Кінець липня увінчався тим, що вкотре наочно було продемонстровано: в Україні верховенство належить не закону, а, як сказав аграрний міністр О. Баранівський, певним схемам заради суто бізнесового зиску окремо взятих осіб. Йдеться про тростинний цукор-сирець, завезення якого на пільгових умовах чітко регламентується Верховною Радою. А вона, як відомо, не давши згоди на цю інтервенцію, пішла на канікули.

Тоді на якій законодавчій базі 27 липня в Одесі почали розвантажувати іноземне судно із бразильським цукром-сирцем? На рейді, на підході, — ще декілька суден. Кожен, хто поставляє на наші ринки цукор-сирець, повинен сплатити 300 євро державного мита за тонну продукції, плюс двадцять відсотків ПДВ. У такому разі солодкий пісок українських цукроварів буде конкурентоспроможним. Чи буде дотримано цих вимог цього року?
Бо за останні чотири роки, сумно констатують у асоціації «Укрцукор», до нашої держави ввезено три мільйони тонн цукру-сирцю за надзвичайно низькими ставками митного збору. Пересічні українці інвестували у бразильську та інші економіки 6 мільярдів доларів. Водночас завдяки митним пільгам на тростинний напівфабрикат бюджет держави недоотримав 10 мільярдів гривень.
Подібні дії аж ніяк не сприяють розвитку вітчизняної бурякоцукрової галузі. Вони її знищують. «Цукрове шило» тепер у мішку не заховаєш. Таємне стало явним. Хто тепер заперечуватиме, що начебто дефіцит цукру, ажіотаж та цінові пристрасті довкола солодкого продукту це — не справа рук сирцевого лобі? Спеціалісти й далі продовжують стверджувати: солодкого піску вітчизняного виробництва в Україні вистачає. Торік його вироблено 1,8 мільйона тонн. Цілком достатньо. Питання — хто ж його притримує? Чому чиновники відверто гальмують внутрішню інтервенцію цукру із засіків Держрезерву?
Комусь це вигідно. Якщо тим, хто нині наче належить до опозиції, то владі і всі карти в руки: мовляв, знову ці негідники заважають нам підняти добробут народу. Якщо прибічникам Ющенка, то чергового скандалу у верхах слід очікувати вже в серпні.
А якщо і цю «цукрово-тростинну оборудку» спустять на гальмах, народ однозначно дійде свого висновку: «Рука руку миє...».
Приміром, з нафтопродуктами все зрозуміло. Україна не має достатньо своїх ресурсів, щоб забезпечити ними господарський комплекс, власну економіку. Тож і «сидить на голці» у країн, де цієї сировини достатньо. Але Боже борони посадити нашу державу на «тростинну голку», коли ще зовсім недавно вона мала славу сировинної бурякоцукрової держави.
Як я й передбачав, прогноз Першого віце-прем’єр-міністра А. Кінаха, що ціна на бензин зросте максимум на 10 відсотків, уже в липні луснув, як мильна бульбашка. Літр 95-го бензину дотягує подекуди до 3,80 гривні. Вартість пального буде рости і далі. По-перше, росте ціна на нафту на світовому ринку. А ми до нього прив’язані, бо своєї нафти обмаль. По-друге. Росія знову підвищила експортне мито на «чорне золото». Це мито Росія переглядає раз на два місяці з урахуванням ринкових коливань. Нагадаю, що за часів «друга Кремля» Віктора Януковича експортне мито було всього 30 доларів. Відтоді до сьогодні ціна на нафту зросла на 60 відсотків, а мито — майже вп’ятеро. Не провівши у президентське крісло лояльного до себе політика, втративши політичний контроль, Кремль встановлює контроль економічний. Чи, може, я помиляюсь? Тоді доплюсуйте до аргументів те, що чотири із шести наявних на території України НПЗ фактично контролює російський капітал. 87 відсотків сировини на українські НПЗ надходять з Росії. Далі на цю тему говорити не будемо. Але однозначно ціни на бензин у серпні також зростатимуть. Цікаво, який прогноз дасть А. Кінах?
