Ще на зорі ХІХ століття, коли центральну площу Полтави почали активно забудовувати у стилі «а-ля Санкт-Петербург», на місці колишнього Кадетського корпусу мала з’явитися міська гімназія. Однак коштів на її спорудження у скарбниці весь час бракувало, тому місце під забудову не один рік пустувало. Так у вже сформованому ансамблі Круглої площі з’явилася своєрідна «дірка». Вона добряче муляла очі і владі, адже поруч — резиденції губернатора та віце-губернатора. І тоді чиновники знайшли доволі оригінальне рішення, випробуване свого часу ще графом Потьомкіним. Міська управа ухвалила збудувати з дерева... макет гімназії в натуральну величину — для «улучшения приятности взору».

Цю споруду полтавці так і називали — будиночок із декораціями. Простояв цей дивний витвір окозамилювання добрий десяток років, і лише після прийняття рішення про відкриття у Полтаві Кадетського корпусу на його місці у 1840 році з’явилася капітальна споруда військового закладу, яка органічно замкнула центральну площу міста.
Відтоді понад 150 років у цьому приміщенні господарювали військові: спочатку кадети, а після Жовтневої революції — артилеристи. Тут були артилерійські курси, артучилище і, зрештою, — Вище військове зенітно-ракетне командне училище, яке кілька років проіснувало і за часів незалежності України.
Після розформування навчального закладу в житті архітектурної пам’ятки настав чорний період. Міська влада довгий час не могла знайти застосування величезній будівлі зі специфічним внутрішнім плануванням. Щоб зберегти якоюсь мірою відповідний профіль, тут думали відкрити навіть школу міліції, але коштів на реконструкцію тоді у міліцейському відомстві не знайшлося. А тим часом приміщення руйнувалося, розграбовувалося... Зрештою, будівлю передали місцевому технічному університетові, але й той не в змозі був її «проковтнути», освоївши лише частину приміщення.
Скандал виник під час Помаранчевої революції, коли з’ясувалося, що під шумок міська влада «провернула» продаж приміщення. І, кажуть, за «дуже смішною ціною». Що й стало приводом для місцевих революціонерів додати ще один факт до звинувачень «злочинної влади». Бо й, справді, все було зроблено без найменшого натяку на прозорість.
— Приватизація приміщення взагалі проходила під грифом «цілком таємно», — свідчить депутат Полтавської міської ради Микола Білокінь. — Про забезпечення інформаційної прозорості процесу приватизації цього об’єкта не могло бути й мови. Депутати міськради самі дуже здивувалися, коли дізналися про продаж пам’ятника архітектури. Схоже, їм наприкінці року підсунули «зашифроване» розпорядження міськвиконкому — і пройшло!
Хай там як, але прозорість не стала прозорішою й досі. Питання про те, хто новий господар колишнього Кадетського корпусу, за яку суму його продали і що тут буде далі, десятки разів порушували відтоді не лише на мітингах, а й у владних коридорах, місцевій пресі, та керівництво міськради — ні пари з вуст. Тому полтавці й нині не знають, що за «фірма» має з’явитися в історичному центрі міста. Це й справді нагадує історію про отой будиночок з декораціями. Тільки тоді чиновники «для улучшения приятности взору» прикривали дійсність дощаними щитами, а тепер — просто ... мовчать.
Може, й справді є що приховувати?
До речі, за свідченням того ж депутата М. Білоконя, тільки торік у Полтаві продали 25 об’єктів міської комунальної власності, з яких 24 приватизовано шляхом прямого викупу і лише один (!) — через аукціонні торги.

Полтава.