Після останніх бурхливих парламентських тижнів епіцентр політичних подій традиційно перемістився в розташований нижче будинок по вулиці Грушевського — у Кабмін та в головну будівлю на Банковій. Новоспечені опозиціонери-мільйонери розчаровані. Дві гілки державної влади — законодавча і виконавча — привселюдно уникнули такого бажаного для декого “внутріусобчика” з ключовою фразою “ти сам такий”. Глава держави Віктор Ющенко домовився з керівником уряду Юлією Тимошенко і Головою Верховної Ради Володимиром Литвином “жити дружно” і підписати політичний пакт про співпрацю уряду й ВР. Вийшло не лише дохідливо й переконливо, а й навіть мимохідь у піку політичному опонентові, який під час минулої виборчої кампанії щось “муркотів” про “шкодливого кота Леопольда”. І хоча багато хто навіть з політичних однодумців (як от битий у цих справах лідер соціалістів Олександр Мороз) скептично поставився до старого прийому підписання різних політугод, одначе ця, на відміну від попередніх, може виявитися для деяких політичних сил справді доленосною. Маю на увазі вималюваний у політпрогнозах пакт на ймення “виборчий блок “Народний союз НУ”—Батьківщина і Народна партія України”.
Одначе обидві гілки влади, подавши одна одній руки і не завдавши зайвого клопоту третій владі — судовій, необачно забули про четверту... На зловтіху тим самим “мільйонерам-опозиціонерам”. Президент, зачеплений за живе дошкульною публікацією про об’єкти розкошів сина Андрія, неприпустимо зірвався в діалозі з журналістом “Української правди” і заговорив голосом свого політично збанкрутілого попередника.
Готовий зрозуміти Віктора Андрійовича як батько, але не як журналіст. Як батька п’яти дітей, але не як батька нації. Наші старші сини — майже однолітки. Коли днями з кишені мого найстаршого випала пачка “Мальборо”, то закортіло довідатися не лише про те, навіщо ця гидота “офіційно некурящому”, а й звідки “стаття доходів” на такі витрати. Суперіномарка — не коробка цигарок, тому дуже хочу вірити, що статтею доходів Андрія батько поцікавився ще до публікації в “Українській правді”.
Урок не лише президентській родині, яка відтепер не сумніватиметься, що недоторканність (навіть словом) приватного життя українського політика — поки що така само наївна ілюзія, як виписана в Конституції рівність усіх громадян перед законом. Іміджмейкери глави держави (якщо такі є) помізкують, як скоріше “перемикати” Президента з тону гострих робочих нарад на розмову з представниками мас-медіа, а тим паче уникати в таких зустрічах недавньої революційної риторики. Українські журналісти в моїй особі, прочитавши протестне звернення до глави держави на захист колеги з “УП”, утвердяться у власних висновках: хоч у нас ще немає незалежних ЗМІ, зате ще залишилися вільні духом журналісти. “Мільйонери-опозиціонери” не лише отримали політичну нагоду засвітитися захисниками свободи слова, а й на ділі довести одну українську реалію: на супердорогих “тачках” і з супердорогими “мобілками” в цій країні мають можливість відкрито бавитися лише їхні діти і дружини.
На всіх наших дітей поки що такого добра не вистачає. Принаймні на тижні, що минає. Можливо, влада й опозиція обнадіять нас наступного семидення?