Найрезонанснішою подією тижня стало рішення Апеляційного суду Києва про звільнення з-під варти голови Донецької облради Бориса Колесникова та заміну запобіжного заходу на підписку про невиїзд.
Сам Б. Колесников зізнався, що не був готовий до такого рішення і що воно стало для нього невеликим шоком — він та його адвокати вважали, що суд продовжить термін утримання під вартою до суду. Схоже, у шоці перебувала і Гепрокуратура, бо під час звільнення Б. Колесникова її представники навіть забули взяти з нього підписку про невиїзд. Щоправда, відразу з’явилися версії, що це було зроблено свідомо: мовляв, не маючи достатньої доказової бази, у Генпрокуратурі сподівалися, що Б. Колесников втече до Москви і тоді його довго та наполегливо шукатимуть.
Але він не виїхав і, з’явившись наступного дня до Генпрокуратури, дав підписку, що нікуди не виїде. Якби ця справа не набула такого розголосу, можна було б очікувати на довге, з невідомим результатом, розслідування. Однак тепер такий розвиток подій неможливий, тож у силовиків, по суті, є лише два варіанти поведінки — довести вину Б. Колесникова у суді, або вибачитися перед ним та покарати ініціаторів кримінальної справи.
І прокуратура, оговтавшись від шоку, спрямувала до Верховного Суду України подання, підписане заступником Генпрокурора Віктором Шокіним, про перегляд рішення Апеляційного суду. Адвокат Андрій Федур одразу заявив, що це рішення Апеляційного суду взагалі не можна оскаржувати, але у прокуратурі вважають, що можна... в порядку виняткового провадження. Тільки тепер у необхідності такого винятку потрібно переконати не декількох суддів Апеляційного суду, а всю судову палату Верховного Суду. Як вона це робитиме, невідомо.
Принагідно нагадаємо, що в липні нинішнього року, після оприлюднення адвокатом А. Федуром та народним депутатом Р. Богатирьовою матеріалів про рух коштів на рахунках головних свідків у справі Б. Колесникова — родини Пенчуків, Генпрокуратура відновила досудове слідство у цій справі. Але й це не дозволило обвинуваченню подати до суду переконливі підстави для продовження терміну утримання під вартою. Єдиним відомим наслідком цього слідства стала справа проти народного депутата та адвоката, яких звинувачують у розголошенні конфіденційної інформації.
Натомість Б. Колесников пообіцяв, що найближчим часом подасть зустрічний позов до Пенчуків з вимогою притягнути їх до відповідальності за дачу неправдивих свідчень. До речі, вийшовши на волю, Б. Колесников закликав не політизувати судовий процес над ним, бо, мовляв, ніякої політики в його справі немає. Може, у такий спосіб він сподівається дійти «мирової» з новою владою? Але як тоді бути із численними мітингами та звинуваченнями опозиції, що справа Колесникова — це переслідування опозиції?
А от інший фігурант судових хронік — екс-голова Закарпатської облдержадміністрації Іван Різак від статусу «політв’язня» не відмовляється: 2 серпня у залі Закарпатського апеляційного суду, який подовжив йому термін перебування під вартою до 12 вересня, лунало гасло «Свободу політв’язням». На статус майбутніх політв’язнів також претендують екс-віце-прем’єр Дмитро Табачник та екс-міністр Кабінету Міністрів Анатолій Толстоухов — їх звинувачують у перевищенні владних і службових повноважень, що виявилося в підписанні до друку газети «Урядовий кур’єр» з постановою ЦВК про визнання В. Януковича Президентом. Генпрокуратура завершила слідство та направила до суду матеріали цієї кримінальної справи. А. Толстоухов назвав її «виключно політичною». Не можемо не погодитися: до криміналу цих колишніх високопосадовців справді довела «політична діяльність».
Треба сказати, що цього тижня мало не щодня надходили повідомлення про нові й нові резонансні кримінальні справи. Наприклад, за старі гріхи було затримано колишнього міського голову Сум Володимира Омельченка (звинувачують у повторному вимаганні) та нинішнього голову міста Самбір Тараса Тершовчина — останній втрапив у халепу під час отримання хабара в особливо великих розмірах. Сподіваємося, хоча б ці справи не набудуть статусу «політичних».
А ще міністр внутрішніх справ Юрій Луценко повідомив, що планує провести переговори з МВС Росії про видачу Україні колишніх українських чиновників, котрих підозрюють у здійсненні злочинів, — С. Ківалова, М. Білоконя, В. Щербаня, Р. Боделана, І. Бакая. Зауважу, є великі сумніви в результативності таких переговорів, бо Москва не видає своїх «відданих друзів» із різних куточків СНД, але є ще й інша проблема: якщо станеться диво і підозрюваних у злочинах екс-чиновників буде видано Україні, чи зможе Генпрокуратура довести наявність криміналу в суді. Адже досі ми чуємо самі звинувачення. І жодного вироку суду.