або Чому справжнього здешевлення курятини не відбулося, а з державного бюджету все більше підгодовують закордонне птахівництво
У країні триває справжній бум з промислового виробництва бройлерного м’яса. Що, власне кажучи, добре, з огляду на шалений стрибок цін на м’ясопродукцію. І зрозуміти бізнесменів, які воліють усе більше заробляти з птахівництва, нескладно. Бройлерна справа надто прибуткова, до того ж, на відміну від, приміром, свинарства або відгодівлі ВРХ, здатна обдаровувати інвесторів “швидкими” грішми. За технологією ця птиця набирає товарну вагу вже на 42-й день свого життя. Економічну привабливість курячого бізнесу можна проілюструвати такими цифрами: на виробництво кілограма бройлерного м’яса витрачається 2—2,2 кг кормів. Отже, можна лише вітати численні заяви асоціації “Союз птахівників України”, яка час від часу декларує свою спроможність закидати вітчизняний внутрішній ринок дешевою курятиною.
Локшина для Кабміну
Заяви представників асоціації про наміри наводнити країну недорогою курятиною звучали в засобах масової інформації, зокрема в газеті “Голос України” від 15 червня 2005 року (“Епідемія курячої сліпоти”). Потужні виробники бройлерного м’яса вкладають до вух Юлії Тимошенко та інших урядовців інформацію про свої “героїчні” дії на ниві здешевлення для населення курятини з 13 до 11 гривень за кіло. А більше, мовляв, ніяк не можна, бо це вже, буцімто, майже за собівартістю. Але пригадаймо 2003 рік, коли й народився Союз птахівників. Тоді президент нового корпоративного утворення відповідально заявляв, що максимальна оптова ціна на м’ясо бройлерів, вироблене підприємствами Союзу птахівників, у 2005 році становитиме 5,5 гривні за кілограм. Ось він цей 2005-й, але про тодішні фахові економічні викладки забуто. На рівні Прем’єр-міністра України вирішується проблема, як знизити відпускну ціну птахофабрик на м’ясо бройлерів до 10 гривень за кіло, на яку після тривалих перемовин погодився Союз птахівників.
Розмірковуючи над задекларованою відпускною ціною, можна багато казати про подорожчання енергоносіїв, преміксів та іншого, що поставило хрест на благих намірах дворічної давнини (до речі, зерно — основа кормів для птиці — за два роки істотно подешевшало). А посилаючись на комерційну таємницю, Союз птахівників особливо не розголошує інформацію про структуру собівартості виробленої продукції. Але ось у тому-таки “Голосі України” від 1 липня (“Як не стати у птахівництві банановою республікою”) промайнула інформація: виробництво кілограма бройлерного м’яса коштує 7 —7,4 гривні. Та, впевнений, насправді собівартість ще менша. Тоді виходить, що задеклароване “здешевлення” майже “до собівартості” можна вважати “локшиною” на вуха представників Кабміну, а бройлерна справа, що її начебто обмежили рамками в 10 гривень, нагадує тепер байку про щуку, яку кинули в річку.
Чому Союз птахівників часто уникає оприлюднювати такі розрахунки — тут є своя причина. Бо як тоді можна обґрунтовувати необхідність у бюджетних коштах на придбання за кордоном добового молодняку в кращому разі батьківських форм, а то й фінальних гібридів м’ясних курей, більш відомих як курчата-бройлери. Та й тут апетити безмежні — ще виникла потреба в дотації на м’ясо бройлерів.
Когут своєї співає
Для того, щоб читачеві зрозуміти, що то за здешевлення і з чим його “їсти”, треба обмовитися: Союз об’єднує великих виробників харчових яєць і м’яса бройлерів, також кілька племптахорепродукторів, які працюють з імпортною птицею, переважно як спільні виробництва з зарубіжними фірмами. Члени Союзу щорічно завозять до своїх підприємств батьківські форми і навіть фінальні гібриди кросів. Багато такої продукції імпортується з використанням коштів держбюджету, які передбачені для підтримки програм селекції. Тобто асоціація переважно обстоює власні корпоративні інтереси, добиваючись використання бюджетних коштів на придбання за кордоном племінної продукції та на дотацію виробленого Союзом м’яса бройлерів.
Дещо про кошти, які вибиваються у бюджеті під так звану “племінну роботу” в галузі. Фінансові потоки переважно оминають діючі племзаводи. Селекційні кошти здебільшого кидають на придбання фінальних гібридів та батьківських форм у зарубіжних фірм для потреб підприємств Союзу. У такий спосіб Україна своїм вкрай обмеженим бюджетом стимулює передусім розвиток і створення робочих місць селекційних закордонних фірм. Ну а про реанімацію полеглих підприємств, де свого часу розводили м’ясних курей, індиків, качок, практично не йдеться.
Пташку шкода...
Ще на початку перебудови перестали існувати племзаводи з розведення кросів м’ясних курей: “Кучаківський” Київської області і “Кримський”. Залишається лише згадувати “Головурівський”, що на Київщині, де переймалися селекцією індиків. Упродовж останніх двох років наказали довго жити племзаводи: з розведення кросів яєчних курей — імені Фрунзе (Крим) і “Рудня” (Київська область), з розведення кросу качок — “Коробівський” (Черкаська область) та “Яготинський” (Київська область). Ледь жевріють племзавод з розведення гусей “Роздольне”, що в Харківській області, та племзавод “Мисливське” Дніпропетровської. Майже відсутні фінансові можливості для проведення повноцінної племінної роботи з яєчними і м’ясо-яєчними курми, індиками та чотирма породами українських качок в дослідному господарстві Інституту птахівництва Української академії аграрних наук “Борки” — там тільки наполовину можуть задовольнити попит споживачів на свою племінну продукцію.
Результат — племінним господарствам та інкубаторним станціям ніде брати інкубаційні яйця для забезпечення населення молодняком. Новоявленим монополістам саме це й на руку: вони домінують на ринках і диктують свою цінову політику, декларуючи економічні обґрунтування, спрямовані на ліквідацію конкуренції з боку фермерських і присадибних господарств, глобалізацію і монополізм виробництва птахівницької продукції. Наступ йде на ті 100—120 млн. голів птиці, які утримують на приватних подвір’ях.
Монополісти втлумачують на всіх владних рівнях, що наша селекційна наука у птахівництві відстала на 20—30 років, племзаводи Україні не потрібні, а поглиблена селекційна робота проводитиметься у племрепродукторах першого і другого порядків!!! Насправді вихідні лінії білого леггорна яєчного кросу “Білорусь 9У”, які відпрацьовувались селекціонерами Інституту птахівництва УААН спільно із спеціалістами держплемзаводу імені Фрунзе, у 2002 році мали несучість за 72 тижні життя на рівні 282—284 яєць за середньої маси кожного, знесеного куркою у 30-тижневому віці, 55,3—56,3 г, а у 52-тижневому — 62,4 — 62,7 г. Лінії одного з найкращих зарубіжних яєчних кросів “Хайсекс білий”, згідно із стандартом фірми, характеризуються несучістю 279—280 яєць і масою яєць відповідно 57 і 62—63 г. То в чому ж відставання?
Юрій РЯБОКОНЬ, директор Інституту птахівництва УААН.
