Протягом трьох днів у карпатському селі Шешори відбувався Міжнародний фестиваль етномузики та лендарту
Кажуть, до цього тут влаштовували якусь екологічну конференцію — поговоривши про екологію, люди йшли збирати в лісі пляшки з-під пива, а ввечері збирались біля вогнища та співали пісень під гітару. Тепер же в таку пору року сюди приїздять меломани етнічної музики. Вже третій рік поспіль тут проводиться фестиваль. А статус міжнародного вимагає запрошувати сюди й іноземних гостей. Цьогоріч були чехи, болгари, молдавани, росіяни. Польський колектив «Orkіestra sw Mіkolaja» залюбки виступав з нашими гуцулами. А французи казали, що в захваті від усього, що тут відбувається. Україну представляли гурти «Оркестр Янки Козир», «Вій», «Гурт Йо Гурт», «Перкалаба», «Очеретяний кіт», «Гайдамаки» та інші. Останні два, як і французький гурт «Red Cardell» приїхали до Карпат одразу після виступу на «Країні мрій», ініційованого Олегом Скрипкою. Тож ті, хто чув їх на столичному співочому полі, могли передбачити, що гратимуть улюблені команди.
А взагалі Шешори як мистецьку подію та на рівні концепції можна було б назвати близнюком «Країни мрій». Адже своєрідна візитка у цих обох фестивалів — етнічна музика та фольк. Навіть публіка була одна і та сама — здавалось, тут всі один одного знають. Звісно, після цивілізації київського співочого поля Шешори видавались сливе незайманою та дикою територією. Тому й вишиванки, цимбали та коломийки серед цих гір, де й понині жива традиція, видавались «своїми серед своїх». Втім, кажуть: будьте як дома, не забувайте, що в гостях. Останнім часом безліч музичних гуртів кинулось шукати себе у фольклорі. Справа, звісно, втішна, але не проста. Позаяк пошуки індивідуального в безособистісному, у фольклорі, як на мене, це всього лиш вдалий тест на оригінальність.
Колектив «Даха-Браха» (ЦСМ «ДАХ») як завжди був оригінальним. Влаштоване ними шоу, складене із шматків народних обрядів, п’єс Шекспіра (те, що дратує в цьому колективі апологетів видатного драматурга), танців, символічних масок, народних пісень, що виконуються тут якимось здавленим голосом, — одних змушує піти геть, а інших, навпаки, заворожує. І лиш додивившись цей карнавал до кінця, розумієш, що все це складає сливе цілісну мозаїку, і головне — яскраву, наче ті смолоскипи, під які вся та містерія і відбувалася.
По своєму цікаву концепцію фольклору знайшли музиканти «Оркестру Янки Козир». Здається, Янка —найгеніальніше втілення відьми в українській рок-музиці. І то не Солоха Гоголева, а справжнісінька відьма із якого-небудь поліського села! Деякі команди «брали» публіку драйвом. І мали рацію. Адже розпашілу від танців та пива юрбу можна «завести», давши лиш знову танців. І вже всі гарцюють у тому ритуальному аркані, і зупинити той вихор на мить було б неможливо. Гадалось лиш: чи думає хтось у такі хвилини під чий саме фольклор танцює — ірландський, шотландський, польський?..
Фестиваль нагадував масові народні гуляння. Вони, бува, тривали ледь не до перших півнів. Чомусь хотілось ще карнавальних масок. І було б як в Андруховичевих «Рекреаціях».
До останнього дня гадала: чогось не розумію. Фольку забагато і замало водночас (це ж треба, аби на виступ виконавців «голої» автентики почався дощ!), традиції перемішались, вишиванки замість карнавальних костюмів, місцеві дядьки міняють дримбу на горілку, свято триває ... І куди зник старий гуцул, котрий не продає її ні за які гроші, а лиш дає пограти? Все гадалось: з’явиться якийсь геніальний режисер Мацапура і скаже: ось і все, хлопці, свято закінчилось. Але замість нього вийшов франківський гурт «Перкалаба». Вони принесли з собою велетенські плакати із зображенням борців японського сумо, а ще іграшкову яскраво-рожеву дудку, яка повинна символізувати трембіту (насправді трембіта — своєрідний символ фестивалю). І кому, як не їм, господарям фестивалю, співати про «свято грибів і форелі»? Мабуть, справжні істини слід шукати в горах. Ледь не забула про лендарт, або мистецтво прикрашати землю. Як на мене, то вона й так тут гарна. Більше б ящиків для сміття. А здивуватись у карпатському селі завжди знайдеться чому. Хоча б і тим лопухам, які тут завбільшки з парасолю.
Шешори — Київ.
