Тривожно стукотять колеса поїзда. По дахах вагонів безупинно барабанять каплі набридливого дощу. У нестерпну «мелодію» звуків вривається важкий гуркіт металевих дверей... До гітлерівської Німеччини прибув ще один товарняк. З набитими, мов оселедці в бочці, людьми. Цей — з України.
Частину з них, знесилених і геть виснажених женуть на рабську працю, з неї — на «відпочинок» до концтабору. Охоронці кричать і грубо штурхають невільників. З ними поводяться, як з тваринами. Була серед них і шістнадцятирічна Аллочка з Дніпропетровська.
Із концтабору — етапом до Сибіру
Ще маленькою дівчинкою вона мріяла танцювати на великій сцені. Про визнання вдома, гастролі за кордоном. Та початок життя склався інакше. Їй довелося танцювати... в концтаборах. У складі німецької біржі акторів. Перед примусовими робітниками з усієї Європи. Про юну невільницю розповідає ведуча документального театру «Ост-Арбайтер».
Сцени вистави «Балерина за колючим дротом» викликають сльози у літніх глядачів, котрим добре знайоме зображуване. Сум, співчуття — на обличчях молодих, котрі про пережите їхніми тодішніми ровесниками лише читали, чули. Як могло таке статися?
Після завершення Другої світової Аллу зарахували до ансамблю Червоної Армії в Берліні. Здавалося, немилосердна доля нарешті всміхнулася. Та одного дня, коли вже повернулася на рідну землю, її зустріли на вулиці незнайомці й чемно запропонували «пройти» з ними... Невдовзі тендітну балерину відправили до Сибіру. На перевиховання. Валити ліс. За зраду Вітчизни їй присудили 25 років ув’язнення!
Чому так сталося? Чим сталінізм відрізнявся від гітлеризму? На ці запитання неодмінно має знати відповідь нинішнє молоде покоління. Щоб не забуло цю трагічну сторінку історії. Щоб пам’ятало про мільйони полеглих на фронтах, майже 7 мільйонів чоловік, вивезених на каторжні роботи. Щоб молодь цінувала мирне життя, докладала всіх зусиль, щоб не повторилися подібні жахи й трагедії. Упереджувало прояви агресії, жорстокості, загарбництва.
Вистава змушує шукати відповіді на болючі запитання, спонукає до активних дій.
З Берлінського бункера — по світу
Завершилася ця вистава у київському Палаці культури «Харчовик» так само несподівано, як і розпочалася. Ненависні наглядачі, перевдягнуті по-сучасному, з німецьким акцентом співали пісні різних національностей. Відбувся інтернаціональний концерт миру. Розпочався він українською піснею «Ой, у гаю при Дунаю», а завершився «Бухенвальдським набатом».
Потім, згідно з оголошенням, мала пройти прес-конференція. Для присутніх журналістів. Але жоден із глядачів не вийшов із зали, тож прес-конференція перетворилася на загальну, глядацьку. Захоплено слухали розповіді акторів, щиро й тепло дякували їм, дарували квіти. І довго не могли розійтися.
Цей унікальний, неповторний і поки що, мабуть, єдиний у світі театр створено з ініціативи Марічки Шубарт. Вона проживає в Німеччині, активна правозахисниця жертв нацизму, член спілки «Контакти-Kontakte» (Берлін). Ця громадська організація збирає благодійні кошти і допомагає громадянам України — колишнім жертвам нацизму, військовополоненим.
Прем’єра першого спектаклю документального театру «Ост-Арбайтер» відбулася 22 червня 2003 року у відомому Берлінському бункері. Молодь 15 національностей розповіла про Зою Крівіч та Леоніда Садка, яких із Радянського Союзу вивезли до Німеччини. І досі ця вистава по суботах проходить на цій незвичній сцені з величезним успіхом. Глядачі — учні багатьох берлінських та інших німецьких і зарубіжних шкіл, дорослі. Про їхні визнання і вдячність свідчать три великих книги відгуків. До цієї важливої винагороди додано премії Берлінського дому депутатів, Європейського театрального фестивалю, від колишніх остарбайтерів, різні призи.
І неодмінно — до Дніпропетровська
— Свої спектаклі, — розповідала Марічка, — ми присвячуємо всім жертвам тоталітарних режимів. Зустрічі з глядачами, слова подяки додають нам натхнення і сили працювати далі, більше. Між іншим, всі наші актори працюють безкорисливо. Наш єдиний гонорар — вдячні оплески і співчуття глядачів.
Щиро й тепло нещодавно дякували акторам театру за цю виставу учні, вчителі Київської середньої школи № 296 і колишні невільники, що завітали сюди. І тут молоді самодіяльні актори, переважно з Німеччини, зігравши, затаврувавши ненависних фашистів, після вистави також співали. Поріднилися з київськими школярами.
Дев’ятикласниця Віра Кулініч поділилася зі мною своїми враженнями: «Я багато читала, знала про минулу Вітчизняну війну. Та ця вистава схвилювала мене чи не найбільше. Адже в ній ідеться про гірку долю моєї ровесниці... Люди не повинні воювати, вбивати одне одного. Я дуже вдячна учасникам вистави за таку їхню благородну справу».
У планах театру — гастролі в інших країнах. А найближчим часом мають побувати у Дніпропетровську. І запросити на виставу свою героїню Аллу Ракитнянську, що мешкає там. З нею Марічка Шубарт познайомилася в 2002 році і разом з режисером Наталією Бондар створили «Балерину за колючим дротом».
Залишається додати, що гастролі театру відбуваються за допомоги та підтримки Українського національного фонду «Взаєморозуміння і примирення», Українського союзу в’язнів-жертв нацизму, німецьких організацій «Берлінське підземелля», «Контакти» та інших.
Київ.
