Хвороба*

Україна — хворе суспільство. Причому про цю хворобу ми говоримо сьогодні, на жаль, і у прямому, і у переносному сенсі. У виступах наших авторитетів від охорони здоров’я ми чуємо невтішну інформацію про погіршення стану здоров’я громадян, негативну динаміку у демографічній ситуації. Дедалі частіше лунають виступи про те, щоб внести зміни в статтю 49 Конституції України, яка гарантує право на охорону здоров’я, медичну допомогу, медичне страхування та умови для ефективного й доступного для всіх громадян медичного обслуговування.

Гарант Конституції, Президент України Віктор Ющенко, йдучи на вибори, декларував захист права громадян України на безкоштовну медицину. І тому дуже дивує, що саме сьогодні в оточенні Президента починаються розмови про внесення змін до цієї статті.
Ті, хто хоче сьогодні внести зміни у статтю 49, а також ті, хто каже, що вона заважає працювати — це саме ті, хто планує розпочати приватизацію у сфері охорони здоров’я. Саме ця стаття стримує корупцію в медицині, і невідомо, що було б із системою охорони здоров’я сьогодні в Україні, якби ці зміни було реалізовано.
Досить робити популістські заяви, треба займатися конкретними діями. І робити це потрібно не з точки зору політичної доцільності, а з точки зору потреб українського народу. Не статтю Конституції потрібно міняти, а підхід до реформування.
Мною спільно з групою фахівців та профспілками медичних працівників було розроблено законопроект «Про законодавчі засади охорони здоров’я», який було подано у Верховну Раду в лютому 2003 року.
Необхідність цього законопроекту зумовлена реальними політичними та соціально-економічними процесами: глобальними структурними процесами в економіці, зниженням рівня і погіршенням якості життя більшості громадян, критичною демографічною ситуацією, незадовільним станом здоров’я населення, низькою економічною ефективністю використання ресурсів охорони здоров’я, недосконалою системою оплати праці лікарів та інших працівників сфери охорони здоров’я.
Так, витрати на охорону здоров’я України становлять до 3 відсотків від ВВП (якщо частка від ВВП на потреби охорони здоров’я становить менш як 5 відсотків, то, за оцінкою ВООЗ, це свідчить про непрацездатність галузі). У структурі видатків на охорону здоров’я України понад 60 відсотків виділених коштів припадає на фонд оплати праці та його нарахування (якщо питома вага заробітної плати в структурі витрат на охорону здоров’я становить більш як 30 відсотків, то, за оцінкою ВООЗ, це свідчить про відсутність процесу відтворення галузі).
Отже, ресурси охорони здоров’я практично вичерпані, і без рішучого здійснення реформи галузі буде неможливо втримати контроль за станом здоров’я населення, насамперед за інфекційними захворюваннями та хворобами, які зумовлюють більшу частку смертності та інвалідизації осіб працездатного віку, що досягли критичної межі.
В умовах гострої нестачі коштів різко активізується тіньовий ринок медичних послуг. Дедалі більша частка медичної допомоги стає платною, посилюється нерівність у доступності медичної допомоги для різних верств населення, що є порушенням конституційних прав громадян на безкоштовну медичну допомогу, гарантовану статтею 49 Конституції України.
Необхідність реформування галузі викликана не тільки дефіцитом коштів державного бюджету. Так, Конституцією України визначені нові майнові відносини, які передбачають приватну та комунальну форми власності. Значних змін зазнала система формування та розподілу державного бюджету, макро- та мікроекономічні засади формування та перерозподілу валового національного продукту. Все це потребує вироблення нових підходів до організації, управління та фінансування охорони здоров’я.
З точки зору світового досвіду система медичного забезпечення розглядається як соціальний захист, який надається суспільством своїм членам за рахунок суспільних заходів і здійснюється у формі безоплатної та платної медичної допомоги, обов’язкового та добровільного медичного страхування, а також спеціальних додаткових медичних програм.
Тому вирішальне значення у досягненні основної мети реформування галузі мають такі принципи: доступність медико-санітарної допомоги; профілактичні засади охорони здоров’я; багатоканальність фінансування і медичне страхування. Все це вказує на необхідність кардинального доопрацювання та змін Основ законодавства України про охорону здоров’я від 19.11.1992 р.
