Нещодавно Голосіївський суд Києва виніс вирок у справі трьох осіб, яких визнано винними у здійсненні вибуху в приміщенні Дарницького суду столиці в лютому 2004 року. Цим актом зловмисники намагалися перешкодити судові винести вирок, проте, як показали подальші події, постраждав внаслідок вибуху не тільки суд, а й усі мешканці Дарницького району. У травні—червні 2005-го суд припинив роботу через відсутність належних умов для відправлення судочинства. Приміщення райсуду до сьогодні залишається напівзруйнованим. І судді оголосили страйк, доки їм не буде надано іншого приміщення.
Зрозуміти суд можна: кому схочеться працювати в умовах, коли на тебе будь-якої миті може завалитися стіна або стеля? Та чи бажають судді зрозуміти людей, які, напевно ж, не від хорошого життя змушені просити в держави судового захисту? Цікаво, чи когось хвилює, що люди чекають на життєво важливі для них рішення, що чимало обвинувачених та підсудних мають провести цей час у слідчих ізоляторах із надією, що колись у суду дійдуть руки і до їхніх справ? А вироки, між іншим, бувають виправдальними. Хто відшкодовуватиме виправданим збитки за час, марно проведений у СІЗО? Це вже не кажучи про те, що сам факт відсутності у районі суду не міг не вплинути на правопорядок. Потенційні правопорушники кодекси читають і, гадаємо, знають, що, наприклад, адміністративне стягнення (а чимало з них накладається судом) може бути накладене не пізніш, як через два місяці з дня вчинення правопорушення. Суд не працює — роби, що хочеш, ніхто не покарає! То й доводиться замислитися: справа в грошах чи в небажанні щось робити?
— Проблема з приміщенням Дарницького районного суду міста Києва вирішується в двох напрямках, — пояснив заступник голови Державної судової адміністрації (ДСА) Леонід Богданов. — Спершу ми підбираємо приміщення, в яке можна було б тимчасово переїхати суду, і паралельно ведуться роботи з проектування й будівництва нового приміщення. На жаль, тут ми є заручником міської влади, тому що, по суті, ДСА не має ні приміщень, ні площі.
А місцева влада запропонувала Дарницькому судові освоїти... дитячий садок. Яким чином там можуть поміститися 21 суддя з помічниками, секретарями та іншим персоналом — невідомо, але принаймні суд міг би хоча б частково продовжувати роботу. Проте голову суду Богдана Вавринчука такий варіант явно не влаштував.
— Влада та чиновники не розуміють, що таке суд, і не бажають розуміти, — обурюється він. — Вони думають, що суддю можна посадити в будь-яке приміщення розміром два на два метри, і він буде працювати, при цьому не задумуючись, що суддя повинен розглядати цивільну чи кримінальну справу в залі, де мають сидіти прокурор, секретар, адвокат, підсудний чи сторони, свідки, сторонні люди, що цей зал має відповідати вимогам процесуального закону, що сторони повинні мати можливість ознайомитися з матеріалами справи, написати заяву.
Не пройшла й ідея переселити до садочка Дніпровський суд, щоб Дарницький зайняв його місце. В результаті на сьогоднішній день Дарницький суд розкиданий по всьому району: 8 суддів працюють у гуртожитку (проти чого, до речі, активно протестують мешканці гуртожитку, побоюючись нового вибуху), 4 у військкоматі, двоє у ЖЕКах, один у Дніпровському райсуді. І намагається в таких умовах якось виконувати свої завдання.
— Справи ми розглядаємо в таких кімнатках, де людина навіть не має можливості сісти, тобто працюємо в екстремальних умовах, — пояснив Богдан Вавринчук. — На мою думку, це неповага до суду, а отже, неповага до людей, оскільки через такі незручності людина, наприклад, не може прийти й ознайомитися зі справою. Яка ж це судова влада, коли вона не може мати свого нормального приміщення? Для всіх інших органів державної влади приміщення є, а для суду немає ні старого приміщення, ні грошей на побудову нового.
Як пояснив Леонід Богданов, у Києві найгірша ситуація зі станом приміщень для судів по всій Україні. У регіонах майже не залишилося аварійних приміщень. Зате в Києві один тільки Оболонський суд у пристойному стані. Місцева влада проблему пояснює тим, що в Києві вже все приватизовано, а своїх приміщень вона не має. При цьому ця сама київська влада щедро роздає будівельним компаніям дозволи на зведення багатоповерхівок по всіх куточках столиці, а от на приміщення для суду місця чомусь не знаходить...
«Нам дуже шкода людей, вони ж повинні якось захищати свої права», — каже Богдан Вавринчук. Проте не схоже, щоб когось особливо цікавили права людей. Суд, здається, більше переймається приміщенням, ніж розглядом справ. За великим рахунком, для людини краще було б, якби її справа розглядалась у кімнатці два на два метри, ніж чекати невідомо скільки, доки судові нададуть нормальне приміщення. І невже, щоб привернути увагу до насущних проблем судової влади, треба було на півтора місяця залишити жителів цілого району столиці без будь-якої можливості судового захисту, принаймні у цивільних справах?
Юлія Єлтунова, Наталя Вiламова.