Липень запам’ятався ще й тим, що Кабмін провів супердовге (цілісінький день) засідання, підбиваючи підсумки «кроків успіху» за перше півріччя. Дивно: якщо цілий день говорили про успіхи, то чому в закритому режимі. Життя показує, що розмов про успіхи вистачило б на годину.
Так, треба віддати належне урядові у справі істотного поліпшення матеріального становища найнужденніших верств населення. Але економіка загалом пригальмувала. І досить відчутно. А у будівництві вже наявний спад за підсумками першого півріччя (-7,3 відсотка). Водночас споживчі ціни на цей період зросли на 6,4 відсотка. Чи не свідчить падіння обсягів будівництва про розчарування інвесторів в уряді?
Приріст ВВП за перше півріччя найнижчий за останні роки — 4 відсотки (торік було 13,2 відсотка). У планах уряду було 8,2 — за підсумками року. Згодом Мінекономіки знизило цей показник до 8 відсотків. А, перебуваючи в Японії, В. Ющенко назвав нову цифру очікуваного приросту цьогорічного ВВП — 6—6,5 відсотка... Схоже, що реальне життя через шість місяців видасть «на-гора» свою цифру. На жаль, вона коригується не у бік збільшення. Добре було б, щоб я помилився. Щиро собі цього бажаю.
Наприкінці місяця Юлія Тимошенко пройнялася проблемами хліборобів. З її слів стало зрозуміло, що, на відміну від «бензинової», «м’ясної», «цукрової», «хлібної» кризи не буде. Головне, щоб селяни продавали хліб на біржах, а не трейдерам-посередникам. Але кого в країні більше — тих чи тих? Уже начебто розпочав закупки зерна за ціною 620—630 гривень за тонну пшениці третього класу Держрезерв. Згорають від нетерпіння заповнити і комори ДАК «Хліб України» і новостворений Аграрний фонд. Але за планового валового збирання у 37 мільйонів тонн зерна і експортних 10 мільйонах тонн названі структури не в змозі купити й половини того, що залишиться. Що робити? Діяти за старою схемою —  продавати за безцінь посередникам? Хотілося, щоб так не сталося.
У липні для поліпшення керованості галуззю народилося нове старе Міністерство вугільної промисловості. Президент В. Ющенко повернув міністерство, яке за часів його прем’єрства у 1999 році було ліквідовано. Тепер в Україні налічується близько 400 державних вугільних підприємств. Цього року у галузь було вкладено близько 700 мільйонів доларів. Більшість, хто знає проблему галузі, створення міністерства сприймає позитивно. Нині вугільним басейнам держави загрожує криза перевиробництва. Водночас до нас надходить вугілля з Росії та Польщі — до 5 мільйонів тонн. Хоча не варто сподіватися на швидке розв’язання шахтарських проблем, які накопичувалися роками.
Не можна обійти увагою вдалий липневий інвестиційний доробок В. Ющенка. На початку місяця на VІІІ Економічному форумі «Україна—Польща» він «прорубав» вікно в Європу, коли вирішив долю багатостраждального нафтопроводу «Одеса—Броди—Гданськ». А завершив місяць тим, що привіз з Японії мільярд доларів інвестицій. Для країни з бюджетом чотири трильйони доларів це — дрібниця, а для нас — великі гроші. Японців залучають до розбудови транспортної інфраструктури нашої держави.
І на закінчення. Ні, не про погоду. А про багаторічне явище на теренах нашої держави. У липні в Україні тривали корпоративні війни. Завдяки «рекогностуванню» судів проходили вони з перемінним успіхом. Часом вони спалахували на загальнодержавному рівні, а часом — носили локальний, місцевий характер. До повного закінчення корпоративних війн в Україні ще далеко.