Про свою партизанську одіссею у Словенії, яка тривала із вересня 1944-го по травень 1945-го, Дмитро Порфирович Садовий довго нікому не розповідав. Учасником бойових дій він не вважався, хоча і воював. Але на День Перемоги за бокалом вина у колі рідних і близьких він нерідко співав словенські партизанські пісні.
Учасником бойових дій його визнали вже в незалежній Україні, три роки тому, коли ветерану надіслали відповідні документи зі Словенії. Добре, що земляки допомогли скласти лист у посольство.
Як же уродженець села Ланцеве Куйбишевського району став словенським партизаном?
— Коли нашу місцевість окупували німці, вони почали посилати молодь на примусові роботи до Німеччини, — розповідає ветеран. — Спочатку я потрапив на вугільну шахту в Рурський басейн. Потім в Австрію на рудник, де добували слюду.
Табір був розташований в Альпах. Всюди гори, краса така, але невільникам було не до цього. Праця — каторжна, а годували — погано.
Одного разу в табір навідалися словенські партизани. Розігнали охорону, а остарбайтерів загітували на боротьбу з окупантами. На шляху до австро-югославського кордону втікачів догнали нацисти.
— Із 90 чоловік, — пригадує Дмитро Порфирович, — живими залишилося тільки шестеро.
Дмитро Садовий вивчив словенську мову, а також місцеві пісні.
Після війни Д. П. Садовий пройшов фільтр спецслужби «Смерш» і повернувся додому.
Усе життя пропрацював у місцевому колгоспі. Із дружиною Уляною Яківною вони виховали чотирьох дітей: дочок Людмилу, Валентину, Наталію, сина Віктора. Мають 8 онуків і 2 правнуків.

Запорізька область.