«Чітко можемо домовитися про пріоритетні завдання, які потрібно вирішувати», — наголосив журналістам Голова Верховної Ради Володимир Литвин по завершенні урядового засідання, на якому серед іншого йшлося і про потребу консолідації зусиль виконавчої і законодавчої гілок влади. І зауважив, що не бачить нічого поганого у формалізації стосунків між ВР та КМ, «тим більше що в українській політиці вже досить довго існує практика формалізації стосунків». Загострення стосунків між урядом і парламентом двотижневої давності він назвав... ще одним свідченням існування в Україні демократичного суспільства. Мовляв, не дискутує лише той, хто нічого не хоче робити.
Цю актуальну тему, як загальновідомо, «засвітив» привселюдний обмін «політичними люб’язностями» глав уряду і парламенту (звинувачувальна заява уряду на адресу законодавчого органу і реакція на неї керівництва ВР). А погасити, судячи з усього, так само привселюдно взявся глава держави. На прес-конференції після останнього числом урядового засідання Віктор Ющенко запропонував Кабміну і Верховній Раді підписати політичний пакт про консолідацію зусиль. «Звичайно, сказав глава держави, — постає ідея підписання політичного пакту між політичними гілками парламенту і поза парламентом, щоб за ті шість місяців, які будуть напередодні парламентських виборів, ми бачили працюючий парламент, який відданий нашій європейській інтеграції, питанням СОТ, питанням відносин із Росією».
Не виключаю, що комусь це нагадало про дуже знівельований попередником Віктора Андрійовича термін «арбітр нації» і традиційну для того арбітрства тенденцію бути над процесом, а комусь (як хочеться, щоб таких було більше) додало оптимізму, що гострі нагадування цих державних мужів про політичне минуле один одного і утаємничене бачення майбутніх виборчих конфігурацій, є лишень загостреною реакцією на потреби народу, від якого ці конфігурації (у це ще більше хочеться вірити!) залежать не в останню чергу. Але добре, що жодна зі сторін процесу не вдає, що нічого екстремального там, на владній вершині, не сталося.
Попереду — політичні консультації. Виголошуючи думку про потребу підписання пакту, Віктор Андрійович обнадіяв нас проведеним напередодні «корисним діалогом» з головними дійовими особами непорозуміння. Якими саме аргументами переконував «неслухняних дітей» батько нації — невідомо. Але вони, судячи з усього, в нього є. Пригадаймо наведені в одному з газетних інтерв’ю слова Юлії Тимошенко про те, як Віктор Ющенко досить швидко «переконливо переконав» Володимира Литвина підтримати «сотівський» пакет законів. Залишається лише зміцнитися вірою, що для самого Володимира Михайловича цим аргументом не став традиційний з минулої президентської доби вказівний перст з найголовнішого кабінету на Банковій.
Бажання «до злуки зусиль» уряду і парламенту ми почули і від жінки, яка «єдиний мужчина в уряді». Юлія Володимирівна так само привселюдно запевнила представників мас-медіа: «Безумовно, ми підтримуємо підписання документа єдності, який би фактично зафіксував тих депутатів, які мають добру волю спільно вирішувати всі питання... для України».
Як бачимо, верхи хочуть і кажуть нам, що можуть. Низи однозначно хочуть, а чи можуть вірити верхам, побачимо після підписання пакту...