Давні єгиптяни не випадково «страхові» запаси насіння воліли зберігати у щільно закритому глиняному посуді. Адже кисневий голод, чи, як кажуть медики, гіпоксія, не лише згубно діє на всіляких шкідників, а й уповільнює біохімічні процеси в зерні. Насіння «засинає», зберігаючи протягом тривалого часу свої споживчі якості. Цю особливість покладено в основу новітніх технологій зберігання хлібних запасів у герметичних сховищах, які широко практикуються на Заході. До них останнім часом уважно придивляється Україна, шукаючи альтернативу фумігаційній отруті — традиційному на пострадянському просторі засобу боротьби зі шкідниками.

Фермери Канади, США, Австралії, країн Західної Європи ще у вісімдесяті роки почали відмовлятися від фумігації. Газові атаки із застосуванням бромистого метилу чи фосфідів, звичайно ж, миттєво, за лічені години, вирішували проблему знезаражування як порожніх приміщень, так і завантажених великою масою зерна. Швидко, ефективно і недорого вони знищували все живе у сховищі, включаючи личинки комах. Але після необхідної експедиції вся отрута з вентиляційних систем потрапляла в атмосферу і там так само нещадно руйнувала озон.
Власне, ця обставина спонукала свого часу фахівців, громадськість та численні природоохоронні організації світу бити на сполох. Опинившись перед реальною небезпекою розростання озонових дірок, 170 країн світу впродовж останніх десяти років відмовилися від застосування найпоширенішого препарату для обробки зерна — бромистого метилу.
У 2003 році до них приєдналася й Україна — Верховна Рада ратифікувала Монреальський протокол 1987 року, що забороняє виробництво і використання озоноруйнуючих речовин. З січня цього року цей міжнародний документ набув чинності на території нашої держави. Отже, подальше застосування традиційного фуміганта загрожує Україні серйозними міжнародними санкціями.
Чим же замінити бромистий метил? Питання стоїть руба. Фуміганти нового покоління, як-от фосфіни, вочевидь, не можуть стати альтернативою, бо також перебувають під підозрою екологів. До того ж ці препарати в десятки разів дорожчі й фактично недоступні більшості підприємств зернової галузі, що ледве животіють. Тому в Україні фосфінами обробляють лише експортні партії зерна.
Керівники більшості елеваторів і хлібоприймальних пунктів не приховують, що за таких обставин ситуація стає вкрай драматичною і найближчим часом може вийти з-під контролю. Не будемо забувати, що останніми роками селяни майже не користуються хімічними засобами захисту хлібних масивів від шкідників. З полів паразити спокійно переїжджають у зерновій масі до сховищ і практично безперешкодно роблять свою чорну справу. Не є секретом і те, що вже минулого літа через фінансові труднощі на багатьох хлібопідприємствах санітарну обробку складів обмежили механічним очищенням приміщень та інженерних комунікацій. Вихід зі скрути сьогодні нагально шукають як науковці, управлінці, так і менеджери зернового ринку, котрим доводиться працювати в умовах конкуренції, яка диктує жорсткі вимоги до якості продукції.
Наприклад, завідувач сектору мембранних технологій УкрНТІ «Промтехнологія», кандидат технічних наук В. Кириченко переконаний, що найперспективнішими з усіх точок зору для українського зернового господарства є технології зберігання хліба у так званій контрольованій атмосфері. Це не що інше, як створення оптимального середовища для тривалого зберігання і збереження якості продуктів, які у звичайних умовах псуються, в тому числі шкідниками. Цю точку зору поділяють і представники аграрної науки, і практики.
Скажімо, насіння злакових чудово почувається, не втрачаючи своєї первинної якості, у постійному низькотемпературному режимі. За п’яти градусів тепла фактично завмирає паразитуюча мікрофлора, припиняється ріст грибків. Охолодження зернових широко практикують німці, канадці. В Австралії і США надають перевагу консервуванню хлібних запасів азотом — його нагнітають у герметичні ємкості, завантажені збіжжям. Азот, маючи більшу питому вагу від кисню, повністю витісняє його із зернової маси. А коли вміст цього інертного газу в силосі сягає 97—99 відсотків, то кількадобова експозиція забезпечує майже повне знищення шкідників, наявних у зерні.
Є й ще один незаперечний плюс. Відсутність у міжзерновому просторі достатньої кількості кисню уповільнює інтенсивність дихання зерна, а відповідно — виділення тепла та вологи. Тому зерно залишається сухим і чистим, не втрачає своїх первинних кондицій. Цей спосіб консервації є цілком придатним для всіх зернових і зернообробних культур. До речі, для насіння соняшнику він незамінний. Адже інертний газ, окрім усього іншого, не провокує горіння олійного насіння і дозволяє завантажувати у силоси вдвічі більші обсяги насіння.
Показово й те, що в багатьох економічно розвинених країнах екологічно безпечні технології дали змогу за короткий час мінімізувати втрати зерна в процесі зберігання з технологічно виправданих семи відсотків до двох—трьох відсотків, тоді як у світі, за даними ООН, щороку знищується шкідниками в засіках десята частина вирощеного врожаю.
