З ініціативи міністерства туризму Туреччини, Державної туристичної адміністрації України, спілок журналістів обох країн, почесного консульства України в Анталії третій рік поспіль проходять медіа-форуми.
У роботі 3-го медіа-форуму в нинішньому році брали участь 46 журналістів з України, серед яких були і кореспонденти «Голосу України». За 12 днів ми побували на берегах Чорного, Середземного, Егейського і Мармурового морів. Такий ось подарунок — ходіння за чотири моря — зробили нам організатори медіа-форуму.

Ах, Анталія, перлина біля моря!


В аеропорту Анталії українську делегацію Туреччина зустріла спекотним повітрям, запашним різнотрав’ям, посмішками і, звичайно, турецькими газетами, які повідомляли про прибуття журналістів з України і початок роботи медіа-форуму.
Як він проходив? Ми зустрічалися з депутатами Великих Національних зборів (парламенту), губернаторами провінцій Денізлі, Ізміт, мерами міст, депутатами міських рад, керівниками торгово-промислових палат провінцій, бізнесменами. Було багато зустрічей з працівниками турецьких ЗМІ — у нас виявилися спільні проблеми.
Були б нещирі, якби написали, що українські журналісти в Туреччині з ранку до вечора тільки і робили, що виконували свої професійні обов’язки. Гостинні господарі передбачили в програмі перебування української делегації і відпочинок. А в Туреччині, як відомо, індустрія туризму і відпочинку працює за найвищим класом.
Пляжі Анталії, Кемера, Белека, Мугли, Мармариса знає вся Європа. До речі, туристи з України сьогодні на верхньому рядку після німців, росіян, французів у рейтингу частих гостей. Українська мова часто лунає в турецьких готелях, адміністрація яких запрошує на роботу в літній сезон наших земляків, котрі допомагають громадянам України почуватися комфортно під час перебування на відомих курортах.
Анталію туристи називають «турецькою Рів’єрою», «земним раєм». Абсолютно точні порівняння. Відпочинок тут організовано просто чудово. І що найнесподіваніше — він за ціною не такий вже і дорогий. Доба перебування в готелі «Алатімія», що в Кемері, коштуватиме українцям 35 доларів. До цієї суми входить п’ятиразове харчування, чудові номери з програмою українського телебачення, кондиціонерами, фантастичні розваги на пляжі і, звичайно, бірюзово-смарагдове Середземне море.
Утім, розповідати про фантастичну красу середземноморського узбережжя — марна справа. Її треба побачити. Хоча б для того, щоб знову і знову завітати в ці краї.


«Влада беззаперечно належить нації...»


Депутат Великих Національних зборів Емін Більгич представляє в парламенті провінцію Іспарта. Торік він побував в Україні і зустрічався з Головою Верховної Ради Володимиром Литвином.
— Ми підтримали пропозицію керівника українського парламенту Володимира Литвина, — розповідав турецький парламентарій, — про встановлення побратимських відносин міста Іспарта з Житомиром. Підписання договору про співробітництво відбулося цього року, і я дуже сподіваюся, що воно буде плідним. Мені здається, що наші країни просто зобов’язані активізувати свої відносини. Чорне море не роз’єднує, а поєднує Туреччину та Україну.
Такі самі слова ми чули від губернаторів провінцій Анталія Алладіна Юкселя, Денізлі — Мехмета Юкселя, мера міста Селчук Хайрі Сандікчі, турецьких журналістів, селян, бізнесменів.
З чого починається знайомство з державою? Звичайно, з Конституції. В Основному Законі Туреччини записано, що «влада беззаперечно належить народу». У ній є статті і положення, що не можуть бути змінені ніколи і стосовно них заборонено висувати законодавчі ініціативи. Це положення про те, що Туреччина є республікою та унітарною державою. Не підлягають зміні і національні святині — державний прапор і національний гімн, про те, що державною мовою є турецька, а столицею — Анкара.
Інші статті Конституції можуть бути змінені, якщо письмову ініціативу підтримає щонайменше одна третина депутатів парламенту, а саму її після подвійного обговорення буде прийнято під час таємного голосування більшістю в три п’ятих. Останню поправку до Конституції прийняли 3 жовтня 2001 року.


