Коли розмірковуєш про стан української філателії, чомусь пригадується Пєчкін із відомого розважального радянського мультфільму, який 2002 року став однією з емблем VІІІ національної філателістичної виставки в Одесі. За державні кошти було виготовлено скульптуру героя з підмосковного Простоквашина із зовнішністю п’янички; його зображав і актор, роз’їжджаючи Одесою на антикварному урядово-парадному білому автомобілі... Багато хто з філателістів сприйняли тоді це явище як прояв обмеженості та самозневаги. Адже в нас є власний символ, якому може позаздрити будь-яка країна світу: поштар кінця XVІІІ — початку XІX ст. Федір Фекета, зображений багаторазово, до речі, на московських та українських маркованих конвертах. Його образ із написом про невтомну чесну працю дійшов до нас завдяки давній меморіальній дошці на церкві в селі Тур’ї Ремети, що на Закарпатті — унікальній, без перебільшень, родзинці національної ваги. Вдячні земляки селянина-листоноші позаминулого століття встановили йому 2004 року в Перечині — райцентрі краю — двометровий бронзовий пам’ятник.

Одеська недоречність Пєчкіна — лише фрагмент в історії сучасної української філателії, в якій відбивається світогляд і керівників одного з державних відомств, і минулої влади країни.
Після помаранчевої революції інтерес до наших знаків поштової оплати за кордоном почав знову зростати, але для того, щоб вони завоювали світ, як наприклад марки Великої Британії чи маленької Литви, самої лише зовнішності й поверхневих вражень замало. Кожна перфорована мініатюра повинна передавати ідентичність нації та віддзеркалювати її мудрість й освіченість, чим, на жаль, нам не завжди доводиться, м’яко кажучи, пишатися.
Так, на марці 2001 року із зображенням Тараса Шевченка, яка, згідно з українсько-грузинською домовленістю, вийшла у зчіпці з маркою з портретом поета Акакія Церетелі, у цитаті з поеми великого Кобзаря «Кавказ»: «Борітеся — поборете, Вам Бог помагає!» слово Бог надруковане з малої літери, на що звернули увагу відразу в усьому світі.
Чудом не трапилося ще гірше з мініатюрою «70-річчя голодомору 1932—1933 років в Україні». Лише завдяки тому, що її ескіз з’явився в Інтернеті, вдалося вчасно замінити сюжет із відомої фахівцям світу фотографії виснажених голодом людей із Оренбурзької області Росії 1921 року (!) на малюнок Кості Лавро — одного з митців відомого видавництва А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА й володаря срібної медалі Міжнародного Олімпійського Комітету Олімпія 2004 за марку «Ігри XXVІІІ Олімпіади в Афінах». Але цей випадок, як і безліч інших подібних, не став уроком для «Марки України». Навпаки, її Дирекція висловила в пресі невдоволення тим, що проект марки нібито незаконним шляхом потрапив до електронної павутини...
Ще не так давно до таких випадків можна було привернути увагу на сторінках журналу «Укрпошти» «Філателія України». Але перед останніми президентськими виборами жорстка цензура можновладців позбавила філателістів — уболівальників за спільну справу — й цієї можливості, що ще більше «розчистило» шлях для помилок, неточностей і недостовірності.
Прикладом цього може бути блок із неправдоподібною зовнішністю Володимира Мономаха. Тільки-но стало відомо, що планується його випуск, видавництво застерігали: не зобразіть же цього князя у відомій, але міфічній «шапці Мономаха». Не почули. На голову з вигаданою зачіскою «вдягнули» корону, про яку великий князь (1113—1125) і гадки не мав, бо створили її значно пізніше на основі золотої тюбетейки, подарованої в XІV ст. бухарцями московському князю Івану І Калиті. Тож не дивно, що поява блоку відразу викликала відповідну реакцію, яку у видавництві традиційно сприйняли як нездорову критику й посилили загрози й тиск на непокірних авторів «Філателії України». Пролунали вимоги провести ротацію складу редакційної ради часопису, щоб вона стала подібною до редакційно-художньої ради з питань видання поштових марок, маркованих конвертів і карток із лояльною до можновладців, недостатньо компетентною більшістю.
Після цього вийшла у світ чудово видана дорога подарункова книга, розрахована на президентів, іноземних дипломатів тощо, «Поштові марки України 2003», у якій поруч із блоком «Володимир Мономах» наведено — як виклик колекціонерам та історикам — ще виразніший портрет князя у тій само шапці! До речі, навіть на російській марці, присвяченій також Мономаху, ніби реагуючи на критику українців, волосся, головний убір тощо зобразили значно достовірніше.
Досягнути того, щоб подібне наведеним вище прикладам не траплялося й національні знаки поштової оплати викликали гордість у найвибагливіших вітчизняних колекціонерів і повагу зарубіжних колег, можливо лише за умов постійної тісної співпраці між видавництвом «Марка України» та Асоціацією філателістів України, члени якої є одночасно не тільки вигідними споживачами, які витрачають чималі кошти за поштові послуги і не користуються ними, а й уже сформованою міжрегіональною громадою. Саме завдяки дружній співпраці між АсФУ та «Маркою України», що визнала і її директор пані Валентина Худолій, мала успіх ІX національна філателістична виставка, що проходила в Києві в Українському домі з 17 по 22 травня цього року.
Помаранчеві події та атмосфера останньої виставки вселяють оптимістичні сподівання, бо засвідчили, що патріотично—державницькі тенденції поступово охоплять усі ланки нашого суспільства, а захоплення філателією сприяє, попри політичні протиріччя, його консолідації.


Валерій ЧЕРЕДНИЧЕНКО, заступник Голови Правління АсФУ.


Київ.