Про ці немедичні методи йшлося на позавчорашній прес-конференції членів робочої групи, створеної при секретаріаті Президента для виконання указів з увічнення пам’яті жертв політичних репресій та голодоморів і посилення державної підтримки колишніх політичних в’язнів: голови Київського товариства «Меморіал» імені Василя Стуса Романа Круцика та відомих науковців Івана Пономаріва, Євгена Сверстюка, Володимира Сергійчука, Юрія Шаповала і Василя Шендеровського.
Як відомо, згідно з цими указами Кабінет Міністрів до 26 листопада повинен утворити Український інститут національної пам’яті. Про необхідність такого органу Віктор Ющенко заявив ще у травні, в день вшанування у Биківні пам’яті жертв комуністичних репресій і навіть назвав його дуже ймовірну адресу — колишній Жовтневий палац. З таким розміщенням погодився і Голова Верховної Ради, доктор історичних наук Володимир Литвин. Він сказав журналістам, що ІНП справді має «прописатися» в місці, де стіни волають про трагічну історію.
До речі, такі інститути давно функціонують у посткомуністичних країнах, зокрема у Польщі, Чехії та країнах Балтії. Ці заклади стали осередками живої історії, нових свідчень та досліджень архівів.
Володимир Сергійчук повідомив, що інститут повинен займатися дослідженнями трьох голодоморів в Україні, а також методів їх приховування, вшануванням і визнанням борців за незалежність України, починаючи від 1917 року і закінчуючи 1991 роком, визнанням вояків ОУН-УПА як борців за незалежність України. Крім того, науковці мають проаналізувати причини і наслідки політичних репресій та виробити рекомендації для їх подолання, щоб безпам’ятство ніколи не загрожувало свідомості нашої нації.
Однак, як запевнили учасники прес-конференції, в цій начебто вирішеній справі з’явилися ознаки чиновницького втручання. Сам указ вийшов з непомітними, але істотними правками усних обіцянок Президента в Биківні. Інституту національної пам’яті знайшли в ньому дещо абстрактне місце — в центрі Києва: не виключено, що на практиці охоронців пам’яті «депортують» десь на задвірки столиці, куди може ступити нога дослідника, але відвідувача — вочевидь зашпортається. Несподівано знайшлися захисники «доброї репутації» колишнього Жовтневого, а нині Палацу мистецтв, які стверджують, що це приміщення завжди належало «індустрії розваг», і всі посилання на звірства НКВС у стінах палацу є вигадкою. Зрозуміло, що контраргументи істориків та спогади свідків їх не цікавлять: очевидно, орендопривабливість квадратних метрів у центрі міста переважає над моральним аспектом.
Крім того, у колишній катівні розміщено «Алею зірок України», щось на кшталт голівудського винаходу. «Задум добрий, але виконання підступне, — пояснює Роман Круцик. — Зірки мали б бути на майдані Незалежності чи десь біля концертних залів, бо замість вшанування справді видатних людей виходить знущання з них. Імена розміщено на кривавій дорозі, поряд з хрестом, під яким перехожі бачать напис «Жертвам репресій 1930-х—початку 1950-х років». Страшне місце задекоровно іменами живих людей».
«Меморіалівці» просять видатних артистів і спортсменів підтримати їхню позицію й відкликати свої імена з цього скорботного місця. Адже, можливо, тут пролилася кров і когось із їхніх рідних.