Жнивний парадокс минулих років, на жаль, спрацював і під час цьогорічної косовиці: аграрії збирають збіжжя латаними-перелатаними комбайнами, що неодмінно позначиться на кількісних показниках, а на державному рівні знову задіяно програму передислокації кораблів ланів з півночі на південь і навпаки, по мірі визрівання колосових. І справа не в дефіциті сільськогосподарських агрегатів, виготовлених вітчизняними підприємствами. За інформацією Мінпромполітики, підприємства машинобудування для АПК протягом першого півріччя реалізували продукції майже на 1,1 мільярда гривень, що становить 115,7 відсотка від обсягів реалізації за аналогічний період минулого року. Однак, склади вітчизняних підприємств усе ще “під зав’язку” забиті жатками, тракторами, комбайнами українського виробництва. На підприємствах щомісяця залишається невикупленої лише основної сільськогосподарської техніки на суму майже 200 мільйонів гривень. Головною перешкодою для розвитку вітчизняного сільгоспмашинобудування у міністерстві називають низьку платоспроможність сільгоспвиробників. Як свідчать висновки Рахункової палати, лише кожному третьому господарству фінансовий стан дозволяє скористатися здешевленими кредитами.

За словами міністра промислової політики Володимира Шандри, разом з наданням агровиробникам пільгових кредитів, які, до речі, використовуються не лише для придбання техніки, а й на закупівлю пально-мастильних матеріалів, насіння, добрив, засобів захисту рослин, необхідно розвивати й інші, виправдані часом механізми. Наприклад, механізм державної підтримки реалізації господарствам АПК складної вітчизняної техніки на умовах часткової — 30-відсоткової — компенсації її вартості та фінансового лізингу. Водночас міністр вважає, що механізм здешевлення кредитів, який діє для сільгоспвиробників, потрібно поширити і на підприємства машинобудування для АПК. Таким чином, отримання дешевих кредитів дозволило б поповнити обігові кошти, розпочати модернізацію основних засобів, збільшити обсяги виробництва техніки в період міжсезонного попиту на неї. Це дало б змогу оптимізувати завантаженість виробничих потужностей та збільшити кількість робочих місць на вітчизняних підприємствах.
— Володимире Миколайовичу, чимало керівників агроформувань вважають імпортну техніку ефективнішою і роблять вибір на її користь. Можливо, тому вітчизняна продається так важко?
— Загалом, техніка для АПК українського виробництва ще достатньо конкурентна, однак в основному за рахунок того, що дешевша за аналогічну іноземну в два—три—п’ять разів. Але треба зрозуміти, що така ситуація буде незавжди. Необхідно вже зараз вдатися до модернізації базових підприємств сільгоспмашинобудування, яка не проводилася 12—15 років.
— Директори заводів скаржаться на нерівні умови конкуренції між західними і українськими виробниками, що склалися на вітчизняному ринку сільгосптехніки. Можливо, це також перешкоджає реалізації української техніки?
— Справді, умови нерівні. Іноземні фірми для інтервенції на наш ринок мають можливість залучати дешеві кредити, фінансові ресурси потужних лізингових компаній тощо. У вітчизняних підприємств такі можливості практично відсутні. Допомога держави в цьому напрямі поки що недостатня, а приватний капітал не поспішає вкладати кошти в сільське господарство і розвиток інфраструктури вітчизняного ринку сільськогосподарської техніки. Хоча окремі позитивні зрушення вже є і тут.
— Уже нинішнього року наша країна планує приєднатися до Світової організації торгівлі. Як ця подія позначиться на підприємствах — виробниках сільгосптехніки?
— Міністерством ретельно аналізується можливий вплив та наслідки цього вступу на роботу вітчизняної промисловості. Стосовно сільгоспмашинобудування, то тут ми вважаємо, що у зв’язку із невисокою ціною вітчизняної аграрної техніки порівняно з іноземною в короткостроковій перспективі, тобто у найближчі два—три роки, значного скорочення обсягів її реалізації не відбудеться. Але в подальшому, після стабілізації нашої економіки, покращання фінансової ситуації на селі, українські підприємства машинобудування для АПК опиняться перед проблемою: де шукати кошти для налагодження виробництва споживчо-привабливої та конкурентоспроможної техніки з метою виходу на світовий рівень. Тільки в такому разі вони можуть уникнути втрат від зниження обсягів реалізації. На жаль, упродовж останніх десяти років такі підприємства не мали можливості запровадити комплексну технологічну перебудову виробництв. Отже, більшість із них змушені тепер випускати машини за застарілими технологіями. Чимало вітчизняних агрегатів мають застарілий технічний рівень, недостатню якість і навіть просто непривабливий дизайн.
— Тобто виробництвам, що випускають техніку для АПК, щоб вижити в умовах світового ринку, вже нині треба шукати немалі кошти на модернізацію. Чи підраховував хтось, у скільки обійдеться для них цей клопіт?
— За даними Мінпромполітики, підприємствам сільгоспмашинобудування тільки для запровадження нових конструкційних матеріалів та створення відповідної елементарної бази необхідно знайти додатково майже 90 мільйонів гривень. Близько 70 мільйонів знадобиться для розробки нових машин з високими споживчими можливостями. Ще для модернізації базових підприємств машинобудування для АПК України знадобиться приблизно 800 мільйонів гривень. Усе це орієнтовні цифри і розраховані вони на два—три роки. Крім того, для проведення робіт з актуалізації та гармонізації нормативної бази сільгоспмашинобудування до європейських вимог, котра налічує більш як 800 стандартів, необхідне фінансування в обсязі приблизно 11,7 мільйона гривень.
Також потрібно переглянути та адаптувати до європейських вимог системи якості підприємств галузі, на що кожному виробництву доведеться витратити в середньому до 15 тисяч доларів, а загалом по галузі — понад мільйон доларів. До речі, такі системи управління якістю вже впроваджені на 16 підприємствах. Серед них: Харківський тракторний завод, “Червона Зірка” (Кіровоград), “Гідросила” (Кіровоград), Вінницький завод тракторних агрегатів, “Автрамат” (Харків), Завод ім. Фрунзе (Харків), “Сімферопольсільгоспмаш”, “Київтрактородеталь” та інші.
— Думаю, навіть із вступом до СОТ пробитися на світовий ринок сільгосптехніки нашим виробникам буде надзвичайно важко. І все ж, де нам шукати точки прориву? Якісний двигун для сільгосптехніки, зернозбиральний комбайн — які наші пріоритети?
— Щоб говорити про експортні можливості, насамперед потрібно вдатися до технологічного та технічного переоснащення базових підприємств галузі. На жаль, “Державна програма розвитку виробництва складної сільськогосподарської техніки на 2004—2006 роки”, якою передбачалося розпочати реконструкцію та технічне переоснащення тракторо-, комбайно- та двигунобудівних підприємств, не фінансується. Вважаю, після модернізації непогані перспективи пробитися на зовнішній ринок з новим сімейством тракторів від “ХТЗ” чи “Південмашу”, які нині перебувають на стадії розробки. Достатньо конкурентоспроможний зернозбиральний комбайн “Славутич”, котрий за більшістю показників відповідає західним аналогам, але дешевший від них у 2—2,5 разу.
А от з двигунами до сільгосптехніки є проблеми. Можливо, доведеться створювати в Україні спільне їх виробництво з однією з провідних закордонних компаній. Вважаю, виробникам вітчизняної техніки необхідно й надалі розширяти експортне вікно насамперед до держав СНД, Середньої Азії, Близького Сходу, країн Африканського континенту та Карибського регіону.

Розпитувала Галина КВІТКА.