Оточене лісами й мережкою Горині село Дюксин Костопільського району — батьківщина талановитого українського художника Ніла Хасевича, сторіччя від дня народження якого відзначатимуть у листопаді цього року.

Ніл народився у сім’ї сільського диякона, й батьки хотіли, щоб він здобув духовну освіту, навіть віддали його до духовної школи у Житомирі. Але сталось інакше: у 1922 році в залізничній аварії Ніл втратив матір, а сам залишився без ноги. У 1926 році він став вільним слухачем Варшавської академії мистецтв.
У мистецтві Ніл шукав власне бачення світу. Своє бачення малярства у житті людини він виклав так: «Малюнок є правдою абсолютною, а мову правди треба вчити скрізь і завжди. Зробив би малюнок основою навчання у всіх школах. Це єдина мова, якою можна висловити все».
— На жаль, спогадів у мене про свого дядька Ніла Антоновича не так багато, бо я була маленькою, — згадує донька Федора — брата Ніла Агнія Білоцька. — Але коли він приїздив до нас на Тернопільщину з Дюксина, йому завжди хотілося повчити нас із сестрами малювати. Сам він віртуозно володів пензлем і олівцем. Звідки мені, малій, було знати, що мій дядько — талановитий художник?
У Дюксині згадують, що коли Ніл вчився на художника у Варшаві, то приїжджав у рідне село малювати, привозив картини. Хата Хасевичів стояла при долині, де з-під землі б’ють чисті джерела. Там здавна жінки прали білизну, співали пісень. Одну із своїх картин «Прання» Ніл написав саме тут. За неї у конкурсі студентських робіт Академії мистецтв у 1931 році Ніл Хасевич одержав почесну нагороду «Ватикан», а через рік за портрет гетьмана Мазепи — почесний диплом.
Вже тоді про Ніла заговорили, як про талановитого молодого художника, котрий вчився без будь-якої матеріальної підтримки, перебивався випадковими заробітками, щоб мати можливість продовжити навчання (він робить спроби утвердити себе ще й у мистецтві графіки, вивчає ткацтво й килимарство). Твори Ніла Хасевича експонувалися на престижних виставках у Празі, Варшаві, Львові, Рівному, Луцьку. Його дереворити одержали високу оцінку на міжнародних виставках у Чикаго та Лос-Анджелесі. А в 1939 році у Варшаві вийшов у світ альбом «Екслібриси Ніла Хасевича». Тогочасні рецензенти ставили його ім’я поряд з іменами видатних графіків Юрія Нарбута, Петра Холодного, Василя Кричевського, Олени Кульчицької.
Ніла Хасевича (псевдонім Бей-Зот) вважають головним художником Української Повстанської Армії. Досить подивитися його альбоми дереворитів і графіки «Волинь у боротьбі» та «Графіка в бункерах УПА», глибоко драматичну за змістом малярську роботу «Спіть, хлопці, спіть...», написану на мотив відомої пісні українських повстанців, малюнки з натури, портрети... А тому сталінський режим почав полювати на митця, особливо після того, як у 1951 році в США серед журналістів-міжнародників та делегатів сесії Генеральної Асамблеї ООН було розповсюджено малюнки з альбому «Волинь у боротьбі», які свідчили про те, що національно-визвольна боротьба в Україні триває.
Ніл Хасевич мужньо прийняв смерть від енкаведистів у бункері, який водночас слугував художнику за творчу майстерню. Це сталося 4 березня 1952 року на хуторі біля села Сухівці.
— Я простежив долю не лише Ніла Хасевича, а і його рідних, — розповідає відомий краєзнавець із Костополя Анатолій Карп’юк. — Мати художника, Феодотія Олексіївна, загинула в залізничній аварії. Батька, диякона Антонія, фашисти вбили в 1943 році, а молодшого брата Антонія — весною 1944-го. А старшого, священика УАПЦ Федора, сталінський режим у 1945-му загнав у Сибір на каторгу. Він помер на чужині 1957 року після повторного інсульту. Аж 1991 року його посмертно реабілітували.
Рівненщина готується до 100-річчя Ніла Хасевича. Центром вшанування пам’яті митця стане Костопільський район. Уже зараз у районному краєзнавчому музеї готується нова експозиція, збирають спогади старожилів Дюксина про Ніла Хасевича, а також його пісні (це нова сторінка його біографії). І, звичайно ж, земляки мріють, що в Костополі буде пам’ятник Нілу Хасевичу.

Рівненська область.