Вважає народний депутат з Дніпропетровщини В’ячеслав Анісімов — автор законопроекту про відповідальність Президента України перед народом. Аргументація парламентарія не нова: обравши ту чи ту особу на високий державний пост, народ не має реальних механізмів покарання такого обранця за неналежне виконання своїх обов’язків. Це стосується не лише Президента України, а й інших високопосадовців. Два попередні «батьки нації», наламавши у державі дров, залишилися непокараними.

 Як, до речі, і низка народних депутатів кількох скликань ВР поспіль, здатних замилити очі виборцям своєю «державницькою політикою» або простим перевіреним способом — балотуванням наступного разу в іншому виборчому окрузі.
Навіть зняття з посади глави держави у порядку імпічменту не можна де-юре вважати кримінальним покаранням, а лише звільненням з роботи. Та й таке звільнення, виписане у нашій Конституції, на практиці виявилося певною фікцією. Достатньо пригадати неодноразові кількарічні спроби низки народних депутатів, зокрема Григорія Омельченка й Анатолія Єрмака (уже покійного), домогтися порушення процедури імпічменту тодішнього глави держави Леоніда Кучми, до якого парламентарії мали не лише моральні, а й кримінальні претензії. Хоча вимагали від колег по парламенту, здавалося, елементарного і край справедливого кроку: давайте розпочнемо процедуру імпічменту Президента, дамо змогу слідчим розібратися у звинуваченнях на адресу найвищої державної особи і, вже виходячи з результатів, або відправимо її у відставку, або ж знімемо, можливо, необгрунтовані звинувачення. Остання обставина, здавалося б, мала зацікавити у дійовості такої процедури і самого звинуваченого у багатьох гріхах главу держави.
Такою самою фікцією виявилася надана Конституцією і законами України можливість невдоволеному господарюванням Леоніда Даниловича народу змінити його на кращого на позаминулих президентських виборах.
Як вказує інформуправління апарату ВР, своїм законопроектом депутат В. Анісімов «пропонує створити правову основу для надання можливості кожному українському виборцю дати у демократичній формі оцінку діяльності Президента України, з настанням юридичних наслідків для особи останнього». Бо «тільки через сувору відповідальність усіх гілок влади в Україні може бути створено підґрунтя розбудови демократичного, громадянського суспільства, а на цій основі набуті дійсні гарантії прав і свобод людини і громадянина, нарощування економічної могутності держави, підвищення добробуту населення, утворення відкритої, компетентної та ефективної влади».
Про сам механізм ми розповімо нашим читачам пізніше, після опрацювання документа профільним парламентським Комітетом з питань правової політики та пропозицій і зауваг до нього решти законодавців. Не виключено, що їм і тут доведеться «поламати списи», адже найзатятіші прихильники нового глави держави можуть побачити у запропонованих нормах загрозливий «підкоп під нашого», а їхні політичні опоненти навпаки — захочуть підсилення цих норм. Автор документа інтригуюче наголошує, що принциповою відмінністю законопроекту є відсутність аналогічних законів у сучасній світовій практиці. Сьогодні ж очевидне і незаперечне одне: дійова процедура покарання можновладців забарилася принаймні на десятиліття. Ми мали «повне право» помилитися під час чергових виборів і мали усічену до непристойного можливість на виправлення цих помилок демократичним шляхом.
Зрозуміло, ніхто з нас, свідомо обираючи нового главу держави, не хоче покарання своєму обранцю, але кожен мусить мати гарантію, що такого справедливого покарання за нашої ініціативи жоден Президент не уникне. А так само і доброго слова чи й державної нагороди. Депутат Анісімов зауважує, що на ділі у нас не передбачене і нагородження Президента України за належне виконання своїх обов’язків, що теж є прогалиною у законодавчому полі.
Також проблема. З одного боку, совісному главі держави не з руки чіпляти самому собі медальки і присвоювати почесні звання. З другого боку, хто нині і за яким механізмом може визначити, чи достойний глава країни державної нагороди. Досі ж бачили іншу — глумливу, практику: народ не обирає Президента на другий термін, що вже є показовою оцінкою його діяльності, до цього докладає руку його суперник у виборчих перегонах — ущент розкритиковує. Одначе, перемігши у виборах, цей самий опонент-критик нагороджує свого попередника орденами Ярослава Мудрого і Зіркою Героя...