Найсприятливіші для аграрної науки часи — період з 1989-го до першої половини 1993 року, коли науковим установам дозволялося мати госпрозрахункові рахунки в банках, на які надходили кошти за виконання науковцями договірних тем та надання послуг виробництву. Ці гроші, з одного боку, матеріально стимулювали роботу науковців, чия наукова продукція мала попит у виробничників, а з другого — давали змогу істотно поліпшити матеріально-технічну базу, тобто були у відносно вільному розпорядженні наукових установ. Після створення Держказначейства всі кошти наукових установ незалежно від джерел надходження стали бюджетними, а статті їх використання — лімітованими. З того часу почали накопичуватися борги за відрядження, які не компенсуються по декілька років, з’явились проблеми з придбанням сучасного лабораторного обладнання і витратних матеріалів. Вітчизняні науковці із заздрістю поглядають на колег із Росії, Білорусі, Молдови, де умови праці та фінансування значно кращі. А бюджет окремих відомих західних племінних компаній сягає десятків мільйонів доларів. Так, це багато. Але це бюджет фірми, яка має не менш як 15—20 відсотків світового ринку продажу племінної продукції. А запевнення керівництва Союзу птахівників про наміри співпраці з Інститутом птахівництва і розмови про фінансову підтримку залишились тільки марними спробами розглянути тематичний план науково-дослідних робіт установи...