Цей законопроект визначає цілі державної політики в галузі охорони здоров’я та заходи реформування галузі охорони здоров’я: розроблення державних комплексних та цільових програм охорони здоров’я населення; визначення пріоритетів медичної допомоги та обґрунтування переліку і обсягу гарантованого рівня безоплатної медичної допомоги громадянам у державних і комунальних закладах охорони здоров’я; розвиток первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини; проведення реструктуризації галузі з метою ліквідації диспропорцій у розвитку різних видів медичної допомоги, раціоналізації амбулаторно-поліклінічної та стаціонарної допомоги; створення системи забезпечення і контролю якості надання медичної допомоги на основі розроблених показників якості; удосконалення порядку акредитації закладів охорони здоров’я та атестації медичних і фармацевтичних працівників.
Законопроектом передбачається реформування економічних засад системи охорони здоров’я, що спрямовуватиметься на створення прозорих фінансово-економічних механізмів цільового накопичення та адресного використання коштів, необхідних для реалізації в повному обсязі конституційних прав громадян на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. З метою досягнення належного рівня здоров’я населення держава зберігатиме контроль за механізмами забезпечення обсягу та якості медичної допомоги, які поступово збільшуватимуться за рахунок бюджетного фінансування та залучення додаткових джерел фінансування.
Джерелами фінансування охорони здоров’я мають бути кошти державного та місцевих бюджетів, кошти загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування та добровільного медичного страхування, кошти накопичувальних фондів територіальних громад і благодійних фондів, благодійні внески та пожертвування юридичних і фізичних осіб, кошти, одержані за надання платних медичних послуг, а також інших джерел, не заборонених законодавством.
Управління у сфері охорони здоров’я має забезпечуватися Міністерством охорони здоров’я України як головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сферах охорони здоров’я, санітарного та епідемічного благополуччя населення, створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів і виробів медичного призначення; Міністерством охорони здоров’я Автономної Республіки Крим, управліннями охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій; на районному та міському рівні управлінські функції виконують районні та міські лікарні (або інші заклади охорони здоров’я), які визначені центральними для району, міста. У системі управління у сфері охорони здоров’я реалізується принцип децентралізації зі збереженням відповідальності за результати діяльності на кожному рівні системи.
Водночас передбачається збереження управлінської вертикалі для забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я, дотримання державних соціальних нормативів у цій сфері та єдиних галузевих норм.
Територіальна громада забезпечуватиме контроль за наданням та фінансуванням медичної допомоги понад гарантований державою базовий стандарт якості загальнодоступної медичної допомоги.
Державно-комунальна модель передбачає створення двох секторів медичної допомоги: сектора загальнодоступної медичної допомоги та сектора додаткових можливостей у сфері охорони здоров’я.
Сектор загальнодоступної медичної допомоги забезпечуватиме охорону, зміцнення та відновлення здоров’я населення з використанням технологій, що визначаються базовим стандартом якості загальнодоступної медичної допомоги, постачання населенню найнеобхідніших лікарських засобів та виробів медичного призначення, перебування у стаціонарі. У межах сектора надаватиметься достатня для забезпечення базового стандарту якості загальнодоступна медична допомога усім категоріям населення за всіма видами захворювань, травм, під час вагітності та пологів.
Сектор додаткових можливостей сприятиме задоволенню потреб громадян в охороні здоров’я, що передбачає використання технологій, рівень яких перевищує загальнодоступні стандарти.
Водночас надання медичної допомоги у межах сектора додаткових можливостей не підмінятиме допомоги, яка надається в межах сектора загальнодоступної медичної допомоги. Держава зберігатиме за собою зобов’язання щодо захисту конституційних прав громадян на охорону здоров’я та медичну допомогу, контролюватиме якість надання медичних послуг закладами охорони здоров’я всіх форм власності.
Для раціональнішого розподілу коштів, оптимального використання матеріальних ресурсів сфери охорони здоров’я, підвищення ефективності медичного обслуговування в межах державно-комунальної моделі буде чітко розмежовано первинний, вторинний і третинний рівні надання медичної допомоги.
Медична допомога на первинному рівні включатиме профілактичні заходи, амбулаторне лікування та стаціонарну допомогу за основними спеціальностями, на вторинному — спеціалізовану, технологічно складнішу, на третинному — високотехнологічну допомогу та лікування найбільш складних і рідкісних захворювань.