Правляча «лампочка»


Сьогодні в Туреччині при владі — Ак-партія (Партія справедливості). Її лідер Реджеп Таійп Ердоган став прем’єр-міністром, а у Великих Національних зборах партія має 363 депутатські мандати із 550, що дало можливість Ак-партії сформувати однопартійний уряд.
До речі, символом Ак-партії є ... електрична лампочка. Її зображення можна побачити повсюди — від партійних офісів до сувенірної продукції. Цей символ партійці розшифровують так: електричне світло — символ прогресу, воно висвітлює недоліки і світить для всіх однаково — для бідних і багатих. А цоколь електролампочки теж має свій зміст — у такий спосіб Ак-партія підкреслює, що, вкручуючись у суспільство, вона стає його невід’ємною частиною. Суто східне пояснення.
— Наша партія сьогодні — правляча, — розповідав нам депутат турецького парламенту Більгич, — але ми — не диктатори. І тому в управлінні країною спираємося на місцеве самоврядування — провінції, муніципалітети, села. Усі вони мають власне майно, відповідні повноваження.
Останні парламентські вибори в Туреччині відбулися 2002 року. Але і через три роки в країні не згасли політичні пристрасті. У цьому ми переконалися, побувавши в невеликому містечку Кадріє.


Його називають турецький Ющенко


Кадріє сьогодні відоме всій Туреччині, та й не тільки їй — мабуть, про нього знає вся Європа. Тут — «Сад релігій». На невеликій території розмістилися християнська церква, іудейська синагога і мусульманська мечеть. Побудовано їх зовсім недавно з ініціативи мера міста Хусейна Кантоза.
Хусейн-бей молодий, красивий, енергійний, вдалий у бізнесі — власник кількох супермаркетів. Він запросив нас прокататися околицями на симпатичному автопоїзді, котрий складався з вагончиків, які тягнув за собою трактор.
Мера Кадріє називають «турецьким Ющенко». Розсміявшись, Хусейн Кантоз розповів історію такого незвичного для тутешніх місць псевдоніма. На місцевих виборах 2002 року він став переможцем з різницею в 100 голосів. Суперник, який програв, не погодився з результатами виборів і оскаржив їх у суді. Під час повторного голосування Хусейн Кантоз опинився в ролі того, хто програв, — він відстав від переможця на 30 голосів. За рішенням суду відбувся третій тур голосування. Цього разу він переміг із солідною перевагою.
За виборчими перипетіями в місті Кадріє стежила вся Туреччина. Підтримати однопартійця приїжджав прем’єр-міністр Реджеп Ердоган.
У міській раді Кадріє члени Ак-партії сьогодні становлять більшість — з 25 мандатів їм належить 14. Проблем з опозицією немає — депутати міськради підтримують мера у всіх його починаннях. Ось одне з них — для залучення туристів було вирішено створити в місті кілька майданчиків для гольфа. Витрати на його облаштування виявилися не під силу міській раді, і тоді фінансове плече підставили місцеві бізнесмени на чолі з мером. До речі, абсолютно добровільно підприємці міста підтримали і будівництво «Саду релігій».
— Не заважає в роботі поєднання бізнесу і влади? —запитали ми в Хусейна Кантоза.
— Звичайно, ні. Я знаю точно, що не крастиму —грошей у мене вистачає і без бюджету, — каже мер. —А всі питання, пов’язані з моїм бізнесом, перебувають під контролем депутатів — йдеться про виділення земельних ділянок, орендну плату.
До речі, про бюджет. У провінціях, містах і селах бюджети затверджуються не місцевими органами влади. На місцях складають лише кошторис витрат на рік — утримання доріг, державних лікарень, шкіл, соціального забезпечення незаможних. А парламент країни затверджує всі бюджети Туреччини — від сільського до обласного. Відповідно, і всі податки йдуть з регіонів у столицю.
— А що залишається в регіонах?
— Ми маємо право видавати ліцензії й одержувати за це плату за користування, скажімо, надрами, що є на території району, — розповів Хусейн Кантоз. — Це кошти, які підлягають розподілу на засіданнях міської ради.
Неабияка роль у місцевому самоврядуванні належить радам старійшин, меджлісам і мухатрам.
Мухатр — це сільський староста. Він своєрідний президент населеного пункту: приймає рішення, іноді виступає в ролі судді, організує вибори. Рада старійшин — дорадчий орган при місцевому самоврядуванні. Тільки після схвалення аксакалів рішення виносяться на сесії міської чи районної ради — меджлісів. Якщо рішення старійшинами не схвалюється, на розгляд депутатів воно не виноситься.


Леонід БРОВЧЕНКО, В’ячеслав ВОРОНКОВ.