Готуючи цю статтю, ми, звичайно, поцікавилися розмірами того шматка хліба, який український селянин змушений класти на жертовник нашої технологічної відсталості і недбалості. З’ясувалося, що така інформація таємниця таємниць. Принаймні в офіційній статистиці цих відомостей марно шукати. Що ж до неофіційної, то експерти й оператори вітчизняного зернового ринку сміливо називають цифру — від 15 до 20 відсотків. От і рахуймо: минулорічний валовий збір зернових, якщо вірити оприлюдненій інформації МінАП, становив майже 42 млн. тонн. П’ята частина — це 8 млн. тонн. Отже, грошовий еквівалент втрат — щонайменше півмільярда гривень. Це за найнижчими цінами зернового ринку. Для довершення картини варто нагадати, що статистичні річні потреби держави у продовольчому зерні, з якого випікають хліб, булки, печиво, виготовляють макарони і таке інше, становлять 7,5 мільйона тонн... А тепер скажіть, чи не Бермуди наші елеватори?! І на кого так тяжко працює український хлібороб?!
Одначе повернемося до азоту. Слід відзначити, що як природний фумігант його випробовували ще в Радянському Союзі. Результати були чудові. Проте все нівелювала висока вартість виробництва цього інертного газу, який донедавна одержували із застосуванням кріотехнологій.
Сьогодні ситуація кардинально змінилася. Серйозний ривок уперед, здійснений у хімії полімерних сполук, відкрив геть нові можливості для порівняно дешевого виробництва азоту із звичайного повітря за допомогою порожнистих волоконних полімерних мембран. Вони, наче сито, просіюють стиснене повітря, розділяючи його на фракції. Кисень, діоксид вуглецю і волога, завдяки своїм дифузійним властивостям, швидше проникають через вільний молекулярний об’єм мембран, залишаючи позаду «вайлуватий» азот. А останній генерується з чистотою, 95—97-відсотковою, оптимальною для застосування як природного фуміганта.
Донедавна в реальність цього важко було навіть повірити. А сьогодні ми маємо вже не дослідні, а промислові зразки азотогенеруючих машин. Високотехнологічні мобільні азотно-мембранні гвинтові компресорні станції створили конструктори та інженери Сумського концерну «Укрросметал», який ось уже 10 років успішно працює на ринку України, конкуруючи з найавторитетнішими світовими виробниками компресорів.
Попри всі труднощі та бюрократичні перепони, сумські машинобудівники зуміли заручитися підтримкою своєї ідеї на урядовому рівні. Проект було включено до програми виробництва технологічних комплексів машин та обладнання для АПК на 1998—2005 роки і бюджетної програми «Державної підтримки вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу». До його реалізації пізніше долучилися фахівці Українського державного проектного інституту «Промзернопроект», Інституту захисту рослин Академії наук України, УкрНТІ «Промтехнологія».
Сьогодні справа, можна сказати, на фініші. Наприкінці минулого року на базі Сумського комбінату хлібопродуктів розпочалися експериментальні виробничі випробування новітньої технології зберігання зерна у контрольованій атмосфері. Програма випробувань досить насичена. Остаточні результати будуть пізніше, коли до програми випробування буде включено і так зване «проросле» зерно нового врожаю. У дощові жнива в Україні пророслого зерна буває до половини валу. І це проблема з проблем. Бо у звичайних умовах його зберігання неможливе. Вчені мають великі сподівання на азотну «консервацію». А щодо проміжних, то лабораторні аналізи усіх проб зерна, обробленого азотом, засвідчили, що воно є абсолютно здоровим і вільним від шкідників. Температура збіжжя у дослідних силосах під дією азоту одразу падала на два-три градуси. Це дає підстави авторському колективу вірити в успіх. У разі застосування цієї технології також істотно знизяться енерговитрати. Азот, за підрахунками експертів, дає змогу заощадити за рік на тонні зерна майже 300 кіловат-годин електроенергії. В масштабах України це колосальна економія.
Ось тільки сподіватися на те, що завтра ці технології запрацюють всюди, не доводиться. Фізично і морально зношений технічний стан вітчизняних елеваторів, зерносховищ, зернопереробних підприємств, збудованих у 50—60-х роках, потребує чималих витрат на здійснення комплексу робіт з герметизації силосів і приміщень. Без цього контрольованої атмосфери не забезпечиш.
Особливо важливою темою в останні перед перервою дні роботи Верховної Ради України, Президента України, уряду було питання вступу України до СОТ. Якщо ми хочемо мати цивілізований вихід до ринків зерна планети, ми повинні перейти до нової технології зберігання зерна. І великі питання: чи будуть витребувані мільйони тонн зерна різних культур, чи матиме воно цінність? Як відомо, цінність залежить від того, як зерно буде оброблено перед відправкою за кордон. Тим більше що спрацьовує правило: чим вища технологія продукції, тим нижча собівартість та вища якість.
У цій технології мають бути зацікавлені передусім Держкомрезерв, ДАК «Хліб України».
Фахівці переконані, що і цю проблему можна успішно розв’язати за допомогою новітніх високотехнологічних співполімерних акрилових чи поліуретан-мінеральних покриттів, які добре наносяться на залізобетонні чи металеві поверхні зерносховищ і закривають усі стики конструкцій та м            ікротріщини. Такі покриття, на переконання фахівців, є надійними, довговічними герметиками. Зупинка за інвестиціями. Тож питання, чи споживатиме Україна чистий хліб, залишається відкритим.

Олександр ШЕВЧЕНКО, народний депутат України, кандидат сільськогосподарських наук;
Григорій ДАШУТІН, народний депутат України, почесний президент концерну «Укрросметал».