У Харкові з’явився цукор по 3,20 — 3,50 гривні за кілограм. Такий подарунок народу обернувся стометровими чергами, тиснявою і вимогою, приміром, відпускати не більш як два кілограми в одні руки, тому що всім не вистачить!
Але ж справді — не вистачить. Виділені з Держрезерву 520 тонн цукру для Харківської області — кількість незначна, адже за добу в області продається приблизно 250—300 тонн. Щоправда, найближчим часом, як обіцяє керівництво області, Харківщині буде відпущено з Держрезерву ще 560 тонн солодкого піску. Ціна другої партії надходжень повинна бути ще нижча. І щоб запобігти спекуляції на цукровому ринку і простежити надходження резервного цукру в роздрібну торгівлю, задіють держінспекцію з контролю за цінами і правоохоронні органи. Але що це змінить? Ще на день згадаємо старі добрі часи. А що далі?
Безперечно, вся ця кампанія не більш ніж пропагандистський галас, бажання зробити красиву міну за поганої гри. Тверезіші адміністратори все-таки кажуть про те, що певне зниження цін можливе, але тільки з початком сезону цукроваріння.
А тим часом у Харківській області і аграрії, і переробники цукрового буряку серйозно обговорюють питання створення цукрового консорціуму. Головний принцип: бурякосійні господарства й цукрові заводи повинні розділити між собою ризики і прибуток. В обласній раді сільгоспвиробників і в асоціації “Харківцукор” зазначають, що якщо в Україні не буде дешевого цукру, то вітчизняна кондитерська продукція стане неконкурентоспроможною. І наш ринок заповнять російські, польські, турецькі кондитерські вироби. Харківська кондитерська фабрика вже нині через високу ціну на цукор випускає карамель з нульовою рентабельністю.
Але якщо на проблему поглянути пильніше, то неважко здогадатися, що корінь усіх лих — у фіксованій ціні на цукор, у тім, що вирощувати буряк стало невигідно. В останні два роки ціна на цукор була фіксована, галузь залишалася ніби законсервованою від контакту із зовнішнім світом. Хоча вартість техніки і пального постійно зростали. У підсумку кожне третє господарство області перестало обробляти буряк, і цукрозаводи залишилися без сировини. А два цукрові заводи в області взагалі закрилися, устаткування порізали на металобрухт. Друга причина падіння інтересу до вирощування буряку — невчасні розрахунки переробників за здану сировину. Лише торік сільгоспвиробники з цієї причини недоодержали від цукрових заводів 253 млн. гривень. Але замість того, щоб розробляти серйозну програму відродження галузі, влада створює на ринках торговельні точки з продажу продуктів із запасів Держрезерву. Це і є соціально орієнтована економічна політика?

Харків.