжки — точно такі, як наші бабці плетуть, один в один.
Еріка як поважного громадянина комуни кілька років підряд обирають головою місцевого осередку Ротарі-клубу. Він дуже пишається тим, що на зібрані благодійні кошти вдалося відкрити в одній з країн Африки чотири бібліотеки. Допомагали його одноклубники голодуючим африканським дітям, постраждалому від цунамі населенню Південно-Східної Азії...
Ось така вона, звичайна родина фермера з Фінляндії. Працьовита і дружна, поміркована і скромна. Маючи добрі доходи, Ерік і Сольвейг не смітять грошима, не будують розкішних палаців, а мешкають у простому, але зручному і дуже затишному будинку. Поставляючи на аукціони дорогі хутра, Сольвейг лише торік придбала собі (та й то у Китаї, випадково), норкову шубку. Тепер сама дивується: навіщо, адже у куртці-«алясці» зручніше! Не хочуть мати хутряних речей і дочки...
Може, й нам треба дечому повчитися у стриманих скандинавів?
Ну хоча б не пнутися за будь-яку ціну вивершити більший дім, ніж у сусіда. Чи переплюнути кума й на всі гроші купити крутішу іномарку. Як ви гадаєте?
Фінляндія.
