Позафракційний депутат Василь Васильович Гаврилюк обраний від 147-го виборчого округу Полтавської області. Закінчив Ярославське вище зенітне ракетне командне училище протиповітряної оборони імені 60-річчя Великого Жовтня та Київський національний економічний університет. Був директором Полтавського обласного дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії «Хліб України», а до цього очолював різні фірми. Нині — перший заступник голови Комітету ВР з питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи ВР. Його кредо збігається з позицією партії «Третя сила», яку він очолює: «Істина — посередині». Захоплення — плавання, туризм. Улюблений анекдот: дружина — чоловіку-депутату: «Ти мене справді любиш, чи це просто піар?»

— За освітою ви — інженер з експлуатації радіотехнічних засобів. Працювали на керівних посадах різних організацій. Чому вирішили піти в політику?
— В 1998 році я зробив перший крок у політику, коли був обраний депутатом Кременчуцької міськради. Зізнаюся, що то була зовсім не власна ініціатива, мене змусили зробити це ветерани мого мікрорайону. Я мало що доклав до тієї кампанії.
Але чотири роки роботи міським депутатом докорінно змінили мій світогляд: я не тільки зрозумів необхідність громадсько-політичної роботи, а й, якщо хочете, полюбив її. У 2002 році балотувався одночасно і до Верховної Ради, і до обласної ради. Виграв обидва марафони. Але обрав, зрозуміло, парламент. І вже коли був народним депутатом, зміг відчутно допомогти своїм виборцям, освоїв науку парламентаризму.
— Ви були членом груп «Народовладдя» і «Центр». Сьогодні ви —позафракційний. Чому?
— Тоді був безпартійним, тому міг вільно входити в різні фракції. Тепер ситуація змінилася. Я — голова політичної партії, і тому не в кожну фракцію чи групу можу входити. Після роздумів прийняв рішення, що нині зручніше бути позафракційним — більше свободи для маневру.
— Нещодавно ви з однодумцями створили нову партію «Третя сила». Що це означає і яку позицію вона займає?
— Ми виходимо з того, що є перша сила — влада, і друга сила — опозиція. Їх боротьба завжди, зокрема й сьогодні, є непримиренною і веде в глухий кут. Цій боротьбі потрібна альтернатива, вихід з ситуації. Тобто потрібна третя сила. Ось такою «Третьою силою» наша партія прагне стати: вона не провладна, не проопозиційна, вона — за позицію конструктиву, здорового компромісу, «золотої середини». Вона за те, щоб проблеми вирішувалися тільки на основі національних інтересів України, соціального захисту людей — зважено та розумно.
— Чи братиме партія «Третя сила» участь у парламентських виборах-2006, і якщо так, то самостійно чи у блоці?
— Ми обов’язково візьмемо участь у виборах, і робитимемо все, щоб іти самостійно. Але остаточне рішення прийме з’їзд партії восени.
— Як ви вважаєте, в українській політиці можлива свобода вибору?
— Вона можлива для того, хто не боїться приймати рішення і брати за них відповідальність, хто не зв’язаний по руках і ногах кабальними зобов’язаннями — фінансовими і політичними, хто хоче не просто теплого місця в політиці, а має свою мрію! Я, наприклад, не раз користувався свободою вибору, хоча й відчував на собі дуже жорсткий прес кучмівської репресивної машини.
— У політиці і в житті ви одна людина?
— На роботі я жорсткий, може, інколи й занадто. Але гадаю, що це інколи на користь справі. У житті — більш м’який, особливо з рідними. З друзями.
Як і багато чоловіків, люблю загладжувати свої провини подарунками. Я трудоголік, дружина мене бачить мало, я приїжджаю додому пізно, рідко вдається вибратися кудись разом. Тому почуття провини в мене постійно накопичується, і щоб розрядити ситуацію, вибираю їй якийсь дарунок. Не обов’язково дорогий, просто як знак моєї уваги і любові. Вона це відчуває і пробачає мені мою вічну зайнятість. А якщо вдається разом кудись вирватись на природу, то ми обидва просто щасливі.
— Ви любите готувати?
— Трохи вмію, хоча й не беруся. А у скрутну хвилину можу обійтися бутербродами, чаєм, а часто й залишаюся на роботі голодний. Люблю, коли дружина готує супи, м’ясо, солодощі.
— Згадайте найромантичніший свій вчинок?
— У депутатській роботі романтики небагато, а романтика поза парламентом загрожує стабільності стосунків, особливо якщо про неї стає відомо широкому загалові. Обіцяю про це ще подумати і до кінця повноважень все-таки наважитись на романтичний вчинок — але тільки під патронатом «Голосу України».