Політика держави у сфері охорони материнства і дитинства, зміцнення генофонду базуватиметься на основі забезпечення визначених законодавством прав жінок і дітей у всіх сферах життєдіяльності, здійснення заходів, спрямованих на надання соціальної допомоги молодим сім’ям, охорону праці жінок репродуктивного віку, створення умов, сприятливих для зміцнення фізичного, психічного здоров’я та соціального благополуччя дітей і підлітків, розширення їх доступу до спортивних, оздоровчих закладів, молодіжних клубів, розвиток індустрії дитячого харчування, забезпечення рівного доступу населення до служб репродуктивного здоров’я, планування сім’ї, медико-генетичного консультування, медичної допомоги жінкам під час вагітності та пологів.
Реформування фармацевтичної галузі передбачає створення та виробництво нових вітчизняних лікарських засобів; забезпечення закладів охорони здоров’я і населення якісними лікарськими засобами та виробами медичного призначення, підвищення ефективності діяльності аптечних закладів.
Зазначений законопроект розроблено відповідно до Концепції розвитку охорони здоров’я населення України, яку затверджено указом Президента України від 7.12.2000 р. № 1313\2000.
Проект закону було направлено у всі обласні ради народних депутатів у комісії з охорони здоров’я. З усіх регіонів було отримано позитивні відгуки. Усі області благають прискорити прийняття цього закону, оскільки у ньому закладено також і основні принципи соціального та правового захисту медичних та фармацевтичних працівників.
Головним науково-експертним управлінням апарату Верховної Ради України підтримано доцільність прийняття законопроекту. Але Міністерство охорони здоров’я його не підтримує, тому що в бюджеті на цей рік реалізацію витрат на оплату праці, компенсацій та соціальних виплат медичним працівникам не передбачено. Це, на думку МОЗ України, надто велике навантаження на бюджет.
І тому не дивно, що парламентський Комітет охорони здоров’я, материнства і дитинства, мотивує свою відмову тим, що розробляє свій проект закону і ось-ось подасть його на розгляд парламенту. Але йдуть місяці, а стан справ не змінюється.
Можна багато говорити про необхідність реформування та «проливати крокодилові сльози», і при цьому на практиці проводити іншу політику. Дотепер будь-які реформи медицини залишаються у вигляді декларативних заяв — до таких можна віднести намагання МОЗ «врятувати» Україну введенням сімейної медицини або ж особисто відрегулювати ціни в українських аптеках.
У Конституції України чітко виписано: кожний громадянин має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. У сучасних економічних умовах напрямком реформування повинен стати перехід від системи виключно бюджетного фінансування охорони здоров’я до нової бюджетно-страхової моделі охорони здоров’я, що базується на соціальному страхуванні. Народні депутати двох попередніх скликань розробляли законопроекти «Про бюджетну страхову медицину» та «Про страхову медицину». В попередній Верховній Раді законопроект «Про страхову медицину» був прийнятий в двох читаннях, а наше скликання не без допомоги Комітету охорони здоров’я його завалило.
Така сама доля спіткала і законопроект «Про страхову медицину», розроблений мною та народним депутатом Ігорем Шурмою. Очевидно, існуючий стан у фінансуванні сьогодні охорони здоров’я комусь дуже вигідний, тому що дозволяє приховати неконтрольовані фінансові потоки.
Конституційний Суд України своїм рішенням від 29 травня 2002 року (справа про безоплатну медичну допомогу) зобов’язав Верховну Раду законодавчо визначити поняття «медична допомога» та «медична послуга», а також перелік тих послуг, які надаються на платній основі.
Згідно із статтею 49 Конституції України та цього рішення Конституційного Суду мною було розроблено та внесено на розгляд Верховної Ради України відповідний законопроект стосовно визначення понять — що таке медична послуга та медична допомога. Його було прийнято у першому читанні, але у другому — відхилено Міністерством охорони здоров’я, мотивуючи тим, що міністерство розробляє свій законопроект.
Я вважаю, що грати на здоров’ї людей та економити на цьому аморально. Мусимо визнати, що сьогодні медицина тримається виключно на ентузіастах та чесних професіоналах. І поки держава не визнає розвиток охорони здоров’я пріоритетним напрямом, доти галузь буде приречена на злидні та корупцію.
Держава повинна визнати, що надання медичних послуг — це велике навантаження на бюджет. Але здоров’я нації — важливіше грошей. Велику частку (лікування дітей, інвалідів, військовослужбовців, державних діячів, пенсіонерів) має взяти на себе держава, за решту громадян повинні платити роботодавці. Тільки тоді можна буде відчути реальні позитивні зрушення у системі охорони здоров’я.

Раїса БОГАТИРЬОВА, народний депутат України, голова Тимчасової спеціальної комісії з проблем ВІЛ-інфекції/СНІДу, туберкульозу та наркоманії.