Що може бути краще  за море? "Світязь" — відповідають волиняни

"Українським Байкалом" називають озеро Світязь, що привільно розкинулося на площі понад 2750 гектарів на міжкордонні нашої держави з Білоруссю і Польщею. І в цьому немає перебільшення. Кажуть, що вода в Світязі в десять разів прозоріша за воду московського водогону, а за цілющими властивостями —завдяки вмісту в ній срібла і гліцерину — аж ніяк не поступається морській.

У тиху сонячну погоду можна розгледіти, як на п’ятиметровій глибині плавають хижі окуні, плескаті лящі, а то звинеться, як вуж, річковий вугор. Додайте до цього ще напоєне ароматом трав і соснового лісу повітря, піщані пляжі та абсолютну відсутність у радіусі тридцяти кілометрів промислових підприємств. І хоча Світязь найглибше озеро України — максимальна глибина 58,4 метра, — вздовж берега, подекуди на кількасот метрів, воно мілководне. Це справжній рай для дітей та їхніх батьків.
Щороку понад сто тисяч громадян України вибирають Світязь для літнього оздоровлення. Особливо багато відпочивальників із Волинської, Львівської та Рівненської областей. Приїжджають навіть із приморських: Донецької, Одеської, Кримської, Запорізької областей. Тож куди у відпустку мав поїхати волинський власкор «Голосу України»? Звісно ж, на Світязь!
Піддавшись на запевнення колег, що маршрутки і автобуси з Луцька на Світязь відправляються щодвадцять хвилин, квитка наперед не беру. І вже на автовокзалі зрозумів: вчинок мій легковажний. Спекотної пори бажаючих їхати в озерний край тисячі. І смажитися б мені в черзі до вечора, якби не допоміг щасливий випадок: хтось із пасажирів здав квитка, і о пів на восьму я вирушаю в 150-кілометрову мандрівку.
Навіть тісний, зовсім не пристосований для таких подорожей, мікроавтобус «Газель» не може зіпсувати настрою пасажирам. Над усім володіє передчуття насолоди від спілкування зі Світязем.
Три години неквапливої їзди непоганими волинськими шляхами, і ось я вже в «Урочищі Гряда». Це півтора кілометра піщаного порослого сосною північного берега Світязя. Колись льодовики нагорнули сюди піщаний вал. Сьогодні тут розташовано 56 баз відпочинку. На одній із них, середнього рівня комфорту, мені належить провести кілька днів відпустки.
— Найголовніше — це Світязь, — люблять повторювати власники баз. Тож не буду вдаватися в побутові незручності, які чекають на більшість прибулих сюди, а розповім про сам відпочинок.
Якщо пощастить з погодою, а Волинь, нагадаю, не Крим — і сльотливе літо тут буває нерідко, то прекрасний відпочинок вам гарантовано. Мені випало п’ять спекотних, а значить, чудових днів.
Біля кожної бази — свій невеличкий пляж з джентльменським набором зручностей: кабінками для перевдягання, лавочками, навісами, альтанками, дощаними мостиками до води. Вийшов із кімнати, і за 20—30 метрів — озеро. Цими днями вода прогрівалася до 23—24 градусів. Самому не хочеться виходити з такої прозорої, ніжно голублячої тіло сріблястої спокуси. А що вже казати про дітей?! Їх на берег можна виманити хіба що пряником.
Проблем з останніми тут немає. Вздовж берега одна за одною дефілюють молодиці і завченими словами вигукують: «Кому пончики з чорницями, вишнями?», «Є трубочки із згущенкою», «Хто бажає вареників з картоплею, дерунів?», «Шашлики з приправами», «Копчений вугор». Правда, коштує все це недешево. За порцію дерунів, наприклад, просять п’ять гривень, вареників — чотири, за пончик величиною з кулак — одну гривню 25 копійок. Тож якщо гаманець не дуже тугий, з води краще не виходити. Ще більше розмаїття товару на місцевому базарчику. Риби тут, як у супермаркеті. Хочеш копченого вугра — плати від 15 до 45 гривень. Скупитися не варто. Великий вугор значно смачніший. Свіжий вугор коштує ще дорожче: 70 гривень за кілограм. Засмакували раки — бери, але виклади п’ять гривень за десяток. Ляща до пива? Давай п’ятнадцять гривень. Щупака? З вас два червінці. Кілограм помідорів, огірків оцінююють відповідно по шість і три гривні. Добрі прибутки мають продавці прохолодних напоїв, морозива. Навіть торговці дровами й ті правлять за півтора десятка коротких полінець вісім гривень. І беруть, бо бажаючих посмажити шашлики не бракує. Тільки лінивий не заробляє грошей на Світязі. На жаль, серед лінивих опинилася місцева споживча кооперація, яка до середини липня так і не спромоглася відкрити на Гряді жодної своєї торгової точки.
Та навіть з маленьким гаманцем вічно сидіти у воді не зможеш. Надто вже ввечері. Гостинно запрошують відвідувачів музики в барах «Рондо», «Славутич», «Потребеньки». Для «крутіших» і грошовитіших є нічний клуб «Одіссей», для романтичної молоді — танцмайданчик з баром, столиками і диск-жокеєм, який не вмовкає до другої години ночі. А ще вогнища, де під гітару в місячну ніч можна поспівати і помріяти.
Переважна більшість відпочиваючих на Світязі — люди середніх і навіть нижче середніх статків. Тож коли йдеться про закриття деяких аж надто занедбаних баз, виникає супротив цьому керівників окремих підприємств. Мовляв, а де ж тепер оздоровлюватимуться їхні працівники? Але й Світязь ставить свої умови. Нині вже не можна експлуатувати бази без підведених водогону і каналізації, без дотримання елементарних санітарних вимог. Саме через це станом на 17 липня дев’ятнадцять баз так і не отримали дозвіл на відкриття сезону.
Начальник будинкоуправління баз відпочинку «Урочища Гряда» Іван Коваль, з яким випало поговорити, мріє про той час, коли кожен корпус тут буде обладнаний душовими кімнатами, європейського взірця туалетами.
Є проблема і з рятувальною службою. Поки що силами будуправління створено лише її пост з двома моторними і стількома ж весловими човнами. На півтора кілометра водного плеса з тисячама відпочивальників цього вочевидь замало. Потрібно, щоб рятувальники мали в своєму складі водолазів, сучасні засоби зв’язку. Сильнішою, кваліфікованішою хотілося б бачити і службу місцевого медпункту.
Та годі про побутові та інші проблеми. Сподіваємося, що влада Шацького району, власники баз їх невдовзі розв’яжуть. Тож гайда знову в сріблясті води Світязя. Вони ваблять своєю чистотою і свіжістю. Хотілося б, щоб так було завжди.

смт Шацьк
Волинської області.