Якщо трапиться соціологам проводити опитування, яка подія нинішнього року вразила найбільше, херсонці, найімовірніше, пригадають жахливу трагедію, що сталася в обласному центрі 6 липня. Перед входом до апеляційного суду Херсонської області живцем згорів 73-річний пенсіонер з міста Скадовська Іван Куліда. Відлуння трагедії миттєво докотилося до столиці — наступного дня на площі перед Верховною Радою облив бензином та підпалив себе мешканець Нової Каховки Юрій Ляшенко. А кількома місяцями раніше ЗМІ повідомляли про такий само намір Віктора Надточія, фермера з Бериславського району. Мотиви, що підштовхнули херсонців на відчайдушний крок, схожі, як дві краплі води: незгода з рішеннями судових інстанцій.

Проводжали усім містом


...На яскраво-зеленому газоні перед сходами апеляційного суду — змарніла трава. Через кілька днів після трагедії хтось поклав сюди живі квіти, котрі ... одразу зникли. У храмі Феміди кажуть, що не причетні до цього. Шкодують, що загинула людина, «але не треба влаштовувати тут кладовище, бо працювати психологічно нелегко».
Психологічний момент відчуваєш і у приморському Скадовську.
...Розпитуючи, як дістатися до автотранспортного підприємства, де працював Іван Куліда, цікавлюсь у співрозмовників, що вони знають про трагедію. Кажуть, такого похорону ще не бачили. Не було на ньому лише тих, хто працює в АТП, — побоялися, кажуть, гніву директора, котрий нібито заборонив. Про небіжчика — тільки добрі згадки. Шанований чоловік був у колективі, все життя крутив «баранку» автобуса. Уважний завжди до пасажирів: допоможе й речі піднести, й зупинить, де попросить літня людина. А коли якось знайшов Куліда у салоні гаманця з великою сумою грошей, з ніг збився, а таки знайшов господаря! Роботу свою дуже любив і, коли пішов на пенсію, не залишив її. Бо як можна байдуже щодня дивитися на рідне підприємство, ворота якого — якраз напроти домівки? Тож продовжував обслуговувати земляків. А пенсію віддав одній із співробітниць, яка дуже бідувала: дитину навчала в інституті, підробляти доводилося, де тільки можна.
Створивши разом з сином одне з перших у місті приватних підприємств, Іван Григорович продовжив благодійництво. Колишні колеги, що працювали на акціонованому підприємстві, йшли по допомогу не до керівництва АТП, а до Куліди. До загибелі, переконані скадовчани, довело його загострене почуття справедливості — дуже переймався тим, що незаслужено скривдили пенсіонерів-ветеранів підприємства.


«А за адвоката — сам колишній голова суду»


У дворі Галини Нартової зібралися всі, хто тієї чорної середи зранку був у Херсоні. В апеляційному суді розглядалася скарга директора АТП-16544 Володимира Носкова, подана ним на рішення Скадовського районного суду, ухвалене більше року тому на користь ветеранів.
— Не знаємо, як удалося Носкову оскаржити рішення через такий тривалий час, але нелегко змагатися в суді з тим, у кого за адвоката — вчорашній голова районного суду Анатолій Забавський, — зітхають пенсіонери.
До зали засідань літні люди, більшості з яких — за вісімдесят, дісталися з великими труднощами. Наче навмисне справу розглядали на останньому поверсі висотної будівлі з крутими сходами. Надія на торжество справедливості і здорового глузду тільки й підтримувала дух людей.
Початку засідання чекали півтори години. А коли хтось під час слухання зауважив, що важко старим, особливо чотирьом інвалідам першої групи, суди відвідувати, головуюча кинула: отож нічого й їздити, сидіть, мовляв, удома! Іван Куліда, який був присутній як співчуваючий, наче від удару, аж задихнувся від тих слів.
— І Носков, і Забавський почувалися впевнено, здавалося, рішення суду їм уже відоме. Для нас же воно було просто вбивчим, адже що означає — повернути справу на новий розгляд? Більше трьох років ми боролися, доки суд виніс рішення на нашу користь. І тепер усі митарства по новому колу? Хто до того дня, як все закінчиться, доживе? Вже й так скільки людей не дочекалися, повмирали. Так із болем розмірковують згорьовані люди.


Прокурор обману не побачив


Директор АТП Володимир Носков зустрів журналіста холодно.
— Усе в суді, йдіть запитуйте там. Я підняв особову справу Куліди, там — не одна догана за роботу. Але допомогу на поховання ми надали. Щодо акцій, нічого не скажу, але подаватиму до суду на скаржників за те, що підривають мою репутацію, і вимагатиму відшкодування морального збитку!
Забігаючи наперед, скажу: не було меж обуренню такою цинічною нещирістю тих, хто працював з покійним. Адже портрет шофера Куліди з Дошки пошани не знімали ніколи! Щодо допомоги на поховання. Дорогою назад наздогнав мене дзвінок: «Неправда, допомоги Носков не надавав, та ми б ніколи і не взяли її від нього!» — схвильовано говорив син Куліди, Сергій Іванович, з яким не вдалося зустрітися у Скадовську.
А обіцянку щодо скаржників Володимир Іванович виконав — кілька разів стояли вже ветерани перед судом, пояснюючи, чому завдали моральної шкоди Носкову.
Не повірите — по 10 тисяч гривень з 23 пенсіонерів зажадав отримати директор. На суд їм, до речі, треба їздити у сусідній Каланчацький район. Як добиратися людям? Нема тепер Куліди, який возив...
У присутності директора голова спостережної ради автопідприємства Галина Якобчук довго переконувала кореспондента, що акції люди віддали Носкову самі — «щоб уберегти АТП від розвалу».
— Нас усіх об’їжджали по домівках і пропонували підписати незаповнені бланки, начебто для обов’язкової перереєстрації наших акцій. І щоразу наголошували: «Ви ж не хочете, щоб розвалилося підприємство?» — розказують акціонери.
До Куліди не зверталися, тож він від цієї оборудки не потерпів.
Пройшло чимало часу, коли пенсіонери отримали витяги з реєстру і дізналися, що у них на руках залишилося по 100 акцій замість 2000, що були. Решту, пояснили їм на підприємстві, вони... продали Носкову.
Та прокуратура, куди звернулися обмануті люди, не виявила обману. Утім, декому з найзатятіших Носков акції повернув, пошматувавши липові договори — ветерани показали такий зібраний з клаптиків аркуш. Куди лишень не зверталися вони! Відповідь одна: «Йдіть до суду».
«Оборудка здійснена під впливом обману. Визнати договори купівлі-продажу недійсними і привести сторони до попереднього стану. Закритому акціонерному товариству «Досвід» (реєстратору акцій. — Авт.) повернути позивачам акції» — це з рішення районного суду, котре більш як через рік оскаржив Носков і домігся скасування.


Хто довів до самогубства?


«Я йду на самоспалення, щоб захистити нещасних пенсіонерів», — написав перед смертю Іван Куліда. «Сподіваюсь, хоч цим я вам допоможу!», — вигукнув він, чиркаючи запальничкою.
Наступного дня після самострати апеляційний суд поспішив розіслати херсонським ЗМІ заяву, що Іван Куліда до суду не має стосунку: ні позивачем, ні свідком , ні захисником він не виступав.
— Як можна вважати, що він загинув, щоб захистити людей, адже він не був ані адвокатом, ані громадським захисником, — тлумачать журналістам в Херсонському апеляційному. Що ж, за буквою закону слуги Феміди праві.
Слідом за повідомленням суду до редакцій надійшла заява обласної прокуратури: «Порушено кримінальну справу за фактом доведення до самогубства».
І хто ж буде відповідачем у ній, точніше, обвинувачуваним? Цього у прокуратурі пояснити не беруться. «Я переглянув усі такі справи, їх в Україні було 17, утім цей випадок — абсолютно нетиповий», — каже прокурор Анатолій Майдан.
У Скадовську сприймають усе те скептично: так, відволікаючий маневр, спустять усе на гальмах.
«Винуватці повинні бути покарані» — цими словами завершується передсмертна записка Івана Куліди. То хто відповість за його смерть?
...Біля Верховної Ради України тривалий час протестують семеро жителів Херсонщини. Куди тільки не звертаються мої земляки, шукаючи захисту від несправедливості! «Судіться — тільки суд може вирішити справу», — усе частіше чують люди.
Чи під силу суддям в суспільстві, ще далекому від ідеалу, чинити правосуддя?
P. S. Коли матеріал був готовий, до Херсонського корпункту «ГУ» зателефонував з Києва Віктор Надточій. Він повідомив, що херсонських пікетників, котрі шукають правди в столиці, прийняла Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко і пообіцяла створити комісію, яка детально вивчить справу кожного. У голосі бериславського фермера я відчула надію...

Херсон — Скадовськ.